Розділ 2. Обіцянка біля річки

Сонце хилилося до заходу, кидаючи довгі золоті тіні на воду. Річка текла повільно, мов знала всі людські таємниці й не хотіла нікому їх відкривати.
Хелена стояла на березі, тримаючи в руках хустку, яку вишила власноруч. На ній — червоні маки й чорні нитки журби.

— Ти прийшов, — прошепотіла вона, почувши кроки за спиною.

Орест підійшов без слова. В його очах сьогодні було щось інше — рішучість, що межувала зі страхом.

— Мушу сказати тобі, Хелено… Я вирішив іти до війська, — промовив він нарешті, стискаючи в руках шаблю, яку щойно викував для себе.

Вона різко обернулась.
— До війська? Оресте, ти жартуєш?

— Не жартую. — Він зробив крок ближче. — Інакше в нас немає шансів. Якщо я повернуся зі славою, з честю, пан Томаж не зможе відмовити мені. Я стану гідним тебе.

— Гідним мене? — Хелена гірко засміялася. — Ти вже гідний. Я не хочу, щоб ти доводив це світу! Я хочу лише тебе, живого… зараз!

Він поклав руки їй на плечі.
— Послухай. Весілля призначене восени. Якщо ми зможемо відтягнути його хоча б на рік, я встигну. Ти придумаєш щось… скажеш, що захворіла, що хочеш побачити монастир… будь-що.

Вона похитала головою, і сльози блиснули на віях.
— А якщо ти не повернешся? Якщо тебе вб’ють десь далеко, і я навіть не знатиму, де твоя могила?

Орест обережно підняв її підборіддя, змусивши подивитися йому в очі.
— Тоді кохай мене, поки я живий. І вір, що я повернуся.

— Ти не розумієш… Я боюся не смерті. Я боюся забуття, Оресте. Бо якщо світ забере тебе, а я залишуся тут, серед цих холодних стін, — я теж помру. Тільки не одразу.

Він узяв її руку й поклав собі на серце.
— Це твоє серце, Хелено. Воно битиметься, доки ти чекатимеш.

Вона впала йому в обійми, стискаючи так, ніби хотіла втримати весь світ.
— Я прошу тебе, не йди.

Він мовчав. Лише вітер, що гуляв травами, чув, як у тій тиші ламаються дві долі.

Коли вони нарешті розійшлися, Хелена залишилася стояти біля річки, стискаючи його хустинку в руках. У воді відбивалося небо, що темніло.
Вона прошепотіла в порожнечу:

— Якщо Бог справді милосердний… нехай зупинить цей день. Нехай ніч ніколи не настане. Бо з нею прийде розлука.