Глава 18. Таємна рада

Ніч після нападу тіней була важкою. Учні не спали, перешіптуючись у спальнях, а коридорами блукали майстри з закляттями захисту. Академія, яка здавалася непорушною, більше не була такою безпечною.

На світанку Алісу запросили до зали рад. Це місце рідко відчиняли для учнів. Стіни сяяли стародавніми рунами, у центрі горів вічний вогонь, який, за легендами, підтримували ще перші засновники Академії.

За круглим столом сиділи всі старші майстри: Доріан, Селеста, Еліора й кілька інших, чиї імена учні вимовляли з пошаною. Їхні обличчя були серйозні й стурбовані.

— Сідай, Алісо, — промовив Доріан. — Настав час відкрити тобі правду.

Вона зайняла місце, серце калатало.

Слово взяла Еліора.
— Те, що ти бачила вчора, — лише відлуння справжньої Темряви. Колись, сотні років тому, світ був на межі загибелі. І тоді з’явився фенікс — вогонь, що відроджує, вогонь, здатний знищити Тінь. Він вибрав носія і дав йому силу. Завдяки цьому світ вистояв.

Селеста підхопила:
— Але Темрява не була знищена. Вона лише сховалася. Ми знали, що настане день, коли вона знову спробує прокинутися. І цього дня фенікс мав повернутися.

Аліса затаїла подих.
— Ви вважаєте, що це… я?

— Ми не просто вважаємо, — промовив Доріан. — Ми бачили, як твій вогонь світліший за будь-який інший. І тіні відступають від нього. Це ознака фенікса.

Аліса відчула, як тягар накрив її плечі.
— Але я ж… я лише учениця. Я не готова…

— Жоден носій фенікса ніколи не був готовий, — сказала тихо Еліора. — Але саме випробування роблять його тим, ким він має стати.

Селеста нахилилася вперед.
— Тобі треба знати ще одне. Темрява вже обрала собі провідника. І це Кайр.

Аліса завмерла. Її серце стислося.
— Кайр?..

— Так, — кивнув Доріан. — Він дозволив Тіні увійти в нього. Тепер він стає її знаряддям. А ти — його противагою. Світло і темрява завжди сходяться в битві.

У залі запала тиша. Аліса відчула, як її руки тремтять. Але в глибині серця спалахнув вогонь.

— Якщо я справді носій фенікса… я зроблю все, щоб захистити цей світ. І щоб врятувати Кайра, якщо ще не пізно.

Майстри обмінялися поглядами. Хтось усміхнувся, хтось похитав головою.

— Можливо, саме твоє серце, а не лише сила, — те, що здатне змінити все, — сказала Еліора.

Полум’я у центрі зали спалахнуло яскравіше, немов відгукуючись на її слова.