Глава 23. Коли згасає світло

Перші крики почулися ще до світанку.
Аліса прокинулася від того, що земля під ногами здригнулася — немов хтось підняв саму темряву з глибин.

— Алісо! — вбіг до хати Ліан. — Село… його атакують!

Вона схопила свій плащ і вибігла надвір. У небі, де ще мали бути зорі, розлилося чорне марево, схоже на хмару диму. Але це був не дим — це були Тіні. Вони стікали до землі, набуваючи людських обрисів, із порожніми очима й холодним вогнем у грудях.

Марен стояла на подвір’ї, стискаючи дитину, коли перша з Тіней до неї наблизилася. Аліса кинулася вперед — її вогонь вирвався з долонь, мов стрімкий птах. Полум’я фенікса зітнуло Тінь навпіл, і та розтанула в попелі.

— Усі — у сховище! — крикнула вона. — Ліане, веди людей до храму!

Він кивнув і почав відводити селян, а Аліса залишилася сама на площі. Вогонь навколо неї горів яскраво, але щоразу, коли вона знищувала одну Тінь, на її місце з’являлися дві нові.

Вони не скінчаться, доки не знайдуть тебе, — шепотів голос у її голові.

І раптом вона відчула його — знайомий подих. Холодний, рішучий.
Кайр.

З темного неба повільно опустилася фігура в чорному плащі. Його очі сяяли, мов дві іскри вночі.

— Ти прийшла, — тихо сказав він. — І все одно запізнилася.

— Кайре… — голос Аліси здригнувся. — Навіщо це? Ці люди нічого не зробили.

— Це не люди, — відповів він. — Це попіл. Вони згаснуть, як тільки світ переродиться.

— Світ не потребує попелу, щоб народитися заново!

Він усміхнувся сумно, майже по-людськи.
— Ти нічого не розумієш, Алісо. Темрява не знищує — вона очищає.

Вона підняла руки — полум’я фенікса вибухнуло довкола неї, освітлюючи площу. Його тіні відступили, але Кайр стояв спокійно, наче світло не торкалося його.

— Якщо це очищення, — прошепотіла вона, — тоді я стану тим, хто зупинить тебе.

Вони зійшлися вогнем і тінню, і світ вибухнув світлом і темрявою водночас.

Земля розкололася, будинки зайнялися, а небо зійшлося бурею.

Ліан, побачивши спалах, закричав її ім’я, але вже було пізно — полум’я фенікса злилося з чорним вогнем Кайра, і обидві сили вибухнули вибухом, який прокотився всією долиною.

Коли все стихло, на місці села залишилося лише згарище.
А посеред попелу стояла Аліса, поранена, але жива.
Кайр зник.

Вона опустила погляд — у її руках тьмяно світилася жарина, схожа на серце.
Світильник Фенікса.