Розділ 9

Божена сидить на краю ліжка. Настя лежить поруч, загорнута в ковдру і, здається, спить. Божена не рухається. Вона сидить, обхопивши коліна руками, і дивиться просто перед собою порожнім, виснаженим поглядом. У цьому погляді стільки відчаю, що мені хочеться розбити це вікно просто зараз, витягти її сюди, притиснути до себе і ніколи більше не відпускати.

Я бачу, як вона здригається щоразу, коли дошки на першому поверсі скриплять під кроками Кирила.

Моя рука інстинктивно лягає на шибку. Тонке скло — це все, що нас розділяє. Один глухий стукіт. Я можу привернути її увагу.

Але я зупиняю себе. Якщо вона злякається і скрикне — Кирило злетить сюди зі стволом за три секунди. Я не маю права підставляти її під удар параноїка.

Я повинен діяти за планом. "Тільки розвідка", — лунає в голові голос Бурі. Я побачив те, що мав побачити. Вони живі. Вони тут. Тепер я маю дати їй знак.

Я опускаю руку в кишеню і дістаю пластикову червону полуничку. Ту саму заколку Насті, яку знайшов на килимку біля своєї квартири. Божена залишила її не просто так. Вона знала, що я прийду.

Зовнішнє підвіконня вкрите тонким шаром льоду і снігу. Я обережно кладу яскраву червону заколку просто по центру білого підвіконня, притискаючи її до самого скла. Вона контрастує так сильно, що Божена обов'язково побачить її, щойно подивиться у вікно. Побачить і зрозуміє: я тут. Я її знайшов. І я повернуся за нею.

Кидаю погляд на екран смартфона. Час вийшов. До критичної помилки системи залишається менше півгодини. Мені потрібно гнати назад так само швидко, як я їхав сюди.

Востаннє дивлюся на її профіль крізь скло.

— Тримайся, мала, — шепочу я самими губами. — Дай мені трохи часу.

Я безшумно сповзаю по дашку до дерева, спускаюся вниз. Відступаю в тіні і так само тихо перемахую через паркан. Ліс знову ковтає мене.

Коли я сідаю у своє авто і заводжу двигун, мені повністю зрозуміло, що я маю робити далі, в якому напрямку рухатись. 

Кирило сам підписав собі вирок. Він вивіз їх, як заручників, зачинив на глухій дачі, дістав зброю та ще й прициганив мої гроші, які призначались для Божени і її малої.

Він думає, що виграв. Думає, що загнав мене в кут моїм електронним браслетом, а її — страхом. Але він забув, з ким має справу.

Я розвертаю машину і виїжджаю на асфальт, вмикаючи фари. Набираю номер Скелі.

— Я закінчив. Повертаюсь в периметр.

— Слава яйцям! — видихає Скеля в слухавку. — Ще десять хвилин, і я б згорнув твою симуляцію. Що там?

— Вони там. Він тримає їх на дачі силоміць. Накручений, зі стволом. Готується відстрілюватися.

— Твою ж наліво... — Скеля важко зітхає. — Дем'яне, ми не можемо просто заявитися туди з поліцією. У нього зв'язки. Він скаже, що дружина поїхала добровільно, а ти їх переслідуєш. Тобі ніхто не повірить. Та й…

Він замовкає, але я й так розумію, що він хоче сказати і, чесно кажучи, не хочу слухати. От просто не хочу — і все, тому що я для себе вже все вирішив.ирішив, що вона ні до чого, вона йому не допомагала.

— Не треба, — кажу таким тоном, що у відповідь чую лише незадоволений видих і, звісно, тишу. Скеля навіть не намагається зі мною почати говорити, мовчить. — Я все вирішив.

— Я не буду ризикувати хлопцями заради тебе, зрозумів? — попереджує.

— Я і не прошу силової підтримки, — мій голос звучить рівно, бо я справді не маю наміру підставляти своїх. — Ніякого штурму, Скеле. Якщо ми сунемось туди зі зброєю, він прикриється ними як живим щитом. Я хочу, щоб ти добив ту тему з його тіньовими доходами.

— Ти про той наркотрафік, що йшов через їхнє відділення? — перепитує він. — Дем'яне, теку з доказами від Григорія Кирило забрав під час твого арешту. У нас на руках порожнеча.

— Але ж Григорій звідкись ці дані брав. У Кирила є рахунки. Є крипта, є офшори, я не знаю, куди він ховає те, що заробляє на крові. Ти можеш знайти цифрові сліди. Знайди імена тих, кого він кришує, і злий їм інформацію, що майор поліції збирається їх здати внутрішній безпеці. А внутрішній безпеці злий його рахунки.

Скеля мовчить. Я чую лише його важке дихання. Він розуміє, що я пропоную. Зіштовхнути лобами кримінал і корумпованого мента.

— Це розворушить такий вулик, Шторме... — нарешті каже він. — Якщо його дружки зрозуміють, що він під ковпаком, вони самі захочуть його прибрати.

— Не встигнуть. Коли внутрішня безпека візьме його за яйця, він буде змушений вилізти зі своєї нори і рятувати власну дупу. А щойно він відійде від Божени... я заберу її. Працюй, Скеле. У нас мало часу.

Я скидаю виклик.

Додому я встигаю рівно за сім хвилин до того, як система моніторингу має скинути "заморозку". Заганяю машину, тихо підіймаюся у квартиру. Зелений діод на пластиковому браслеті рівномірно блимає. Я увійшов у периметр. Ніхто нічого не помітив.

Я падаю на ліжко просто в одязі. Тіло гуде від втоми і адреналіну, але мозок працює чітко. Якщо все спрацює, то йому й справді кришка. І я буду до біса радий, коли він таки присяде, бо таким людям не місце серед інших.им паче на посаді тих, хто працює заради народу.