Розділ 2.7 СІЄННА

Стіна була неправильною.

Не настільки, щоб це помітив перший-ліпший відвідувач, і точно не настільки, щоб через неї зупиняли роботу на всьому поверсі. Саме це, схоже, найбільше й дратувало підрядника, який уже хвилин сім стояв поруч із Сієнною, дивився то на зразок у її руці, то на десять метрів свіжопофарбованої поверхні й явно намагався зрозуміти, чи не жартує вона.

Не жартувала.

У залі пахло фарбою, пилом і нагрітим металом. Частину основних світильників ще не встановили, тому простір освітлювали тимчасові лампи під стелею й денне світло з високих вікон. Під цим холодним світлом стіна справді виглядала просто сірою. Майже правильною.

Майже.

Сієнна тримала перед собою два прямокутні зразки кольору й по черзі прикладала їх до поверхні.

— Я розумію, що зараз різниця здається мінімальною, — сказала вона вже втретє, намагаючись говорити спокійніше, ніж відчувала. — Але ми дивимося на неї при тимчасовому холодному освітленні. Коли поставлять основні лампи, температура стане теплішою, і цей відтінок піде в зелень.

Підрядник, чоловік років сорока п’яти з червоним олівцем за вухом і втомленим обличчям людини, яка весь день вирішувала чужі проблеми, ще раз подивився на стіну.

— Я бачу сіру.

— Зараз — так.

— І після монтажу вона залишиться сірою.

Сієнна притиснула один зі зразків до фарби.

— Ні. Подивіться сюди. Оцей затверджений відтінок холодніший, у ньому більше синього. А на стіні зараз тепліша база. При жовтішому світлі різниця стане значно сильнішою.

Чоловік примружився.

— Якщо чесно, я все одно не бачу.

— Я знаю.

Він глянув на неї. Сієнна одразу зрозуміла, що прозвучало погано.

— Я не в тому сенсі. Просто ви дивитесь на це як будівельник, а я — як людина, яка потім ставитиме перед цією стіною роботи. Для вас це десять метрів майже правильного сірого. Для мене — фон, який може змінити весь колір картини.

Підрядник потер перенісся, залишивши біля брови маленьку сіру смугу пилу.

— Пані Сієнно, я не намагаюся з вами сперечатися заради принципу. Але це не два мазки пензлем. Треба знову закривати підлогу, готувати поверхню, викликати людей. Ми втратимо пів дня мінімум.

— Краще пів дня зараз, ніж перефарбовувати перед відкриттям, коли сюди вже привезуть роботи.

— А якщо після монтажу світла різниці не буде?

Сієнна трохи нахилила голову.

— Тоді я особисто куплю вам каву.

— За десять метрів стіни?

— Добру каву.

Чоловік не втримався й усміхнувся, але майже одразу повернувся до серйозного виразу.

— Ви дуже впевнена.

— Ні. Я просто вже бачу, що буде.

Він зітхнув.

— Художники.

— Будівельники.

Вони дивилися одне на одного ще кілька секунд. У будь-який інший момент Сієнна, можливо, продовжила б тиснути, але тут відчула чиюсь присутність надто близько. Не кроки. Не дотик. Спершу — просто тепло біля спини. А потім голос біля самого вуха.

— Через десять хвилин буде постачальник світла. Він привіз нові зразки температури, які ти просила.

Сієнна завмерла. Адріан говорив тихо, щоб не перебивати їхню суперечку вголос. Це було абсолютно логічно. Практично. Навіть ввічливо. І все одно його подих ковзнув по шкірі біля вуха так близько, що по руках миттєво побігли мурашки.

Вона на секунду забула, про що говорила. Буквально. Підрядник дивився на неї, очікуючи відповіді, а в голові лишалося тільки безглузде усвідомлення того, що Адріан стоїть майже за плечем.

— Сієнно? — нагадав чоловік.

Вона моргнула й повернула увагу до стіни.

— Так. Вибачте. Перефарбовуємо.

Підрядник відкрив рот, але Сієнна підняла зразки.

— Я не зміню думку. Якщо після встановлення світла виявиться, що я помилялася, кава все ще в силі. Але зараз краще втратити пів дня, ніж отримати проблему за тиждень до відкриття.

Чоловік дивився на неї ще кілька секунд, потім махнув рукою.

— Добре. Але я запам’ятав про каву.

— Я теж.

Він пішов до робітників, уже дорогою кличучи когось на ім’я.

Сієнна повільно видихнула. І лише тоді обернулася. Адріана поруч уже не було. Він відійшов до столу метрів за п’ять і щось переглядав у телефоні, ніби хвилину тому не нахилявся до її вуха так близько, що вона забула мову. Сієнна кілька секунд просто дивилася на нього. Прекрасно.

Вона повернулася до роботи, але зосередитися не змогла. Попросила одного з помічників забрати зразки, перевірила таблицю з кольорами, перечитала один рядок тричі й нарешті здалася.

Адріана вона знайшла біля сходів. Там було тихіше. Основний шум залишався за дверима залу, а в бетонному коридорі лунав лише приглушений гул вентиляції. Через вузьке вікно падало бліде світло, і пил у повітрі був майже невидимим. Адріан стояв біля перил, дивлячись у телефон. Сієнна зупинилася за кілька кроків від нього.

— Ти міг просто написати.

Він підняв голову не відразу, дочитав щось на екрані й лише потім перевів погляд на неї.

— Про що саме?

— Про постачальника.

— Міг.

Сієнна схрестила руки.

— І все?

— А що ще?

— Не знаю. Наприклад, пояснити, навіщо було підходити так близько, якщо достатньо було повідомлення.

Адріан повільно заблокував телефон і прибрав його в кишеню.

— Ти сперечалася з підрядником. Я не хотів кричати через пів залу.

— Тобі не обов’язково було кричати.

— Я й не кричав.

— Ага.

Він ледь насупився.

— Сієнно, ти зараз серйозно?

— Абсолютно.

— Я просто сказав, що приїхав постачальник.

— Мені в вухо.

Кутик його губ ледь сіпнувся, але усмішку він придушив. Сієнна це помітила й роздратувалася ще більше.

— Не смійся.

— Я не сміюся.

— Ти майже смієшся.

— Тепер ми ще й обговорюємо міміку?

— Ми обговорюємо те, що ти прекрасно знаєш, коли підходиш занадто близько.