Матвій Соболь їде селами Полісся й Карпат, записуючи для дисертації старі бувальщини — моторошні історії, які баби розповідають онукам "щоб не ходили, куди не треба".

Кожне село — нова історія. І щоразу, тільки-но він записує її до зошита й їде далі, — хтось у селі зникає.

А вдома те, що розказали йому про чужу відьму чи чужого мерця, починає збуватися з ним самим.

Бо він не перший, хто їде цим маршрутом. Сорок років тому тим самим шляхом проїхав його дід — і не доїхав до останнього села. Того, якого немає на жодній карті. Того, звідки насправді родом сам Матвій.

А десь у лісі, щоночі ближче, кує зозуля. І лічба вже йде не для героїв його записів.