Глава 2. Прибуття в Академію

Ранок настав раптово, мов обпалююче сонце, що пробивається крізь хмари. Алісу разом із вершниками відвезли до Вогняної Академії. Вона дивилася на величні башти, з яких валив дим і жар від лавових струмків.

— Тут живуть ті, хто може приборкати полум’я, — сказав один із вершників суворо. — І ти одна з них.

Дівчина не могла відвести погляду від гігантських арок, прикрашених палаючими символами. Усе в Академії дихало магією, силою та небезпекою.

Її зустріла директорка академії — Магістрина Ісара. Вона була високою, з волоссям кольору вугілля, і очима, що світилися, як розплавлене золото.

— Алісо, — промовила вона, оглядаючи дівчину уважним поглядом. — Твоє полум’я… воно рідкісне. Ти не така, як інші. У тебе «вогонь душі». Контролювати його буде важко, але можливо.

— Чому я? — запитала Аліса, відчуваючи холодок страху. — Я нічого не вмію.

— Вогонь сам обирає, — Ісара ледве помітно посміхнулася. — А ти обрана.

Їй провели по величезному двору, де стояли новачки, готуючись до першого випробування. Тут вона вперше побачила інших учнів: одні впевнені, одні боялися, а деякі тихо шепотіли закляття, граючись з вогнем у руках.

Аліса відчула, як її серце стискається від тривоги і водночас захоплення. Вона не знала, кому довіряти і як впоратися зі своєю силою.

І тоді вона зустріла його — Ліана.
Хлопець із спокійними очима кольору тіні на вечірньому небі. Він підійшов і простягнув руку.

— Привіт, я Ліан, — сказав тихо, але впевнено. — Ти новачок, правда? Не хвилюйся. Тут багато небезпек, але разом легше.

Аліса відчула дивне тепло від цього простого жесту. Хтось, хто розумів її страх і силу одночасно.

— Я Аліса, — відповіла вона, стискаючи його руку. — Дякую…

У той момент поряд пройшов старший учень — Кайр. Його погляд спалахнув холодом, коли він впізнав Алісу.

— Ось вона, новачок із полум’ям, — промовив він тихо, але достатньо голосно, щоб Аліса почула. — Може, буде цікаво.

Аліса відчула, як її серце стискається. Тут буде непросто, і хтось вже бачить у ній загрозу.

Вона глибоко вдихнула й відчула, як полум’я всередині неї тихо пульсує. Воно чекало, готове вирватися назовні.

Аліса знала одне: її життя тільки починалося, і цей вогонь ніхто не зможе загасити.