Розділ 3.2 СІЄННА

Наступного ранку Сієнна прокинулася з відчуттям, що щось змінилося ще до того, як остаточно згадала вчорашній вечір. Поцілунок. Її власний крок назад. І слова Адріана, сказані вже без звичної м’якості: він не збирається стояти поруч і чекати, поки вона вирішить, чого хоче.

Від нього не було повідомлень.

Сієнна кілька секунд дивилася на екран, потім заблокувала телефон. Вона сама не знала, чого чекала. Не вибачення ж. І точно не "ти нормально?". Після їхньої розмови це прозвучало б майже безглуздо.

У галереї Адріан з’явився близько одинадцятої. Сієнна побачила його одразу, хоча спеціально не дивилася на двері. Він увійшов разом із двома представниками підрядника, щось уточнив у Ванесси й пішов до архітектора. Не шукав її поглядом, не зупинився, не зробив нічого демонстративного. Просто працював. І саме це дратувало.

На зустрічі вони сиділи за одним столом. Адріан вислухав її пропозиції, уточнив кілька деталей, погодив зміну в освітленні. Ні холодності, ні показового ігнорування. Лише те, чого вона раніше майже не помічала: він більше не залишав після робочої розмови нічого особистого.

Коли вони одночасно потягнулися до одного креслення, Адріан зупинив руку раніше й узяв іншу копію. Сієнна дивилася на папір ще кілька секунд і раптом згадала його вчорашнє: "Я кажу тобі, де моя межа". Оце вона й була. Не сварка. Не образа. Кілька сантиметрів між руками.

До обіду Сієнна вже ненавиділа власну уважність до таких речей. Раніше її дратувало, що Адріан постійно опиняється ближче, ніж треба. Тепер — що не опиняється.

— Ти зараз зламаєш олівець, — зауважив Марк.

Сієнна глянула на пальці й лише тоді помітила, як сильно стискає його.

— Не зламаю.

— Дуже переконливо.

— Марку.

— Мовчу.

Він усміхнувся й повернувся до камери. Сієнна теж повернулася до роботи.

Ближче до четвертої Адріан знову підійшов до них. Коротко обговорив із Марком фінальні кадри, потім перевів увагу на Сієнну.

— Фінальний список на завтра надішлеш Ванессі до шостої? Якщо будуть зміни пізніше, підрядники вже не встигнуть їх внести.

— Надішлю.

— Добре.

Адріан кивнув і вже збирався відійти. Сієнна подивилася йому вслід. Щось усередині стиснулося сильніше, ніж мало б.

Увесь день він говорив із нею тільки тоді, коли було потрібно. Ні разу не підійшов просто так. Не залишився поруч довше, ніж вимагала робота. Не запитав, чи вона обідала, хоча ще кілька днів тому точно помітив би неторкнуту коробку з їжею на її столі.

— Адріане.

Він зупинився й обернувся. Марк, який стояв неподалік із камерою, коротко глянув на них і без жодних коментарів відійшов до іншого кінця залу. Сієнна одразу пошкодувала, що покликала. Адріан чекав. Не підходив ближче. Не допомагав.

— Я... — Вона опустила очі до планшета. — Нічого.

Кілька секунд він мовчав. Раніше він би спитав удруге. Можливо, підійшов би. Подивився уважніше. Дочекався, поки вона все-таки скаже, що сталося. Тепер не зробив нічого з цього.

— Добре, — сказав він.

Не холодно. Просто прийняв її слова саме такими, якими вони були. Сієнна відчула майже фізичне бажання зупинити його ще раз. Не знала навіщо. Що вона могла сказати?

— Я просто хотіла... — почала вона й знову замовкла.

Адріан дивився на неї кілька секунд. У його погляді не було злості. Але не було й звичної м’якості.

— Якщо це про роботу…

— Ні.

Адріан коротко кивнув.

— Тоді мені треба йти.

Він не чекав, чи вона щось додасть. Просто відійшов. Сієнна залишилася біля столу з планшетом у руках і дивилася в екран, не бачачи жодного рядка. 

Саме цього вона не передбачила. Вона звикла, що Адріан був поруч навіть тоді, коли вона відштовхувала його. Звикла, що він помічав її настрій раніше, ніж вона сама визнавала, що щось не так. Що можна було сказати «нічого», і він усе одно знав: це не означає нічого.

Тепер вона сказала «нічого». І він повірив. Або принаймні вирішив більше не розшифровувати її замість неї.

Сієнна повільно видихнула й повернулася до списку. До шостої залишалася година.  Раніше цього вистачило б, щоб двічі посперечатися з Адріаном, один раз випадково опинитися поруч із ним і ще десять хвилин злитися на те, що він знову щось помітив. Тепер між ними залишилася тільки робота. І Сієнна вперше зрозуміла, наскільки багато місця займало все інше.