Глава 20. Вогонь, що не згасає

Повітря загусло від жару й холоду одночасно. Чорне полум’я Ардена змішувалося зі світлим вогнем Аліси, і здавалося, сама земля стогне під тиском двох протилежних стихій.

Ліан стояв поруч, готовий прикривати її, але Аліса підняла руку.
— Не втручайся, — сказала вона, і її голос лунав глибше, ніж зазвичай. — Це моя битва.

Арден усміхнувся криво.
— Твоя? Дівчинко, ти навіть не розумієш, якою силою володієш. Ти граєшся з вогнем, який тебе спалить.

Він ударив першим. З його рук вирвалося темне полум’я, схоже на рідку тінь. Воно летіло до Аліси, лишаючи за собою шлейф попелу. Вона інстинктивно виставила долоні — і вогонь фенікса вибухнув навколо неї, золотаво-червоний, живий, мов серце світанку.

Полум’я зіткнулося, спалахнуло — і вибухнуло світлом.

Коли сяйво розсіялося, Арден стояв, тримаючись за руку. Його очі палали ненавистю.
— Ти не переможеш. Навіть якщо виживеш, Кайр знайде тебе. Він уже сильніший за будь-якого фенікса.

— Якщо так, — прошепотіла Аліса, — тоді мені доведеться стати ще сильнішою.

Вона вдихнула на повні груди, і щось у ній розкрилося. Немов друге серце, що билося в унісон із полум’ям навколо. З її спини виросли два крила з вогню — прозорі, палаючі, але не знищуючі.

— Фенікс… — шепнув Ліан, заворожено дивлячись.

Аліса злетіла над землею, і вогонь навколо неї вибухнув сотнями іскор. Вона вдарила просто в центр чорного полум’я Ардена, і воно розсипалося, ніби тінь під сонцем.

Арден упав на коліна.
— Ти… не розумієш… Кайр… він уже відкрив браму…

Аліса ступила до нього, але він розтанув у чорному димі, залишивши після себе тільки попіл і запах гару.

Тиша впала на табір. Ліан підійшов і торкнувся її руки.
— Ти зробила це.

— Ні, — відповіла вона тихо, дивлячись у темне небо. — Це лише початок.

У далині, за горами, миготіло щось темне, мов далекі блискавки. І десь там, у тінях, Кайр відчув її силу — і усміхнувся.