Розділ 3.4 СІЄННА

Сієнна прочитала його, сидячи навпроти Ітана в маленькому кафе неподалік від квартири, й майже одразу заблокувала екран. Він саме показував їй диван, який знайшов учора, і переконував, що темно-зелений переживе її фарби значно довше, ніж світлий.

— Робота? — запитав Ітан, помітивши рух.

— Так. Завтрашню зустріч перенесли.

Вона поклала телефон екраном донизу й знову подивилася на фотографію дивана. Ітан продовжив щось говорити про доставку, а Сієнна слухала неуважно.

Найгірше було те, що приховувати в повідомленні не було чого. Після тієї ночі Адріан майже не писав їй напряму, а якщо й писав — тільки про роботу. Жодного натяку на поцілунок. Жодної спроби повернути близькість, яку сам відрізав після їхньої розмови.

І все ж, чомусь, Сієнна не хотіла, щоб Ітан побачив його ім’я.

***

Два дні потому Сієнна вийшла з душу, витираючи волосся рушником, і ще з порога побачила Ітана на краю її ліжка. У руці він тримав її телефон. Спочатку Сієнна навіть не зрозуміла, що саме її насторожило. Потім побачила екран. Відкритий чат з Адріаном. Вона зупинилася в дверях.

— Що ти робиш?

Ітан різко підняв голову. На його обличчі майнула провина. Сієнна підійшла ближче й простягнула руку.

— Дай телефон.

Він віддав без суперечки. Сієнна глянула на екран. Графік. Фото креслення. Кілька коротких робочих відповідей. Нічого особистого. Нічого, що могло б виправдати те, що Ітан щойно зробив.

— Ти читав мої повідомлення?

Він провів долонею по обличчю.

— Так. І знаю, що не мав права.

Сієнна не очікувала настільки прямої відповіді.

— Тоді навіщо?

Ітан кілька секунд мовчав.

— Бо я не розумію, що з тобою відбувається.

— І вирішив знайти відповідь у моєму телефоні?

— Ні. Я вирішив дурість. Це різні речі.

Його голос був не агресивним. Швидше втомленим, і це не дозволяло Сієнні просто розсердитися й закінчити розмову. Вона сіла на стілець біля столу, стискаючи телефон у руці.

— Треба було запитати мене.

— Я питав.

Сієнна замовкла. Питав. Після сімейного вечора. Після квартири. Кілька разів, коли вона випадала з розмови. А вона щоразу відповідала однаково: втомилася, робота, все нормально. Ітан теж пам’ятав це.

— Останній тиждень ти поводишся так, ніби тебе наполовину тут немає, — сказав він уже спокійніше. — Я не знаю, через роботу це, квартиру чи ще щось. Але я це бачу.

Сієнна відвела погляд.

— І що ти шукав у чаті?

Ітан поморщився.

— Напевно, доказ, що я не накручую себе.

Вона вже знала наступну відповідь. Все одно запитала:

— Через Адріана?

— Так.

У кімнаті стало тихо. Ітан не підходив ближче. Стояв біля ліжка, засунувши руки в кишені.

— Я не знаю, що між вами, — продовжив він. — Може, нічого. Може, я справді перебільшую. Але ти змінюєшся, коли він поруч. Я це помітив ще на вечорі у Річарда.

Сієнна відчула, як у животі неприємно стислося.

— У повідомленнях нічого немає.

Ітан коротко глянув на телефон у її руці.

— Я вже зрозумів.

Фраза прозвучала без сарказму. Від цього стало тільки гірше. Сієнна повільно поклала телефон на стіл.

— Ти більше не береш його без дозволу. Якщо хочеш щось знати — питаєш мене. Навіть якщо я відповідаю погано.

Ітан кивнув.

— Добре. І я справді вибачаюся.

Він сів на край ліжка й кілька секунд дивився в підлогу.

— Але ти теж скажи мені чесно. З нами все нормально?

Сієнна відчула, як напружуються плечі. Ось цього питання вона боялася значно більше, ніж розмови про телефон.

— Я не знаю.

Ітан підняв голову. Вона змусила себе не відводити очей.

— Я не хочу зараз сказати "так" тільки для того, щоб ти заспокоївся. Бо тоді це буде брехня.

Він мовчав довше, ніж їй хотілося.

— Тобі треба подумати?

Сієнна кивнула.

— Так.

Ітан повільно видихнув.

— Добре.

Цього разу він не намагався жартувати й не питав нічого більше.

Сієнна взяла телефон зі столу, але вже не дивилася на екран. Кілька хвилин тому їй здавалося, що головна проблема — Ітан прочитав її повідомлення. Тепер вона розуміла: телефон лише відкрив те, що вона сама вперто не хотіла бачити. Проблема була не в чаті з Адріаном. Проблема була в тому, що на просте запитання про власні стосунки вона більше не могла відповісти «так».