Розділ 2.5 СІЄННА

Сукня була помилкою.

Сієнна зрозуміла це приблизно через п’ять хвилин після того, як вдягнула її. У магазині все виглядало набагато переконливіше: чорна тканина, довжина трохи нижче коліна, відкриті плечі, глибока лінія спини й мінімум деталей. Достатньо офіційно для презентації партнерів галереї й водночас без усієї тієї блискучої урочистості, від якої вона зазвичай почувалася чужою версією самої себе. Навіть у примірочній вона подумала, що нарешті знайшла щось, у чому не виглядатиме ні дитиною, яку Клер силоміць вдягнула на сімейний захід, ні художницею, яка випадково заблукала на ділову презентацію.

Проблема виявилася дуже конкретною. Блискавка. Вона застрягла рівно посередині.

Сієнна стояла перед великим дзеркалом у маленькій службовій кімнаті за основним залом і вже втретє намагалася дотягнутися до застібки через плече. Рука затерпла, тканина почала дратувати шкіру, а блискавка не зрушила ні на міліметр.

— Ну звісно, — пробурмотіла вона.

Відпустила руку й подивилася на себе в дзеркало з таким виразом, ніби саме відображення було особисто винне в ситуації. Волосся вона вже розпустила, темні пасма лежали на плечах і частково закривали оголену спину. Макіяж був трохи виразнішим, ніж зазвичай: темніші вії, легкий акцент на губах. Клер би сказала, що нарешті вона виглядає «як людина, яка не щойно втекла з майстерні». Сієнна подумала, що це сумнівний комплімент, але зараз готова була прийняти й його, якби хтось просто застебнув цю кляту сукню.

За тонкою стіною вже лунали голоси. Приїхали представники компанії, кілька партнерів, журналісти місцевого культурного видання. Хтось пересував стільці, у залі перевіряли мікрофон, і час від часу до кімнати долинала музика — тиха, ненав’язлива, така, яку спеціально вмикають на заходах, де люди мають робити вигляд, що прийшли не за безкоштовним вином.

Сієнна знову смикнула блискавку.

Нічого.

Вона нахилила голову, намагаючись роздивитися в дзеркалі, де саме зачепилася тканина, і вже подумки перебирала варіанти. Ванесса десь зовні. Кураторка, найімовірніше, вже зустрічає гостей. Клер не приїде ще годину. Можна було вийти в коридор і попросити першу-ліпшу жінку, але сам образ того, як вона стоїть посеред галереї з напіврозстебнутою сукнею й шукає добровольця, змусив її скривитися.

— Якщо ти її зламаєш, буде ще гірше.

Сієнна різко обернулася. Адріан стояв у дверях. Вона не почула, як він підійшов.

Темний костюм сидів бездоганно, біла сорочка була застебнута майже до самого коміра, темна краватка — рівно настільки правильно, щоб Сієнні захотілося її трохи послабити просто з принципу. Волосся було акуратно вкладене, хоча одне темне пасмо вже впало на лоб. Він явно щойно приїхав — у руці ще тримав телефон, а на плечі лежало кілька дрібних крапель дощу.

Його погляд спочатку зупинився на її обличчі. Потім ковзнув нижче. Не нахабно. Не довго. Лише до відкритої спини, до незастебнутої тканини — і відразу назад.

Але Сієнна все одно відчула себе надто оголеною. Хотілося схрестити руки за спиною. Що, звісно, лише привернуло б ще більше уваги. Вона випрямилася.

— Ти коли-небудь стукаєш?

Адріан кинув погляд на двері.

— Вони відчинені.

— Це вже стало твоїм універсальним виправданням.

— Поки що працює.

— Дуже зручно.

Кутик його губ ледь сіпнувся.

Погляд знову коротко опустився до блискавки.

— Застрягла?

Сієнна схрестила руки на грудях.

— Ні. Я просто вирішила, що половина застібки — це новий дрес-код.

— Сміливо.

— Дякую. Тепер можеш іти.

— Можу.

Він не пішов. 

— Ванесса десь тут? — запитала вона.

— У коридорі на дзвінку. Схоже, надовго.

— Кураторка?

— Уже в залі. У неї там журналісти.

Сієнна тихо видихнула. 

Чудово.

Адріан усе ще стояв у дверях, наче давав їй можливість самій вирішити, чи потрібна допомога. І саме ця його обережність чомусь діяла на нерви сильніше, ніж якби він просто підійшов.

— Я можу допомогти, — нарешті сказав він.

Сієнна подивилася на його відображення в дзеркалі. Усього лише блискавка. Кілька секунд. Нічого такого. Її тіло, звісно, мало іншу думку.

Вона ще пам’ятала його руку на талії. Дотик на сходах. Надто близький голос біля вуха. Пам’ятала те, як легко між ними звичайні речі останнім часом переставали бути звичайними.

— Це просто блискавка, — сказала вона більше собі.

— Саме так.

Його голос був спокійним. Надто спокійним. Сієнна дивилася на нього ще секунду, потім повільно повернулася спиною.

— Добре. Але якщо порвеш сукню, купуватимеш нову.

— Ти завжди попереджаєш людей про фінансові наслідки перед тим, як дозволити їм допомогти?

— Тільки тих, кому можу виставити рахунок.

— Заспокоює.

Вона почула його кроки. Не дивилася прямо, але в дзеркалі бачила, як він наближається. Повільно. Зупинився приблизно за пів кроку від неї. І цього вистачило, щоб простір кімнати раптом відчувся значно меншим.

Сієнна відчула його ще до дотику. Запах парфуму — деревний, знайомий. Тепло тіла за спиною. Навіть те, як змінилося повітря.

— Не рухайся, — сказав Адріан.

Вона дивилася на нього в дзеркало.

— У мене немає звички тікати посеред застібання сукні.

— У тебе є достатньо інших звичок, щоб мене нічого не дивувало.

— Наприклад?

Він опустив очі до блискавки.

— Сперечатися саме тоді, коли краще кілька секунд помовчати.

Сієнна ледь усміхнулася.

— Зараз чудовий момент для розмови.

— Сієнно.

— Мовчу.

Вона справді замовкла.

Адріан узявся за бігунок блискавки. Його пальці спершу торкнулися лише тканини біля попереку. Нічого особливого. Звичайний рух. Проте Сієнна відчула його так, ніби шкіра раптом стала тоншою. Він легко потягнув застібку вгору. Вона не зрушила.

— Ти защемила підкладку.