Глава 13. Уроки тіні

Поки Аліса проходила випробування з полум’ям, Кайр спускався у все глибші підземелля Академії. Там, де не горіло жодне світло і де навіть камінь здавався живим, його чекала Тінь.

Вона з’явилася без звуку, як темна постать, що не мала чіткої форми. Її голос лунав просто в його свідомості.

— Ти прагнеш сили. Але твоє тіло ще слабке.

— Я готовий, — відрубав Кайр. Його очі палали ненавистю. — Я зроблю все, аби зламати Алісу й забрати її силу.

Тінь розчинилася й обвила його, холодом проникаючи під шкіру.
— Тоді вчися. Вогонь Тіні — не такий, як звичайний. Він не горить. Він пожирає.

Перед Кайром виникла арена з темряви. З неї виступили силуети істот — чорні, безликі, з очима, що світилися червоним.

— Це твої вороги. Знищ їх — і станеш сильнішим.

Кайр підняв руки, і чорний вогонь вирвався з його долонь. Він ударив першу істоту — вона розсипалася на туман. Але дві інші накинулися на нього, охопивши тіло. Холод пронизав його серце.

— Якщо ти злякаєшся, вони з’їдять тебе, — прошипіла Тінь.

Кайр скрикнув, але замість страху відчув лють. Його вогонь вибухнув, і він розірвав істот на шматки. У цей момент він усвідомив: чим більше злості в його серці, тим сильнішим стає його чорний вогонь.

Тінь задоволено загуркотіла.
— Так. Ненависть — твоя зброя. Живи нею.

Кайр стояв серед розсипаних тіней, дихаючи важко. Його руки тремтіли, але очі сяяли темним полум’ям.

— Я стану сильнішим за всіх, — прошепотів він. — І тоді ніхто не зможе врятувати Алісу від мене.

Тінь обвила його ще щільніше.
— Ти вже належиш мені, Кайре. Але пам’ятай: Тінь завжди бере своє.