Розділ 15. Без самовладання достоту програшним буде твій бій. Селест

🥀

«Зі смутку повстають божевільні вчинки».

Із «Літопису древніх»

Глухий відгомін клинка, що раз за разом вдарявся об міцний стовбур дуба, Проклятим лісом вже не одну годину розстелювався.

Важке руків’я тягнуло долоню додолу, але Селест, мов несамовита, продовжувала з усієї сили рубати дерево, буцімто те чимось завинило, відколюючи від нього шматки кори та залишаючи глибокі — й не дуже — зарубки. Таким чином вона вирішила всю свою душу вивернути, від накопичених негативних емоцій вивільнитися, але натомість почала тонути в них з головою, позаяк останні події, поза всяких сумнівів, все-таки зуміли розтроюдити незагойну рану в її серці. Спогади про загиблого Астарта та батьків тривожили уяву, поставали перед очима, не давали спокійно вдихнути, огруддя чимдуж стискали…

Чому вони померли? Чому її саму на поталу переломної епохи залишили?.. Вона не відчувала в собі необхідної внутрішньої могуті для подолання труднощів. Слабка занадто для ролі цієї…

— Без самовладання достоту програшним буде твій бій, — немов на яву почула Селест напучування батька — і враз завмерла. Невже через душевні страждання вона мало-помалу з глузду зсувається? Цього ще не вистачало…

Та не встигла Селест до пуття перелякатися, як їй на талію лягла чиясь бліда рука.

Рефлекси спрацювали миттєво: Селест блискавично розвернулася й наставила лезо до шиї того, хто посмів особистий простір її порушити. А втім, в пориві не розрахувала сили: дужче, ніж потрібно було, надавила, що аж кров зацебеніла й забарвила білий комір сорочки в багряний.

— Полегше ти, Кровавих Місяців принцесо! Мало не зарізала… — Попри знущально-поблажливий тон Антарес навіть не зрушився з місця, до того ж і долоню свою не квапився прибирати.

— Сам винен! — докорила йому вкрай спантеличена Селест. Той запитально вигнув брови, мовляв, поясни-но. — Підкрадатися не треба, от що! — відвела Селест меча вбік й відступила на добрячий крок.

— Я, до твого відома, за тим, як ти над деревом бідолашним знущаєшся, вже протягом години спостерігаю. Уважнішою треба бути.

— Тобі пощастило, що зброя в мене звичайна… — опустила погляд Селест, соромлячи себе за розсіяність. І як вона його не помітила?

На підтвердження її слів від завданої рани не залишилося й сліду — тільки вістря, щойно до блиску почищене, заюшила…

— Та розслабся! Чи звичайна зброя в твоїх руках, чи небесна сталь, все одно шкоди мені не вдалося б завдати, — зарозуміло посміхнувся Антарес.

— Самовпевненість не одного сміливця погубила… — промимрила Селест невиразне, пригадавши, що Зореслав їй ще зовсім нещодавно подібну думку втовкмачити в макітру намагався.

Зореслав…

Несподівано важкий клубок підступив Селест до горла.

— Без самовпевненості не буває великих звершень, — сардонічно зауважив Антарес.

— Чого тобі? — Селест не стала приховувати втому. — Якщо спитатися прийшов, чи не передумала я, бува, то дарма шлях подолав — не передумала.

— Це сльози? — вразив її непередбаченим запитанням той.

— Що? — Селест торкнулася щік — пальці миттю стали вологими. І коли вона встигла нюнями розпуститися?

Зненацька Антарес заповільно провів одними лиш пучками по її обличчю, а відтак підніс долоню до сонячного світла, яке сутужно продиралося крізь густе верховіття. Крутив-вертів рукою так і сяк, розтирав поміж пальцями краплі…

— Ти ніколи сліз не бачив чи що? — нарешті втямила Селест дії Антареса.

— Сліз Кровавих Місяців принцеси? Ні, не бачив, — ухилився той, враз накинувши на себе задерикуватість.

— Пропоную угоду, — здійняла гордо підборіддя Селест.

— Знову? — В очах Антареса, здавалося, навіки поселилися лукаві вогні.

— Двобій, — затято заявила вона, на що той, не криючись, напрочуд голосно пирхнув, мов, ач, чого надумала, та я ж тебе хутко на місце поставлю! Але зі злегка нахиленої голови було видно, що Селест явно вдалося його зацікавити. — Переможу я — залишаюся вдома ще місяць, а якщо ти — вирушаю до Кригожару вже сьогодні.

Антарес відповів не відразу. Селест встигла нарахувати зо два десятка косих тіней від дерев.

— Ти кидаєш виклик мені, Зимньому, що з народження в герцях купається? — Тон його виражав ніщо інше, як непідробне невір’я.

— Боїшся, що програєш? — Селест нагородила його нахабним поглядом і перехопила міцніше руків’я.

— Готуйся виряджатися прямо сьогодні до Кригожару. — Різким рухом вийняв Антарес з піхов меч, лихо перекрутив його, а наступної миті вже ринувся в атаку.