Глава 15. Шепіт пророцтва

Свято Вогню тривало до пізньої ночі. Учні танцювали навколо вогнища, вчителі дивилися з усмішками, а небо сяяло від магічних вогняних салютів.

Аліса нарешті змогла трохи розслабитися. Вона сиділа на сходах біля фонтану разом із Ліаном. Їхні пальці все ще були переплетені, і їй не хотілося відпускати його руки.

— Ти бачила обличчя майстрів? — засміявся Ліан. — Вони явно не очікували, що ми створимо такого фенікса.

— Мені здавалося, що ми обоє просто… відчули його, — відповіла Аліса замислено. — Ніби він сам захотів народитися.

Ліан нахилився ближче.
— Може, це знак.

Аліса хотіла щось відповісти, та раптом до них підійшла жінка у довгій золотій накидці. Це була одна з найстарших викладачок Академії — майстриня Еліора, відома тим, що знала давні легенди.

— Алісо, — промовила вона тихим голосом. — Я маю з тобою поговорити. Наодинці.

Ліан відпустив руку Аліси, хоч у його очах було видно тривогу.

Вони відійшли у тінь саду. Еліора подивилася на дівчину уважно, її очі відбивали світло полум’я.

— Те, що ти створила разом із Ліаном… це не просто заклинання, — сказала вона. — Це символ.

— Символ?

— У давніх пророцтвах згадується фенікс. Його називали Вогнем Відродження. Казали, що він з’явиться тоді, коли світ опиниться на межі занепаду, і лише той, хто пробудить його, зможе протистояти Темряві.

Аліса відчула, як серце закалатало.
— Ви думаєте… це я?

Майстриня Еліора нахилила голову.
— Я думаю, що твій шлях тільки починається. Але фенікс не обирає випадкових людей.

Вона поклала руку Алісі на плече.
— Будь готова. Бо якщо це пророцтво — правда, то ти станеш ключем у боротьбі, що змінить усе.

Аліса залишилася сама серед саду, дивлячись на вогні свята, що відбивалися в її очах. Її серце було сповнене страху й рішучості водночас.

Ключ у боротьбі з Темрявою… Чи справді я готова до цього?