Глава 14. Свято Вогню

Раз на рік у Вогняній Академії відзначали Свято Вогню — давню традицію, започатковану ще першими магами. У цей день усі вчителі та учні виходили на внутрішнє подвір’я, де запалювали велике вогнище, символ життя й сили.

Подвір’я сяяло сотнями ліхтарів. У повітрі плавали іскри, створені закляттями студентів, а магічні факели міняли кольори — від золотого до яскраво-червоного. Атмосфера була святкова, але під поверхнею відчувалася напруга: усі знали, що останнім часом у стінах Академії відбувалося щось тривожне.

Аліса стояла поруч із Ліаном. Він тримав у руках невеликий вогняний кристал, подарунок для змагання, де учні мали створити найкрасивіший вогняний образ.

— Ти братимеш участь? — запитала Аліса, зазираючи йому в очі.

Ліан всміхнувся.
— Тільки якщо ти теж. Ми можемо зробити щось разом.

Її щоки почервоніли від тепла, але й від чогось іншого.
— Разом?

— А чому ні? — Він простягнув їй руку. — Я довіряю тобі.

Вона вагається лише мить, а тоді вкладає свою долоню в його. Їхні пальці переплітаються, і Аліса відчуває, як у серці розливається тепло, сильніше за будь-яке полум’я.

Коли їхня черга виходити на сцену, вони стають поруч. Аліса зосереджується, закликаючи свій вогонь, Ліан — свій. І раптом їхні потоки полум’я зливаються в один.

Над подвір’ям виростає величезний фенікс із золотого вогню. Його крила сяють, мов світанок, а спів лунає так мелодійно, що навіть майстри завмирають. Учні в захваті аплодують.

— Фенікс відродження… — шепоче хтось у натовпі. — Це добрий знак.

Аліса й Ліан усміхаються одне одному. Їхні серця б’ються в унісон.

Та серед оплесків ніхто не помічає, як на краю подвір’я стоїть Кайр. Його погляд спрямований прямо на Алісу, і в темних очах спалахує чорне полум’я.

— Відродження? — прошепотів він. — Ні. Це буде кінець.