Я повернулася додому через чотири роки й думала, що минуле більше не має наді мною влади. Я помилилася.
Адріан — син чоловіка моєї матері. Людина, яку всі навколо звикли називати моїм братом. От тільки я ніколи не відчувала до нього нічого сестринського. І, здається, він це знає.
У мене є хлопець. У нього — власне життя. Між нами роки мовчання, сім’я, правила й межі, які краще не переходити.
Та що довше ми перебуваємо поруч, то важче вдавати, що нічого не сталося. Особливо коли я знову ловлю на собі його погляд.
Він мені не брат.
І саме в цьому вся проблема.