Я чекатиму тебе завжди

— Ти прийшла, — тихо мовив він.
— Як могла не прийти? — відповіла Хелена, ледь усміхаючись. — Ти ж знаєш, я живу лише тоді, коли тебе бачу.
Він підійшов ближче, торкнувся її руки. Його пальці були шорсткі від роботи, але дотик — обережний, мов молитва.
— Твій батько… — почав Орест, — кажуть, уже домовився з тим шляхтичем. Якубом. Весілля восени.
Хелена відвела погляд. У її очах — блиск сліз і місячного світла.
— Не кажи про нього… не хочу. Я ніколи не зможу дивитися на іншого, Оресте. Ти — мій світ. Але… світ, який мені заборонено торкнутись.
Він поклав долоню їй на щоку.
— Я знайду спосіб. Навіть якщо доведеться піти проти всіх. Пан не вічний, а кохання — сильніше за страх.