1 139
Пори року. Балада про сяйливу троянду та кригу
В процесі ·
70 стор.
· Повільно оновлюється
“Пори року”
Анотація до книги "Пори року. Балада про сяйливу троянду та кригу"
Велика війна, що вогнем і мечем прокотилася Атлантидою — древньою цивілізацією Пір року, — звичний світ до невпізнання змінила. Щоб уникнути нового кровопролиття, двадцять п’ять Суддів встановили новий порядок чергування влади. Мир нарешті можливий, але чи не виявиться він крихким? Адже з двох Кровавих Місяців залишився тільки один…
Селест — принцеса з племені Єдиних, Антарес — її охоронець. Між ними — сотні років кров’ю виточеної історії, які в балади-застереження вилилися. «Зимні мають серця крижані, а Єдині — згубні чари відьомські». Що, коли цього разу все інакше буде? Що, якщо союз їхній стане початком незатьмареного майбуття, де місця брані більше нема? Чи сяйлива троянда так і залишиться навіки закута вістрям меча?
Вибір, нищівне кохання та війна поколінь, де зло вже перемогло.
Селест — принцеса з племені Єдиних, Антарес — її охоронець. Між ними — сотні років кров’ю виточеної історії, які в балади-застереження вилилися. «Зимні мають серця крижані, а Єдині — згубні чари відьомські». Що, коли цього разу все інакше буде? Що, якщо союз їхній стане початком незатьмареного майбуття, де місця брані більше нема? Чи сяйлива троянда так і залишиться навіки закута вістрям меча?
Вибір, нищівне кохання та війна поколінь, де зло вже перемогло.
“В його світогляді життя пишеться лезом меча, витримкою та холодним розумом. В її — дотиком сонця, вірою у світле та теплим серцем. Але чи доцільно закохуватися у лід, якщо ти сонце?
Неймовірно захопливе фентезі ❤️”
Зміст книги: 16 глав
Останнє оновлення: 15 дн. тому
146 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиТим, хто вже читав "Пори року. Зникнення Зими", початок не буде новим. Так вже сталося, що ці історії тісно переплетені. Та все ж не оминайте вступні розділи, бо кожен перечитинг допомагає по-новому подивитися на текст.
Будь ласка, не скупіться на відгуки, навіть спойлерні. Це неабияк надихає! Не дайте авторові в декреті духом занепасти!..)☺️
Тг-канал — Письменницьке??hannatru_writer https://t.me/hannatrunova_writer
Розділ 8)
Ех, щось мені шкода Селест стало. З одного боку ніби й помстилася за смерть коханого, але з іншого... Все ж це ніяк не вгамує її біль.
На початку розділу Антарес здався трохи моторошним, чи що? (◔‿◔) Але до серединки ніби пом'якшав. Все ж Селест і Антарес разом досить непогано виглядають, але чомусь мені здається, що нещасливим буде їхнє життя. От не можу забути пророцтво мари! Не просто так вона це сказала йому.
Кожен раз кайфую, читаючи нові розділи)) Цей стиль, який нагадує старовинну казку, чи от навіть легенду. Дуже гарно ❤️
Тепер щодо самої розмови) Все ж Антарес не такий поганий. Трохи дав часу Селест, аби зібратися. Не тиждень, але все ж.
Антарес ані русалок не боїться, ані будь-чого іншого)) Але мені стало цікаво, чому він випитував за мар? Невже приручити вирішив? Та навіщо йому це? (･o･;)
Щодо брата Селест, то, як я і думала, він таки вирушив за Антаресом до Проклятого лісу. І, можливо, був якраз серед тих людей, які напали на Антареса.
Тепер Селест потрібно стримати своє слово, адже діватися нікуди. Цікавенько, що буде далі (. ❛ ᴗ ❛.) Тому чекатиму продовження з нетерпінням! ❤️
Натхнення тобі і легкого пера)
Віка Лукашук, Дякую) Далі буде цікавіше))
Як завжди, чудовий розділ. Насолодилася твоїм неперевершеним стилем, метафорами, й дещо виписала собі у словничок. Щиро дякую!
Тепер потроху про все!)
Нарешті сталася перша зустріч Антареса та Селест. Спостерігати за їхньою взаємодією було досить цікаво. Чесно кажучи, очікувала, що вони вигукнуть купу гидких слів одне на одного. Або взагалі хтось з них пошле іншого кудись якомога далі.)) Але! Їхня розмова виявилася напрочуд змістовною та корисною. Звісно, шпильки були, втім, я навіть на якусь мить побачила між ними не зовсім розуміння, проте якусь крихту смирення. Ну з боку Селест точно). Та й Антарес теж не відмовив де прямо в її проханні)
До речі, цікаво бачити очима Селест Антареса. Що вона визнала, що він привабливий. Що відчула його шрами й зробила висновок, що він багато тренується тощо.
Ханна Трунова, О, тоді ще цікаві буде. Бо думала, що Зореслав — все-таки її рідна кров, і що вона зрозуміє, якщо навіть дізнається про щось таке... Ще до, можливо, що він це робить, щоб її захистити. А от Антарес, навпаки, — вибуховий, і навряд чи стримається, якщо дізнається, хто на нього «зуби точить»!)
Натхнення тобі! Хай продовження легко пишеться!
Розділ 8. Та невже це сталося? Давно чекала на зустріч цих двох, а ще більше чекаю на те, коли Селест все ж таки в замок переїде) бо щось передбачаю ще ті іскри в повітрі постійно між нею та Антаресом) Як би це не звучало, і яка в тебе там задумка повчальна не була на рахунок цих двох, але мені подобається ця запекла взаємодія між ними. Хімія якась присутня, та й Селест іноді ловить себе на думці, що її він заспокоює чи привабливим їй здається) ну правильно - їх же має тягнути одне до одного, але все одно вони впираються ) Коротше, я їх вже шиперю і буду чекати на подальший розвиток стосунків. Цікаво ще, до чого ця розмова про мар була? Просто так, чи буде з цим далі щось пов'язано? Можливо Антарес захоче і цю істоту приручити? Русалки його он не затягнули у воду)
Цікаво -цікаво)) що ти там далі задумала) буду з нетерпінням чекати її переїзду до замку. Умови виконані, як ні як)) Адже вона ще там має з тією рудою красунею, з якою Антарес муте, якось взаємодіяти)) Коротше подобається мені ця історія все більше, інтириги більше, ніж між Діаною і Майком, бо там від початку було зрозуміло, що вони закохаються, а тут... загадка ще та і напруга)) я прям в передчутті)))
Єва Лук, Охо-хо))) Несподівано, що ти їх шипериш)))) Так, напруга між ними ще та) Мені Антарес тут навіть сподобався, є в ньому щось таке...))
А про мар згадка була типу як пояснення, чого це та мара образ Селест прийняла. Типу відповідь, завуальований натяк) До того ж Антарес пообіцяв їх винищити, а він слів на вітер не кидає)
Дякую тобі)))
Антарес таки небезпечний та підступний тип, маю визнати) йому що кроваві місяці, що криваві ліси чи почвари, він ні на що не зважає. І навіть без леза небесної сталі перемогу здобуде:) розділ моторошний. І не так я злякалася за того кріля, як за ті дійства, що далі були. Зокрема Селест, що не Селест була вкрай страхітливою. Слова її теж страхом віддавали...навіть якимось тваринним. Мені навіть ту чупакабру стало шкода...хоч й небезпечна вона, але довіру мала...ну не пощастило їй, хоча з іншої сторони пощастило Антаресу:)
Ну а якщо пророцтво правдива, зокрема той факт що він буде любити, а його ні...ну хіба є більша кара, ніж ця?)
Інна Турянська, Наприклад, його вб'є власний син?..) Таке почути... Антарес непростий персонаж) Дякую тобі)))
Розділ 7)
Лелеее, як гарно ж ти описала все! І діалоги такі живі і різнобарвні (｡♡‿♡｡) Перед очима увесь час були ніби кадри з історичного фільму. І ця атмосфера, міфологічні персонажі (такі як мара, або ж згадка нявок) ❤️
Чесно кажучи, я до останнього думала, що то буде мавка) Й сама здивувалася, дізнавшись, що то мара)) Напророкувала ж вона йому... В голові, до речі, маю одну здогадку щодо пророцтва: можливо, в Антареса буде дружина (чомсь думаю, що то Селест) і вона не буде його по справжньому любити. Можливо, в майбутньому зрадить, або ж щось інше. Також, як сказала мара, Антарес загине від рук сина. І тут вже цікавенько. Якщо він типу дізнається про те жахіття, що скоїть в майбутньому Антарес і помститься? Його охоронці будуть вмирати одне за одним. Та тільки істинна любов зможе все зупинити. Чесно кажучи, одразу згадую Майка та Діанку ( ◜‿◝ )♡
Такс, здогадки закінчено, їдемо далі)
Віка Лукашук, ...)) Сподіваюсь, наст розділ писатиметься швидше)
Розділ 7. Що?! Кінець був неочікуваний 0_0 Наче все логічно, й так мало статися, але ж що це буде ТАК з чупкою — я точно не очікувала!.. А як щодо того, що «ми відповідальні за тих, кого приручили»!? ಥ‿ಥ
Таке відчуття, що Антарес нічим не гребує на шляху до своєї мити... І крольча, й чупа — витратний матеріал, чи не так? До того ж ще й мара під руку попала... Ех. Антарес постає тут як справжній Зимній, про яких завжди говорили в Порах року, якими лякали Єдиних та інших... Тобто з нього все це почалося? Якщо я правильно зрозуміла пророцтво мари, то виходить, що він все-таки закохається в Єдину, проте бути з нею не зможе? І так із покоління в покоління? Поки не відбудеться те, що має змінити все? Тоді цікаво, хто народить йому сина? Якщо, звісно, вірити пророцтву... Ох, інтригу ти таку задала... Де ж брати те терпіння, щоб чекати доки все стане на свої місця?
Лекса Т. Кюро, Про маму буда пряма відповідь. Вона була вбита. Тут жодних інших тлумачень. Інше питання, ким...
Думаю, мару підіслали вар'яти) Не посміли битися самотужки) Брат Селест обіцяв теплий прийом же...)
Дякую) В наступній главі нарешті Селест із Антаресом зустрінуться)
Отже, 7-мий розділ)) Нарешті! Ох цей Антарес! Кінець розділу мене взагалі добив. Але по порядку! По-перше, атмосфера неймовірна! Мені було моторошно разом с Антаресом на полюванні! Але ну дуже жаль того кроля! який же він жорсткий! Без вагань просто взяв і убив тваринку. Загалом як. читала, складалося враження, що бездушний він. Навіть дуже. З такими рисами характеру становлення лиходія виглядає очікуваним. Три холоднокровних вбивства за розділ! Оце дає! Але от чупакабру мені було жаль найбільше. Вона ніби домашня тварина уявляється,яка довіряла Антаресу...мала якусь собачу вірність, чи що... А у того навіть око не сіпнулося. Селест теж не виглядає милою з такою забаганкою. Бідна чупакабра!Жаль мені її стало, аж серце стиснулося.
Пророцтво мари викликало мурашки. Оце так доля! Дещо ти мені вже спойлерила, але дещо...Селест таки його не покохає? Чи в нього буде інша кохана? Не Кріста ж? Адже вона наче до нього прихильна. Якщо мова йде про Селест, то я прямо заінтригована. Чомусь думала щось типу симпатії чи пристрасті у них буде. А взагалі прокляття Зимніх може зняти щире кохання? Думаю, це хороша новина, що Майка таки ніхто не вб'є) І що вони зламають багатовікову історію!
Єва Лук'янова, Мабуть, ті вар'яти..))
ох які ми ранимі, русалці окремі аплодисменти
Golden Wolf, супер)
Шкода, що помер Астрат — чудовий опис чупакабри мені сподобався. Також антагоністи дуже приємні, ну принаймні для мене. Сподобались стосунки між ними — Зореслав і Селета, няшки, у них такі милі стосунки. Трохи не розумію бажання Селети з приводу голови чупакабри. Текст просто чудовий: описи, персонажі, стиль написання — все прекрасно. Ви чудовий автор.
Golden Wolf, Ну-с, в наступних розділах буде більше інфи)) Дякую за щирі думки)))
Ваш попередній комент чомусь видалено. Все гаразд?
Ось я і отримала таку бажану історію тітки! Ці неймовірні описи змусили пережити весь біль зради, страх за оточуючих і зневіру в майбутнє разом із героїнею. Та невже все так просто? Невже це був саме він? Тоді логічне питання: чому його не зупинили? І знову автор дає їжу для роздумів, змушуючи очікувати продовження, щоб дізнатися історію цих героїв.
Історія неймовірна, багатогранна і залишає слід у серці. Дякую! Лишаю у бібліотеці в очікуванні на продовження.
Ірина Мельник, Дякую! Сподіваюсь, найближчим часом продовження буде, бо щось затягла я...)
І раніше виникало відчуття, що в кожному з родів розповідають різні інтерпретації історії. Кожен підлаштовує її під себе: висвітлює власні чесноти й звинувачує іншу сторону. Моя уява вже малює картину, де насправді жоден із них не правий, а події перед війною були зовсім іншими — і саме там прихована велика таємниця.
Відсилки на минуле Антареса дають глибше розуміння його поведінки та характеру — за це окреме «дякую». Тепер йому навіть трохи співчуваєш.
А от що залишило питання без відповіді — так це фраза, яку вбивця кинув юному Антаресу: «Така тварюка, як ти, не повинна під Кривавими Місяцями ходити». Чому його так прагнули знищити ще дитиною? Звідки стільки ненависті? І чому він таки «тварюка»?
Сподіваюся, що бодай трішки відповідей знайду в наступному розділі. Тож рушаю далі
Ірина Мельник, Так, це цікаві питання. Дякую за розлогі роздуми! Для мене це дуже цінно...)))
Коментар видалено
Невже Селест справді відмовиться від переїзду і накличе біду на свій народ?
Її роздуми прописані настільки щиро, що повністю занурюєшся в переживання і проживаєш їх разом із героїнею. Цікавий момент — їй таки подобається Антарес, хоч і лише зовні, але вже цього достатньо, щоб розігнати уяву про можливий розвиток подій.
Особливо хочеться почути історію тітки: відчуття її самотності через Зимнього не відпускає.
Події розгортаються інтенсивно, а різні точки зору тільки додають глибини. Рушаю далі
Ірина Мельник, Дякую, що читаєте)))
Різні характери братів задають гарний темп історії. Антарес одразу викликає роздратування, а от серце віддаєш Кріосу ♥️ Його співчутливість, незалежна думка і захоплення книгами з науками наштовхують на відчуття, що він шукає щось більше. Особливо інтригують його натяки на дивні правила та закони, прийняті для них.
Є надія, що коли Селест опиниться у цих краях, у неї буде союзник.
Читається легко й захопливо, тому рушаю далі
Ірина Мельник, Мені теж Кріос дуже подобається, а від його фрази "Книги ще нікого не вбили" я просто випала) Дякую...))
Так приємно бачити ніжність і тепло у стосунках брата й сестри ♥️
Біль і злість Зореслава за долю сестри дуже яскраво показують, яким він є насправді. Згадки про голову племені та суддів ще раз підкреслюють — влада над ними сильніша, і вони не можуть нічого змінити.
А от розмова про одруження мене зачепила… Чому Зореслав відмовляється? Відчувається, що за цим стоїть щось більше, ніж просто «зараз не час».
Розділ вийшов теплий, і завдяки йому ще краще відчуваєш головну героїню.
Йду читати далі!
Ірина Мельник, Мені теж цікаво, чому брат відмовляється...) Відчуваю, в нього є якась таємниця)
Ось і перший розділ
Знову повторюсь — описи просто неймовірні! Подобається, що поступово розкриваються правила світу та звичаї. І хоча це не основна книга, саме такі деталі допомагають скласти повну картину й не губитися в історії. Характер Антареса починає розкриватися з перших сторінок: ми бачимо його самовпевненість, пиху й, водночас розум. Дуже цікаво зроблено і в частині стосунків — має наречену, але повинен певний час прожити з іншою. Інтригує, йду читати далі!
Ірина Мельник, Дякую за ваші враження! =)))
Привіт з марафону! Вступні частини захопили — відчуття, ніби читаєш справжню казку. Для мене це незвичний формат, але саме тому ще цікавіше. Описи настільки яскраві, що проживаєш кожен момент, наче сам блукаєш тим лісом. Дуже шкода Астара — йому просто не пощастило опинитися не в тому місці й не в той час. Вирушаю далі, до основних розділів
Ірина Мельник, Дякую))) Йому дійсно не пощастило...
У висновку хочеться зазначити, що твір сприймається як казка, із загадковими елементами небезпек, що чатують на героїв у лісі. Читається доволі легко, занурює в авторський світ з моменту самої Балади та до останнього розділу. Детальніше розібрати персонажів та їх мотивацію наразі не можу, адже у цих шести розділах, нас із ними лише злегка познайомили і поки читач не дуже розуміє, що і чому вони робитимуть далі. Тож, для ознайомлення зі світом автора -- однозначно варте уваги. Після початку читання, ви неодмінно чекатимете на продовження. Твір насичений яскравими описами та характерною подачею, що лишається незмінною від початку і до завершення розділів.
Як на мене, анотація на початку книги була зайвою, ми й так маємо змогу ознайомитись із нею у передпоказі. Так, я помітила, що вона дещо відрізняється, та все одно не дуже зрозуміла такий прийом. Далі ми бачимо, епіграф та зображення, які теж могли б прикрасити якийсь розділ, натомість подані окремо. Тож перші сторінки (не рахуючи самої Балади й "замість прологу"), на мій погляд, можна було не розділяти на окремі частини.
Кайла Броді-Тернер, Дякую за вашу оцінку...))) Щодо структури... Ну, значить, зі мною залишаться не ліниві читачі, бо й історія непроста)))
Взаємодії персонажів прописані якісно. Все, від діалогів, дотиків, завершуючи яскраво описаним тренуванням подається майже кінематографічно. Це мій улюблений прийом, обожнюю, коли автор прописує такі деталі, як погляд, рухи, міміку. Це спонукає читача яскравіше уявляти прочитане і краще занурює у сюжет. Тут всі ці деталі було подано на найвищому рівні і доречно вжито, згідно зі стилем подачі сюжету. Добре відчувається характер стосунків персонажів. Неоднозначність між Селестою та Антаресом. Турбота Зореслава, підтримка і спроба убезпечити від Лади. Пристрасть між Антаресом і Крістою. Всі ці персонажі самі по собі різні, але їх взаємодія дуже характерна і навіть з урахуванням того, що її поки було небагато - цілком зрозуміла та реалістична.
Кайла Броді-Тернер, Так, люблю описувати історію детально. Подалі стосунки між персонажами розкриються ще більше)))
Розділи невеликі, але доволі інформативні, саме у плані лору, тож розпочну із нього.
Отож, авторка подає свою інтерпретацію Атлантиди та зосереджує владу у руках одразу кількох племен: Весняних, Літніх, Осінніх, Зимніх та Єдиних, що жеребкуванням обирають правителя, утримуючи таким чином порядок, після Війни, від якої досі не до кінця оговтатись. Як ідея, здається логічно, адже у такий спосіб можна запобігти міжусобиць та кумівства, а от як воно на практиці казати поки рано, адже перші розділи нас поки лише знайомлять із цим світом та системою влади.
Поки детальніше про інші племена нам невідомо, та зацікавити читача вдається одразу. Як я розумію Зимних сприймають через призму упередження, що саме по собі доволі цікава тема. Хотілося б дізнатись як її висвітлять надалі. А от про інші племена поки знаємо мало, певна стосовно кожного є певна система стереотипів, що частково, (або взагалі не) відповідають дійсності. Взагалі класовість це невичерпна тема для досліджень і її вплив на сприйняття суспільства неймовірний. Доволі цікаво дізнатись, як автор пропрацьовуватиме цю тему.
Кайла Броді-Тернер, Дякую за ваш розгорнутий відгук...)))
Окремої уваги заслуговують сторінки із передмовою, зокрема і сама Балада про сяйливу троянду та кригу. Вона має символічне значення, що, як я розумію, буде розкриватись далі за сюжетом. Уже при прочитанні відчувається якою важливою частиною "місцевого" фольклору вона є. Адже ця балада представлена не просто як інформативний вступ для читача -- вона неодноразово, так чи інакше, згадувалась і самими персонажами. І це робить її навіть більш символічною на мій погляд. І це також багато говорить про майстерність побудови сюжету, адже тут не просто історія про персонажів у вигаданому світі, тут авторка сама помістила себе як жительку цього світу і описала його "зсередини", вдавшись до зрозумілих нам всім побутових деталей.
Кайла Броді-Тернер, Так, ця "Балада" — по суті, вся історія в мініатюрі.
Загальне враження: об'ємний і складний авторський світ із власною історією, міфологією та лексикою.
Авторська мова нагадує казку, подача дуже атмосферна, затягує від початку.
Харизматичні персонажі, Селест чуттєва і прониклива, Антарес інтригуючий і неординарний. Лада та її історія відгукується, оскільки прописана достатньо поглиблено і при тому не затягнуто. Зореслав імпонує, справжній брат, що дбає і піклується про сестру.
Загалом персонажі цікаві, поки ще недостатньо прописані в силу того, що історія ще не завершена. Нас яскраво познайомили із об'ємним лором та героями і це дійсно мотивує продовжити читання, коли воно вийде.
Кайла Броді-Тернер, ясно)
Вітаю! Прочитала перші сторінки, захоплена атмосферністю оповіді! Із передчуттям продовжую занурення)
Кайла Броді-Тернер, Дякую...) Приємного читання)
От моя мандрівка сюжетом й дісталася шостого розділу. Глибока, чуттєва сповідь Лади дуже сподобалася! На одному диханні читалося. Страшне звичайно прокляття-напасть, що заважає її долі. Також у цьому розділі мені ще більше розкрився образ Зимніх. Із попередніх глава пригадав, що також припала до душі назва “Кригожар”. Щодо власне цієї глава, якось по-особливому вона читалася. Й легко, та водночас із сумом. Так, як має бути.
Книгу залишаю у бібліотеці, гадаю вона однозначно вартує того, щоб до неї повернутися. Як і у всіх, брак часу дається в знаки, але історія дійсно сподобалася, тому, якщо матиму змогу, ще зазирну на продовження. Дякую за цікавий, незвичний й приємний сюжет!
Микола Давидкін, Приємно, що історія вас зачепила...) За браком часу в мене не часто оновлення виходять, та й маленькі вони. Тому буду рада вас бачити туть і надалі, бо далі ще цікавіше, а в наступному розділі полюватимемо на чупакабру)))
Дістався четвертого розділу. От що Вам точно вдається, це передавати, занурювати до атмосфери. Принаймні у мене повністю є це відчуття. Опис кімнати з каміном та килимом, дощ який в той самий час заволодів містом. Апетитні наїдки. Оце відчуття затишку, й водночас суму Селест. Хатина у лісі - дуже атмосферно, й добре уявилася. Лада, з перших рядків, як вона Селест зустріла, викликала відчуття другої матері. Фраза про “Перев'язування душевних ран” - взагалі круто! Поки усе подобається. Історія занурює, із кожним розділом додаються потроху різні деталі. Світ починає поволі розкриватися, й при цьому є відчуття, що ще багато чого попереду і це чудово!
Микола Давидкін, Дякую...)
Гарна розмова із батьком. П’ятий розділ приємно здивував захопленням Антареса. У якийсь момент промайнула думка, що можливо не такий він вже й поганий. Також відчулося протистояння родів. Маю на увазі, що Єдині застерігають від близькості до Зимніх та навпаки. Але при цьому цей зв'язок існує. Ще, наприкінці глави мене осяяла думка, а чи раптом мати Антареса не з племені єдиних. Навіть з’явилися підозри ким вона могла бути, але можливо то вже я нафантазував. Цікава глава. Ніби усе розмірено йде, втім водночас не затягнуто. Атмосфера історії тримає.
Гарне продовження. Найперше, що сподобалося у третій главі це абзац де йдеться, про те що ніщо не вічно, окрім тренування. Загалом було цікаво спостерігати за двобоєм братів. За короткий проміжок часу вдалося відчути, й створити перше враження щодо Кріоса. Мені чимось здалося під кінець їхньої розмови з братом, що якраз він, своєю стриманістю та розсудливість зміг би знайти ключ до розуміння, а можливо і серця Селест. Хороший розділ. Як на мене, наразі все гармонійно, й не дає нудьгувати. А, іще хотів додати про манеру оповіді. На мою думку вона приємна, й пасує вигаданому Вами сюжету.
Микола Давидкін, Приємно, що зацінили манеру...)) Я стараюся))) Так, ці брати - повні протилежності, а от чи вдасться Кріосу достукатися до серця Антареса, одному лиш Кровавому Місяцю видно. Хехе..)
О! Другий розділ ще глибше занурив до атмосфери, й ще трохи привідкрив світ. Мені сподобався діалог Селест та Зореслава. Відчувається, що він насправді дуже любить та береже її. Також передалася туга Селест за коханим. Знов ж таки добре уявилися навколишні пейзажі. Русалка насмішила своєю фразою про “Воду каламутиш” ) Як на мене дуже тонко й до місця. Що мені подобається, принаймні у тих розділах, які встиг прочитати - це відчуття масштабності. Тобто є великий сюжетний фундамент, з власним світом, із вже згаданим у попередньому коментарі устроєм. З власними героями, що приналежні до різних сторін. Той самий ліс, який населяють власні небезпечні мешканці. Поки створюється приємний вайб між міфологією у якій й часом грецька, і слов'янська мені перегукуються. І при цьому власний світ. Ось такий незвичний, а головне, як на мене гармонійний зміст. Відчуття власного світу одним словом.
Микола Давидкін, ...))) Останнім часом поселилася в словнику, а там море цікавих фразеологізмів! Воду каламутиш - сюди дійсно вписався добре. Далі будЕ!
Красивий початок історії! Мені сподобалися описи лісу. Вступна розповідь щодо пір року вказує на масштабність майбутньої історії. Перші сторінки дійсно відчулися саме у баладному, милозвучному стилі. Щодо першого розділу, мені знову ж таки сподобалися описи. З перших рядків відчув атмосферу Атланти. Згадка про фабрику одразу додала цікавості. У доброму сенсі незвичне поєднання, коли можно зустріти багатогранний фентезі світ. Добре відчулася боротьба характерів Антареса та принцеси. Й загалом сподобалося, що автор вигадує власний світ, зі своїми законами, устроєм. Принаймні раніше не зустрічав схожих сюжетів, тому незвично і цікаво.
Микола Давидкін, Дякую вам) Сподіваюсь, книга вас не розчарує...)
Еларіс... Оце так зимній! То й не дивно, що варто такого ненавидіти. Бідолашна Лада, як вона витримала таке випробування.
Але ж тепер цікаво, до чого додумається Селест?)
Дякую за чергову порцію насолоди, нарешті я дісталася до читання ':-)
Ханна Трунова, Та якби й ця була такою) Бо я як завжди, у собі сумніваюся)))
Моя Сонячна дівчинко, сердечно дякую тобі за рекомендацію!(~￣³￣)~ Для мене це надзвичайно важливо! Я дуУууууже ціную твою підтримку!(人 •͈ᴗ•͈)
Бережи себе. Безмежного натхнення, якомога більше радості та світлого неба! Міцно обіймаю(づ￣ ³￣)づ
Лекса Т. Кюро, Завжди будь ласка)))
Як для мене, оповідь написана живою, емоційною мовою, що занурює в атмосферу темного фентезі. Стиль витриманий, багатий на метафори, з гарною ритмікою фраз. Герої — виразні, індивідуальні, та й з внутрішніми конфліктами, які хочеться розібрати. Особливо подобається вміння авторки поєднувати містичне з інтимним, і наповнювати сцени емоціями. Я зазвичай не читаю у цьому жанрі, але, мушу визнати, історія лишила у мені післясмак. Щиро дякую авторці за занурення в цей незвичайний світ❤️❤️❤️
Анжеліка Вереск, Дякую за щирі слова.
Ага, схоже між батьком та сином існує давній конфлікт. Тільки з батькової сторони більш поблажливий, він більше спостерігає. Але оцей наказ про портрет мами..не розумію корінь проблеми їхніх відносин. А Антарес в нас максималіст: зазіхнув на безсмертя? Цікаво те, що сказав батько Антареса про Селест, що вона дуже могутнє створіння(хоче контролювати це певно). Не знаю, чи було про це у попередній книзі
Анжеліка Вереск, Ну, не "створіння"...) Вона дівчина) Відьма! В переносному сенсі, звісно. Туть радше думка про слабкість, любов, про "виття вєрьовок" і так далі... А про портрет буде згодом)
Лада добре розуміє Селест. Я, до речі, теж. Бо мені Антарес зовсім не сподобався, він мислить як людина негнучка, закосніла, егоїстична та вперта( не в гарному сенсі цього слова. А от в Лади є інші причини вважати цей союз сгубним для Селест. Цікаво послухати її історію. Хоча, відчуваю, що вона не буде радісною...
Анжеліка Вереск, Так і є. В Лади дуже непроста історія.
Розділ 6. Привіт, моя Сонячна) Нарешті я дісталася твого нового розділу. І в мене стільки емоцій, й стільки запитань...
По-перше, хочу сказати, що дуже цікаво спостерігати, як один персонаж усвідомлює історію іншої людини. Напевно, якби це було написано як діалог, то мало б інший вайб, а тут ми бачимо, як саме історія Лади осідає в Селест. Це дуже цікавий та вдалий хід, мені таке подобається.
Ну й, по-друге, дякую тобі за твій стиль написання, ніби стародавню казку читаю у товстій палітурці з позолочений буквами. Вайб від твоїх рядків той самий що й в дитинстві, лише не вистачає живої та мертвої води, якими мертвих до життя повертали !)
Лекса Т. Кюро, То він вбивав. Тим самим і натякав, що то він. І троянди залишав... А Лада після його смерті так і не змогла повернутися в селище: і совість мучила, і пережитий страх давався взнаки, і не треба їй любові вже. Зіпсував їй життя Еларіс.
Дякую тобі за розлогі коментарі. Приємно, що історія відгукується...)
Селест дуже сумує за своїм коханим Астартом...її зовсім ніщо не хвилює((( добре, що поряд з нею хоча б є Зореслав, який хвилюється, спілкується, приймає її сум близько до серця. Спочатку думала, що вона поставила умову Антаресу, щоб помститися за Астарта. Але тепер думаю, вона просто хоче його позбутися
Анжеліка Вереск, Хтозна, хтозна...) Можливо все, особливо, коли гнітить печаль.
Схоже Антарес відчуває себе приниженим. Він не розуміє, чому сила дісталася тому, хто не хоче і не буде нею користуватися належним чином. А Кріос молодець, попри все, він залишається, людиною розуму а не сили(на відміну від Антареса). Йому, схоже, шкода Селест, та й усі ці закони вважаються дикими...І оце суперництво між братами, незважаючи на любов.. Правда, воно більше з боку саме Антаресу)) Кріосу то не потрібно))
Анжеліка Вереск, Якось так)))
Я так розумію, що Селест хоче помститися за смерть Астарта, і саме тому поставила таку умову Антаресу: принести голову того чупакабри, чи пак демона? Їхня перспектива на союз, звісно, лише питання політики, за їхнім укладом, він має бути її охоронцем( дивний збіг, до речі). А вже в столиці ми бачимо, як Антарес віддається пристрасті з красунею Крістою. Щось цей Антарес мені зовсім не подобається(((
Анжеліка Вереск, Мені теж(( Поживемо, побачимо, що Кроваві Місяці йому приготували.
Ох...він там мріяв бути з нею, попри заборону системи та загрозу, а тут...Тільки налаштувалася на романтичну ейфорію, як авторка спустила мене на землю. Сумний початок(((Хоча, звісно, маю зазначити, що усе в історії наразі відповідає заявленому жанрові
Анжеліка Вереск, Та так... Відразу натяк, що туть сум та печаль( Не весела історія, коротше. Дякую, що читаєте)
Я так розумію, що сторінка після анотації, це перший пролог))схоже, що це алегорія на головних героїв.Отже, на читача чекає історія про любов, де герой зіпсує її власними руками? (Сподіваюся, я правильно зрозуміла алегорію. В мене, просто, з ними завжди було важко) Автор дуже поетично описує Проклятий ліс, та історію Зимнього і Троянди.
Анжеліка Вереск, Не зовсім Пролог) Ця "Балада" радше налаштовує нас на історію, представляючи три образи. І так, ваш хід думок правильний)))
Почала знайомитися з вашою книгою❤️❤️❤️початок дуже епічний, до речі))
Анжеліка Вереск, Дякую)
Написати розділ без єдиного діалогу завдання не просте)) Криваві місяці тому свідки.
У Лади важка історія. Фактично приреченою зробив зимній її. Позбавив щастя і вселив почуття провини за смерті інших. Так і змарніла її врода у самотності((
Цікаво яка доля очікує Селест.
Інна Турянська, Агась, Зимні любити не вміють.
Дякую тобі...)
Розділ 6)
Лелечки... як же атмосферно і водночас так гарно ти написала! Читаючи, я й сама відчувала, як серце стискається, і аж на душі стає так сумно за Ладу... Спершу я думала, що їй не пощастило з коханням, що він зрадив її і на тому крапка. Але що далі сталося це просто жах. Тепер я розумію, чому Лада так ставиться до Антареса. Я б на її місці, особливо після всіх цих подій, теж не довіряла б іншим. Таке пережити...
Однак розділ вийшов дуууже цікавим! Чесно кажучи, в тебе на всі тисяча відсотків вийшло описати і відчуття, і емоції, і моторошні події... Аж мурахи по шкірі, бр-р-р..
Спершу Еларіс здався доволі непоганим. Та що там! Ідеальним навіть. Але я розуміла, що хепі-енду тут не буде( І яким же він виявився... жахливим! Такого треба сковорідкою віддухопелити, щоб знав своє місце! А червоні троянди... Вони постають в зовсім інакшому світлі, коли читаєш цю історію.
Віка Лукашук, Мені було складно писати цей розділ, тому твоя похвала, сонце, неабияк тішить. Побачимо, чи винесе Селест урок з історії Лади, а може, в неї вже й вибору нема...
А в наступному розділі полюватимемо на чупакабру) Дякую, що читаєш)
6 розділ такий моторошний! Дійсно, як же не пощастило Ладі натрапити на такого зимнього. Цей Еларіс, як виявилося, ще той маніяк. Ну і власник ще той, звісно, але до цього ще й мстивий і підступний. Він їй дійсно все життя споганив. Називається — ні собі, ні нікому. Дивує, що коли вона побачила її з тією жінкою, він так нахабно себе повів, а потім ще запропонував коханкою стати. Такої наглості ще не бачила. Хоча по суті він їй навіть права вибору не дав. Типу або зі мною, або ні з ким. По суті з таким наміром він міг і її саму вбити, але ні,він вирішив вчинити більш жорстоко— робити її винною в смерті інших, щоб вона себе проклятою відчувала і боялась навіть думати про кохання. Їй просто прийшлось відокремитись від людей через нього (ще й тягар вини нести..а він просто підступний вбивця спостерігав за нею, її життям і всіх вбивав..жах...
Реально...як говорить твоя історія, Зимні дійсно, ще ті вбивці... І в кого Майк такий пішов. Не бачу я в ньому рис зимніх...як таке можливо) він доводить що не всі Зимні такі, що не вміють любити...і це хоч якась надія, що то пропаща нація)
Єва Лук'янова, От і я дивуюсь, у кого Майк такий..) Його доброта його врятує, або погубить...)
Ти дуже тонко вловила суть історії Лади. Щербатою виявилася її доля. Дякую за щирий коментар...)
Розділ 5)
Ух, ну й складне життя у Антареса! Навіть в дитинстві батько не дозволяв йому такого простого, як просто поплакати. Але, якщо так подумати, на полі бою ніхто й справді не зважатиме на сльози і все таке... Та все одно якось шкода його.
Щодо алхімії, мені одразу на думку спав Ден зі своїми експериментами)) А щодо безсмертя... Згадався Любомир і його секрет вічної молодості) Невже він зміг розгадати таємницю безсмертя? Цікавенько...
Під час розмови з батьком одразу подумала, що щось тут не те. Не просто він такий добренький. І на тобі: знову розмова про Селест і те, коли вона опиниться в замку.
В додаток до всього, цікаво, хто ж стоїть за "полюванням" на Антареса. І чому його батько так ненавидить картину своєї дружини? Щось тут не те...
До речі, дуже сподобалися фразеологізми в цьому розділі)) Дуже гарно звучать:)
Тооож чекатиму продовження! Дякую за таку чудову книгу ( ◜‿◝ )♡
Віка Лукашук, Авжеж, зараз Антареса можна пожаліти) А про безсмертя тссс...)))
Дякую, що читаєш( ◜‿◝ )♡
Розділ 5. Отже, Антарес займається зіллєварінням, прямо як Ден з «Пір року» чи професор Снейп з Гаррі Поттера!) Мабуть, корисно вміти загоювати рани, але й при цьому можна нашкодити комусь, як-от брату)) Бідний Кріос).
Бачу, що Антареса батько виховував дуже в суворих умовах. Я б цьому «доброму» чоловіку порадила «Емоційний інтелект» почитати та дізнатися, повинен чоловік плакати, чи ні, і в чому справжня сила) О, ці чоловіки із застарілим світобаченням!
Слухай, поки читала, ось що спало на думку: а чи контактували тоді мешканці Атлантики зі звичайними людьми? Бо думаю, тоді людський світ був ще досить примітивний...
А ще я помітила, що у мешканців Атлантили є якісь свої технології, і атмосфера схожа на наш 18-й вік, проте в книзі «Піри року...» в них все те саме. Наче вони застиглі в цьому всьому на тисячі років. І якщо людство паралельно розвивалося то вони, виходить, ні?
Лекса Т. Кюро, Скоро дізнаємося, чому той портрет так роздратував...) Дякую тобі! =)))
Розділ 5. Такі цікаві подробиці тут... Дійсно, дуже цікаво, кому ж була потрібна тоді смерть Антареса. Можливо хтось з Єдиних? Ну, я звісно, розумію причину ненависті до них, але от конкретно ...
Хоча чого ж казати, в «Зникненні зими» теж скільки цих таємниць було)
Цікаво, що ж з цих дослідів набуде чинності в майбутньому...) Антарес нагадує мені Дена, ну той теж любив всіляке зілля варити) Що он бідний Майк від нього страждав. Цікаво, хто в майбутньому постраждає тут, чи може дійсно таємницю молодості відкриє) Я звісно, пам'ятаю спойлер, але не буду цим хизуватися)Батько в нього звісно, прям віддзеркалення свого сина. Аби гульнути, та й жінки як трофей, без кохання, бо ж не всім дано (і як все таки Майк іншим народився, для мене ще та загадка)
Ну і звісно, мені теж цікаво вже, коли Селест до замку прибуде, але пам'ятаю, що не скоро, тож буду терпляче очікувати на продовження)
Єва Лук'янова, Сама чекаю, коли Селест прибуде до замку) Колись це тратиться...) Дякую тобі(〃^ー^〃)
Розділ 5.
М-дя... Ну і таточко! Зимні вони Зимні і є. Не дивно, що й діти в них виростають за їх подобою. Але Антарес через своє захоплення проявився з іншого боку. І портрет отой. Ще лишилося щось тепле у його крижаній душі. Та от чи вдасться це розгледіти Селест?
Дякую, як завжди круто)))
Ханна Трунова, А, он як? Ну-у-у-у, пригадуючи, чим закінчуються стосунки Єдиних і Зимніх, то можна припустити, що й не треба.
Хм, задумалася)))
Розділ 4.
"Макоцвітний" - точно про Антареса)))
Але що ж тих єдиних так до Зимніх тягне? І не всі ж вони такі прям безсердечно. Кріос чомусь зовсім таким не видається.
P.S.: Але ж мова! Мова! Цілковитий кайф)))
Дякую)))
Тетяна Овчіннікова, ))) Дякую і тобі! =)))
Розділ 3.
Вранішні тренування - це вам не міста, їх так просто не прибереш)))
А Кріос недарма у книгах порпається, в голові розумні думки водяться))) Мені він подобається)
Ото й до добре, що Антаресу не дістався талан брата, він, судячи з усього, і так дров наламає ':-)
Тетяна Овчіннікова, краще б не ламав, але таки наламає...) шкода, що до Кріоса не дослухається.
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати