Глава 7. Дотик до полум'я

Кайр упевнено крокував до чаші з білим полум’ям. Його обличчя було сповнене жаги перемоги, ніби він уже бачив себе обраним.

Аліса стиснула кулаки. Її серце калатало від страху й злості. Вона відчувала: якщо дозволити Кайру доторкнутися до полум’я, наслідки будуть жахливими.

— Ми повинні зупинити його, — прошепотів Ліан, але стримав Алісу за плече. — Це надто небезпечно.

— Якщо він візьме вогонь, буде ще гірше, — відповіла вона й вийшла з-за колони.

Кайр різко обернувся. Його погляд уп’явся в неї, а в очах спалахнув вогняний блиск.

— А, от і ти, обраниця Академії, — з насмішкою мовив він. — Думаєш, полум’я визнає саме тебе? Подивимось.

Він простягнув руку до чаші. Але біле полум’я враз засичало й відштовхнуло його, немов відкинуло чужорідне тіло. Кайр скрикнув, його долоня почорніла від опіку.

— Неможливо! — вигукнув він, задкуючи.

Тоді полум’я загойдалось, і його сяйво звернулось до Аліси. Вона відчула, як щось невидиме кличе її вперед. Ліан схвильовано схопив її за руку.

— Не роби цього, — благав він. — Ти не знаєш, що станеться.

Аліса хитнула головою.
— Я повинна.

Вона ступила до чаші й простягнула долоню. Білий вогонь м’яко торкнувся її шкіри, але не обпік. Навпаки — полум’я вливалося в неї, проникаючи глибоко в душу.

Перед її очима промайнуло видіння:
Велика темрява, що огортає світ. Тіні з вогненними очима. І вона — у центрі, з палаючим серцем, яке світиться сильніше за будь-яке полум’я.

Аліса відсахнулася, ледве не знепритомнівши. Ліан підхопив її, щоб не впала. Полум’я ж зникло з чаші, немов увійшло в неї.

Кайр дивився з люттю, стискаючи зранену руку.
— Це ще не кінець, — прошипів він. — Я вирву вогонь із твоїх рук. Запам’ятай, Алісо: ти — лише випадковість.

І він зник у темному коридорі.

Аліса, важко дихаючи, прошепотіла Ліану:
— Я бачила… щось страшне. І тепер цей вогонь у мені.

Ліан дивився на неї з сумішшю захоплення й страху.
— Можливо, ти — та, хто змінить долю Академії.