Розділ 2.2 СІЄННА

До кінця другого тижня Сієнна вже перестала обережно обходити кожну калюжу цементного пилу. Кеди були безнадійно зіпсовані. На джинсах з’явилася світла пляма біля коліна. Волосся після кількох годин на будівництві пахло бетонним пилом незалежно від того, скільки разів вона збирала його.

Дивно, але їй подобалося. Порожній простір змінювався щодня. Там, де вчора була просто сіра стіна, сьогодні з’являвся каркас. Де тиждень тому лежали кабелі, тепер встановлювали світильники. Будівля поступово ставала тією, яку вона вже бачила у своїй голові.

Того дня вони оглядали верхній рівень. Він був світлішим за решту. Великі вікна виходили на захід, і післяобіднє сонце заливало бетон теплою жовтою плямою. Частину підлоги вже вирівняли, іншу ще перекривали тимчасові настили.

Сієнна стояла приблизно посеред залу, дивлячись на майбутню центральну стіну.

— Якщо повісити велике полотно тут, — сказала вона, відходячи назад, — його буде видно одразу зі сходів.

Архітектор щось відповів, але вона майже не слухала.

Ще крок.

— І якщо залишити навпроти достатньо повітря, воно не виглядатиме затиснутим.

— Сієнно, — озвався Адріан.

— Що?

— Дивись під ноги.

— Я дивлюся.

— Ти дивишся на стіну.

Вона продовжила відступати.

— У мене периферійний зір.

— Очевидно, надлюдський.

Сієнна махнула рукою.

— Не заважай мені думати.

— Я лише намагаюся не пояснювати Клер, чому її донька впала з технічного настилу.

Вона нарешті глянула на нього через плече. Адріан стояв за кілька метрів. Сорочка цього разу була світло-сіра, рукави закочені. Піджак він залишив унизу. У руках тримав креслення.

— Ти дуже драматизуєш.

— З тобою це називається досвідом.

Сієнна показала йому середній палець. Ванесса підняла очі від планшета. Адріан похитав головою.

— Дуже доросло.

— Я художниця. Нам можна.

Вона зробила ще один крок. І не відчула під п’ятою підлоги. Світ раптом хитнувся. Шлунок провалився вниз, рука інстинктивно смикнулася вбік, блокнот вислизнув із пальців. Сієнна не встигла навіть злякатися. Чиясь рука різко обхопила її за талію. Сильний ривок. Наступної миті вона врізалася долонею в чужі груди. Адріан.

— Чорт.

Його друга рука вже була біля її плеча. Сієнна кілька секунд просто стояла. Серце билося десь у горлі. Не через нього. Вона мало не впала. Цілком логічна реакція організму.

— Я ж сказав, — тихо вимовив Адріан.

Вона підняла голову. Він дивився зверху вниз. Брови зведені. Не сердитий. Наляканий. Це усвідомлення прийшло не одразу.

— Я контролювала ситуацію.

— Ти майже впала.

— «Майже» — ключове слово.

— Завдяки тому, що я стояв поруч.

— Твоє самолюбство переживе, якщо я не вручатиму медаль?

Зазвичай після цього він би відпустив якусь суху репліку. Не зараз. Просто дивився. І тільки тоді Сієнна усвідомила, що його рука досі лежить на її талії. Не підтримує. Не ловить. Просто тримає. Пальці широко розташовані на боці. Великий палець трохи вище, майже під ребрами. Через сорочку вона відчувала тепло долоні. Раптово стало важко дихати. Її власна рука теж досі була в нього на грудях. Під пальцями — тканина сорочки, тепло й рівний рух дихання. Раз. Другий. Третій. Адріан теж це усвідомив. Його погляд опустився до її руки. Потім повернувся до обличчя. 

Навколо продовжували працювати люди. Хтось пересував металеву конструкцію. За спиною Ванесса говорила телефоном. А Сієнні раптом здалося, що простір навколо них звузився. 

Вона забрала руку першою. Адріан відпустив її майже одночасно. Долоня ковзнула по талії. Лише секунду. Але цієї секунди вистачило. Сієнна відступила. Прохолодне повітря вдарило в місце, де щойно була його рука.

— Я в порядку.

— Я бачу.

— Не дивись так.

— Як?

— Ніби зараз посадиш мене в машину й відвезеш додому.

Він нарешті видихнув.

— Якщо ще раз підеш задом по будівництву — саме так і зроблю.

— Мені двадцять два.

— Я знаю.

— Тоді не поводься так, ніби мені сімнадцять.

Щось змінилося в його погляді.

— Я давно так не думаю.

Фраза прозвучала спокійно. Але Сієнна відчула її майже фізично. Вона відкрила рот. Не знайшла відповіді. Саме в цей момент підійшла Ванесса.

— Усе добре?

Сієнна одразу випросталася.

— Абсолютно. Просто мало не стала частиною дизайну підлоги.

Ванесса глянула на край настилу.

— Його треба огородити.

— Уже, — сказав Адріан.

Його голос знову став робочим. За секунду він уже кликав підрядника. Ніби нічого. Сієнна підняла блокнот. Розгорнула. Подивилася на записи. Нічого не зрозуміла. 

Відчуття долоні на талії не зникало. Вона машинально торкнулася боку пальцями. Одразу прибрала руку. Це просто адреналін. Тіло запам’ятало різкий рух. Через десять хвилин вона все ще могла сказати, де саме лежав кожен його палець. Адреналін, вирішила Сієнна. Безперечно.