Розділ 18

Дем'ян

Екран телевізора у вітальні мерехтить холодним синім світлом. Звук вимкнений, але мені він і не потрібен. Великий репортаж про самогубство капітана Коваля і його передсмертну записку щойно розповіли по телевізору.

Я сиджу на дивані, втупившись у цей текст, і відчуваю, як усередині все кристалізується в суцільний лід. Кирило не просто загнаний щур. Він — скажений звір. Він убив свого напарника, людину, з якою ділив кабінет, щоб вийти сухим із води. Підклав липу, відрізав гнилу кінцівку і тепер, напевно, почувається абсолютно невразливим.

Телефон, що лежить поруч на дивані, розривається вібрацією. На екрані висвічується номер Дмитра Івановича. Я хапаю трубку ще до того, як вона встигає завібрувати вдруге.

— Слухаю, Буре, — мій голос звучить як тріск сухого гілля.

— У нас проблеми, Шторме. Великі проблеми, — голос командира важкий, без жодної тіні заспокоєння. — Я щойно отримав інфу зі своїх каналів у їхньому відділку. Твоя сусідка щойно вийшла з кабінету слідчого. Вона написала на тебе нову заяву.

Мої пальці мимоволі стискаються на пластику телефона.

— Яку ще заяву?

— Про спробу зґвалтування, — рубає Буря. — Написала, що ти затис її в кабінеті в лікарні, застосував фізичну силу, шантажував. Що ти переслідуєш її і погрожуєш розправою її сім'ї. Слідчий — кишеньковий пес Кирила. Він уже поніс клопотання до судді про скасування твоєї застави. У тебе не так багато часу, бо вже завтра клопотання можуть ухвалити. Браслет зріжуть, і ти поїдеш у СІЗО. Ця стаття не передбачає поблажок, особливо в сукупності з нападом на Григорія.

Я заплющую очі. Темрява перед очима пульсує в такт серцебиттю.

Будь-який інший мужик на моєму місці зараз би вибухнув. Розтрощив би кімнату, проклинав би цю жінку останніми словами, бив би кулаками в стіну, за якою вона живе. Спроба зґвалтування. Це не просто підстава, це бруд. Це тавро, від якого не відмитися ніколи, особливо якщо за справу береться кишеньковий слідчий її чоловіка. Вона власноруч виписала мені квиток у пекло.

Я відчуваю, як усередині мене щось надламується і з глухим тріском обсипається на дно. Остання тонка нитка, яка пов'язувала мене з минулим, з тією світлою дівчинкою, яку я пам'ятав вісім років тому. Її більше немає. Є жінка, яка заради свого комфорту і страху перед чоловіком-садистом готова пустити під укіс життя людини, яка намагалася їй допомогти.

Вона зробила свій вибір. Остаточно і безповоротно. І я свій теж маю зробити.

— Дем'яне? Ти тут? — голос Бурі вириває мене з трансу.

— Я тут, — мій голос звучить абсолютно спокійно. У ньому немає ні люті, ні розпачу. Тільки металевий холод, який з'являється тоді, коли відступати більше нікуди. — Скільки в мене часу до того, як суддя підмахне ухвалу?

— Доба. Максимум — півтори, якщо адвокат затягне процес клопотаннями, — відповідає Дмитро Іванович. — Але ти маєш розуміти: з такою заявою від "потерпілої", ще й дружини офіцера поліції, суд довго думати не буде. Тобі треба зникати, Шторме. Зрізай браслет. Я підготую коридор, вийдеш за місто, заляжеш на дно, поки ми не знайдемо зачіпку на цього виродка...

— Ні.

— Що значить "ні"?! — зривається Буря. — Ти не розумієш, що тебе чекає?!

— Я не буду бігати від цього лайна, — я відкриваю очі і дивлюся на стіну, за якою знаходиться їхня квартира. — Якщо я втечу, він переможе. Він вийде сухим із води, отримає медаль, а я все життя буду ховатися, як щур. Скеля на зв'язку?

У динаміку лунає коротке клацання і важке дихання.

— Я тут, командире, — відгукується Скеля.

— Ти пробивав контакти тих людей, з якими працював покійний Макс і через яких Кирило ганяв свої транзакції?

— Так, пробивав. Це серйозні люди, Дем'яне. Місцеве злочинне угруповання. Ті, хто тримає половину трафіку в області. Макс був їхнім "дахом" у відділі, а Кирило — бухгалтером, який все це відмивав.

— Чудово. Мені потрібен вихід на них. Прямий контакт когось із верхівки.

На тому кінці висне густа, в'язка тиша. Навіть Буря перестає дихати.

— Ти збожеволів? — нарешті хрипить Скеля. — Ти хочеш сунутися до них?!

— Він убив свого напарника, щоб повісити на нього свої гріхи. ДБР справу закриє, — я починаю ходити по кімнаті, розминаючи плечі, відчуваючи, як адреналін випалює втому. — Але кримінал так просто не закриває очі на втрачені гроші. Якщо вони дізнаються, що Макс не крав їхній "общак", а його вбив Кирило, щоб замести власні сліди... Вони самі вирвуть йому серце. Його поліцейська ксива його не врятує.

— Шторме, це квиток в один кінець! — втручається Буря. — Якщо вони зрозуміють, що ти з органів, тебе закопають у найближчій лісосмузі.

— Я вже не в органах. І мені втрачати більше нічого, — жорстко обриваю я. — Скеле, скидай мені координати і контакти. Я маю призначити зустріч на сьогоднішній вечір. Поки слідчий Кирила друкує свої папірці, я підпалю землю під ногами цього виродка так, що він сам благатиме про камеру в СІЗО.

— Зрозумів, — після довгої паузи тихо каже Скеля. — Дай мені п'ятнадцять хвилин. Знайду тобі канал зв'язку. І Дем’яне… не поспішай, добре? Є ще пара ідей, ми їх перевіримо.