Дружина без майбутнього

— Ти з глузду з’їхала? — його голос стає жорстким, чужим.
Посмішка застигає на губах.
— Що?..
— Це що за вистава?
— Джеку… я вагітна.
Слова звучать ніжно, обережно. Я чекаю — шоку, радості, хоча б розгубленості.
Але він дивиться так, ніби перед ним бруд.
— Вітаю, — холодно каже він. — Тепер скажи, від кого.
Я не одразу розумію.
Мозок просто відмовляється складати сенс.
— Що?..
— Не змушуй мене повторювати, — його щелепа напружується. — Я завжди обережний. Завжди. Це неможливо.
Повітря раптом стає важким.
— Ти… думаєш…
— Я не думаю, — різко перебиває він. — Я знаю.
У мене холонуть пальці.
— Джеку, я ніколи…
— Досить, — він відсуває коробочку так, ніби вона заразить його. — Ти справді вирішила, що я прийму чужу дитину і мовчатиму?