Розділ 2.1 СІЄННА

За третій тиждень роботи Сієнна вже навчилася розрізняти два види тиші на будівництві.

Перша виникала випадково — коли на кілька секунд замовкали дрилі, десь унизу переставали бити металом об метал, а робітники розходилися між поверхами. Тоді величезна порожня будівля ніби затримувала подих, і можна було почути, як вітер стукає захисною плівкою на ще не завершених віконних рамах.

Друга тиша виникала, коли говорив Адріан.

Сієнна помітила це сьогодні.

Вони сиділи в тимчасовій переговорній на третьому поверсі. Тут уже встановили скляні перегородки, кондиціонер і довгий стіл із темного дерева, який виглядав трохи недоречно серед голих бетонних стін за склом. На підлозі коридору все ще тягнулися жовто-чорні смуги розмітки, уздовж однієї стіни лежали кабелі, а повз час від часу проходили люди в касках.

Всередині пахло свіжою кавою, папером і пилом.

Сієнна сиділа ближче до вікна, підібгавши одну ногу під стілець. На ній були темні джинси, біла сорочка з закоченими рукавами й старі кеди, на яких після двох тижнів роботи вже з’явилися сіра будівельна пилюка й кілька синіх плям фарби. Темно-каштанове волосся вона зібрала високо, проте кілька пасом давно вибилися й липли до скронь.

Перед нею лежав блокнот, у якому половину сторінки займали нотатки, а другу — маленький малюнок лампи, яку вона несвідомо домальовувала, поки архітектор уже п’ятий раз пояснював проблему з вентиляцією.

— Якщо ми переносимо перегородку на сорок сантиметрів, — говорив він, проводячи олівцем по плану, — доведеться змістити технічний канал. Це не катастрофа, але займе час.

Адріан сидів навпроти.

Темно-сіра сорочка, піджак на спинці стільця, рукави закочені рівно до ліктів. Перед ним лежали ноутбук, дві папки, телефон і маленька чашка еспресо, до якої він за останні сорок хвилин торкнувся лише раз.

— Скільки часу? — запитав він.

— Два дні. Можливо, три, якщо доведеться погоджувати повторно.

— Не доведеться. Я підтверджу зміну сьогодні. Що з бюджетом?

Архітектор назвав суму.

Адріан пробіг очима по кресленню й лише тоді кивнув.

— Добре. Переносимо.

Ніхто не сперечався. Не тому, що він сказав це різко. Навпаки — голос залишався абсолютно спокійним. Просто всі за столом знали, що рішення вже прийнято.

Сієнна повільно провела ручкою по краю блокнота. Удома Адріан був іншим. Там Річард міг перебити його посеред речення, Клер могла змусити сісти й поїсти, а Сієнна — довести до виразу обличчя, який означав, що він серйозно розглядає можливість вийти з кімнати й більше ніколи не повернутися.

Тут його ніхто не перебивав. Навіть Ванесса, яка сиділа праворуч від нього, лише зрідка нахилялася й тихо щось уточнювала. Вона вже мала відкритий потрібний файл до того, як Адріан просив його показати.

Сієнна не любила визнавати речі, які їй не подобалися. Наприклад, що Адріан справді добре робив свою роботу. Ще гірше було визнавати, що ця компетентність йому пасувала.

— Сієнно?

Вона підняла голову. Усі дивилися на неї.

— Перепрошую.

Кураторка галереї ледь підняла брову.

— Ми дійшли до освітлення.

— Так. Звісно.

Сієнна швидко перегорнула сторінку й підтягнула ближче схему залу. Дизайнер світла вказав на центральну частину.

— Тут лишаємо три точки. Цього вистачить для рівномірної заливки.

— Я б прибрала середню.

Чоловік повернувся до неї.

— Навіщо?

Сієнна нахилилася над планом.

— Бо вона вдарить прямо в центральну роботу.

— Саме для цього там світло.

— Ні. Для цього там дві бокові точки. Якщо залишити центральну, вона прибере фактуру.

Дизайнер трохи відкинувся на стільці.

— Це залежить від роботи.

— Ми вже знаємо, які роботи будуть у цьому секторі.

— Ще не фінально.

— Але приблизно.

— Приблизно не будується світлова схема.

Сієнна відчула, як усередині починає підніматися знайоме бажання сперечатися просто тому, що хтось сказав їй «ні». Вона вдихнула. 

Не поспішай.

— Добре. Давайте не про конкретну картину. Якщо ми лишаємо три джерела, центральне забирає тінь. На гладкому полотні це не критично, але будь-який рельєф стане пласким. Ми отримаємо багато світла й нуль глибини.

— Ми можемо скоригувати кут.

— Тоді навіщо лишати третю точку?

Чоловік стиснув губи.

— Сієнно, це не студентська виставка. Тут є стандарти освітлення.

Ручка в її пальцях завмерла. От воно. Вона вже відкрила рот.

— Вона права, — сказав Адріан.

Сієнна повернула голову. Він не дивився на неї. Перегортав звіт із тестового освітлення.

— Ми бачили те саме минулого тижня. Центральна точка перекривала бокову тінь. Приберіть її й зробіть тест із двома.

Дизайнер насупився.

— Це потребує переналаштування.

— Саме для цього й роблять тести до відкриття.

Тиша.

— Добре, — нарешті сказав чоловік.

Сієнна опустила очі до схеми. Дивне відчуття. Вона не потребувала, щоб Адріан її захищав. Тим більше не хотіла цього. Але він не захищав. Просто погодився з нею, тому що вважав її правою. І саме це виявилося значно приємнішим.

Зустріч тривала ще майже годину. До кінця в Сієнни затерпла шия, блокнот наполовину заповнився стрілками й цифрами, а маленька лампа на полях отримала абажур, дріт і абсолютно непотрібну рослину поруч.

Коли все закінчилося, люди почали розходитися. Архітектор забрав частину креслень. Ванесса вийшла, уже відповідаючи комусь телефоном. Кураторка з дизайнером продовжили сперечатися в коридорі. Сієнна залишилася складати речі.

— Ти справді вважаєш, що дві точки краще?

Вона підняла голову. Адріан стояв біля вікна з її роздруківкою.

— Я щойно сорок хвилин це доводила.

— Ти доводила йому. Я питаю тебе.

Сієнна застебнула ручку й поклала її в сумку.

— А яка різниця?