Привласню тебе собі

— Це ти? — перехоплює мене в під'їзді, притискає до стіни і кладе свою руку мені на шию.
В його очах палає бажання і ненависть. Дика суміш, від якої тілом проноситься тремтіння.
— Ти мене здала? Ти чоловіку своєму допомогла?
Я мовчки дивлюсь на його шию. На те, як там пульсує вена і як він ковтає. А потім я роблю величезну помилку — підіймаю погляд і дивлюся на його губи.
— Відповідай, — боляче стискає мої плечі.
— Я. Це була я, Дем’яне.

Навіть якби я могла сказати йому правду про все, що сталось, все одно б не сказала. Бо тоді він зненавидить мене ще більше, бо весь цей час я приховувала від нього дещо важливіше за те, як він потрапив за ґрати.