Епілог. Після грози

Минуло сім років.
Десь на окраїні Поділля, серед гір і садів, стояла невелика хата з різьбленими віконницями.
Ранкове сонце торкалося даху, дим повільно піднімався в небо, а дівчинка з темними кучерями бігла по траві, тримаючи в руках дерев’яну шаблю.

— Тату, дивись! Я перемогла всіх ворогів! — вигукнула вона, махаючи своєю іграшкою.

Орест усміхнувся.
Він сидів на лавці біля хати, латав старий кобеняк і краєм ока спостерігав за донькою.
Ганнуся була схожа на матір — ті самі очі, ясні й глибокі, як осіннє небо після дощу.
І той самий норов — м’який зовні, але з вогнем усередині.

Вітер хитав яблуні, зривав пелюстки цвіту й розносив їх по подвір’ю.
Орест підняв одну з пелюсток, поглянув угору.
На небі не було жодної хмари — лише спокій, якого він не знав ніколи.

— Тату, — спитала Ганнуся, — а скажи, яка була моя мама?

Орест застиг.
Таке питання вона задавала не вперше, але кожного разу воно боліло однаково.
Він посадив доньку собі на коліна, довго дивився на неї, ніби намагаючись зібрати всі правильні слова.

— Вона була… світлом, — тихо сказав він. — Коли навколо було темно — вона світила. Навіть тоді, коли не мала сили.

— Вона теж була сміливою? — запитала дівчинка.

— Найсміливішою з усіх, кого я знав, — відповів Орест і глянув у далечінь, де за пагорбом ховався старий шлях. — Вона вірила, що любов — це не гріх, а дар. І, мабуть, вона мала рацію.

Ганнуся задумливо пригорнулась до нього.
— Тоді я теж буду, як мама. Буду світити, навіть коли темно.

Орест усміхнувся крізь сльози.
Він зняв зі своєї шиї маленький хрестик і повісив дівчинці на шию.
— Це її. Бережи, — сказав він. — І пам’ятай: усе, що справжнє, завжди повертається.

Ганнуся кивнула, стискаючи хрестик у долоньці.
— Я пам’ятаю, тату.

Над ними співали жайворонки.
Усе, що було колись болем, тепер ставало спогадом.
І десь у тому спогаді, між небом і землею, Орест чув її голос — тихий, теплий, ніби вітер серед жита:

— Я чекала тебе, Оресте… І чекатиму завжди.

— Я повернусь до тебе моя Хелено, як тільки смерть торкнеться моїх вуст, я повернусь, чекай мене кохана…