Глава 25. Серце вогню

Коли ворота до зали відчинилися, Алісу осяяло світло, так яскраве, що вона не могла дихнути.
Підлога здавалася живою — вона мерехтіла золотими рунами, що змінювали форму, ніби писали самі себе.
На стінах горіли полум’яні знаки, а в центрі височів кристал, схожий на велике серце з чистого світла.

— Це Серце Академії, — прошепотіла Еліора. — У ньому спочиває пам’ять усіх феніксів, що колись були.
Вона поклала руку Алісі на плече.
— Якщо ступиш у світло — повернення вже не буде.

Аліса вдихнула.
— Я готова.

Вона зробила крок уперед — і світ навколо вибухнув сяйвом.

---

Вона стояла посеред безкрайнього вогню. Але він не палив — він був теплий, як подих життя.
Навколо неї з’явилися постаті — сотні, тисячі вогняних силуетів, кожен із яких ніс у собі частинку фенікса.

> — Ми — ті, хто був до тебе, — пролунало з усіх боків.
— Ми боролися, ми падали, ми горіли. І кожен раз — знову.

Аліса обернулася, шукаючи джерело голосу, і побачила жінку у полум’яній мантії. Її очі сяяли, як зорі.
— Ти — перша фенікс?

— Я — початок, — відповіла вона. — І я була тінню, перш ніж стала світлом.

Аліса здригнулася.
— Що це означає?

— Фенікс народився з Темряви, — сказала жінка. — Бо без ночі не буває світанку. Темрява — не зло. Вона — частина рівноваги. Але колись, у прагненні очистити світ, ми відрізали її від себе. І тоді вона стала ворогом.

— Тобто Темрява… це частина фенікса?

— Так. І Кайр — не просто твій ворог. Він — твоя тінь. Ви — дві половини одного цілого.

Світ навколо почав тріскати, немов полум’я втрачало рівновагу.

> — Якщо ти знищиш його, ти знищиш і частину себе, — пролунало в її свідомості.
— Якщо врятуєш — можеш втратити все, але відродити рівновагу.

Аліса відчула, як сльози котяться по щоках — гарячі, як іскри.
— Я не хочу нікого знищувати, — прошепотіла вона. — Я просто хочу, щоб світ знову дихав.

Жінка усміхнулася.
— Тоді ти вже на шляху фенікса.

Світло навколо стало ще яскравішим.
Вогонь увійшов у неї, наповнив кожну клітину тіла. Вона відчула — усередині її серця тепер два вогні:
золотий — її власний, і темно-червоний — той, що належав Кайру.

Коли вона розплющила очі, стояла знову в залі Академії. Майстри дивилися на неї, не сміючи говорити.

— Ти бачила істину, — сказала Еліора.

Аліса кивнула.
— Так. І тепер я знаю, що мусить статися.

— І що ж?

Вона глянула у вогонь Серця.
— Я знайду Кайра. Але не для битви. Я знайду його, щоб повернути світ цілому.

І полум’я Серця відповіло їй тихим спалахом — знаком згоди.