1 133
Пори року. Балада про сяйливу троянду та кригу
В процесі ·
70 стор.
· Повільно оновлюється
“Пори року”
Анотація до книги "Пори року. Балада про сяйливу троянду та кригу"
Велика війна, що вогнем і мечем прокотилася Атлантидою — древньою цивілізацією Пір року, — звичний світ до невпізнання змінила. Щоб уникнути нового кровопролиття, двадцять п’ять Суддів встановили новий порядок чергування влади. Мир нарешті можливий, але чи не виявиться він крихким? Адже з двох Кровавих Місяців залишився тільки один…
Селест — принцеса з племені Єдиних, Антарес — її охоронець. Між ними — сотні років кров’ю виточеної історії, які в балади-застереження вилилися. «Зимні мають серця крижані, а Єдині — згубні чари відьомські». Що, коли цього разу все інакше буде? Що, якщо союз їхній стане початком незатьмареного майбуття, де місця брані більше нема? Чи сяйлива троянда так і залишиться навіки закута вістрям меча?
Вибір, нищівне кохання та війна поколінь, де зло вже перемогло.
Селест — принцеса з племені Єдиних, Антарес — її охоронець. Між ними — сотні років кров’ю виточеної історії, які в балади-застереження вилилися. «Зимні мають серця крижані, а Єдині — згубні чари відьомські». Що, коли цього разу все інакше буде? Що, якщо союз їхній стане початком незатьмареного майбуття, де місця брані більше нема? Чи сяйлива троянда так і залишиться навіки закута вістрям меча?
Вибір, нищівне кохання та війна поколінь, де зло вже перемогло.
“В його світогляді життя пишеться лезом меча, витримкою та холодним розумом. В її — дотиком сонця, вірою у світле та теплим серцем. Але чи доцільно закохуватися у лід, якщо ти сонце?
Неймовірно захопливе фентезі ❤️”
Зміст книги: 16 глав
Останнє оновлення: 12 дн. тому
146 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиТим, хто вже читав "Пори року. Зникнення Зими", початок не буде новим. Так вже сталося, що ці історії тісно переплетені. Та все ж не оминайте вступні розділи, бо кожен перечитинг допомагає по-новому подивитися на текст.
Будь ласка, не скупіться на відгуки, навіть спойлерні. Це неабияк надихає! Не дайте авторові в декреті духом занепасти!..)☺️
Тг-канал — Письменницьке??hannatru_writer https://t.me/hannatrunova_writer
6. Брехливий вчинок Еларіса просто не має вибачень, він ставився до Лади немов до бажаного трофею, речі, заманюючи її розкошами і зовсім не думаючи про її почуття. Дивним збігом стала загадкова смерть нареченого Лади і вона прямо співпадає з нинішньою загибеллю нареченого Селести. Невже Зимні дійсно спроможна на такі жорстокі вбивства?
Доля Лади виявилася надзвичайно тяжкою і завершилася смутною нотою, коли вона, сповнена недовіри до всіх, обрала вічну самотність в лісі, а в її пам'яті досі палали крижані очі невблаганного переслідувача. Таке не легко забути і неможливо, ні за яку ціну, пробачити!
6. Нарешті ми повернулися до таємничої історії Лади, яка викликала стільки питань, коли вона вперше заговорила на цю тему. Виявляється, що Лада була доволі популярною особою в своєму селищі, ще й такою дівчиною з перцем, котра вміло ставила на місце всіх своїх надокучливих кавалерів. Цей Еларіс справді від самого початку викликав підозри, бо якось він раптово з'явився саме в цьому селищі, почав часто туди ходити і для простого хлопця занадто розумним й мудрим виявився, що натякало на його непросте походження.
Дивно, що вибір Еларіса впав саме на Ладу, невже її постійні відмови настільки сильно запалювали в ньому цю небезпечну пристрасть? Шкода, що така горда дівчина врешті купилася на харизму чужинця, не повіривши пересторогам власного батька. А погнавшись за таким коханням, в кінці наштовхнешся на колючий терн, що здатен серце на шматки порвати.
5. Виявляється, що життя Зимніх теж сповнене небезпеки і за ними можуть полювати у стінах власного замку. Це надзвичайний героїзм, що Антарес не злякався переслідувача, а зміг вчасно поквитатися з ним. Навіть, цікаво, хто ж це міг надіслати вбивцю в серце самісінького Кригожару.
Методи виховання батька теж вражають своєю жорстокістю, він немов би витесував із сина міцну скелю, змушуючи його не демонструвати слабкодухості. Цікаво, чому він так розлютився на портрет власної дружини, відчуваю, що це показано не просто так і далі ще розкриється неочікувана правда про те, що вона теж була Єдиною. Надзвичайно захоплююче показано, як працює пропаганда з обох сторін - тільки Лада налаштовувала Селесту проти Зимніх, як батько змушує і Антареста берегтися звабливих чар цих підступних відьом. Відчуваю, що принцу та принцесі доведеться самим одне одного пізнати краще й розвіяти міфи з минулого.
5. Оце так неочікуваний поворот в історії))) Що, що, а я й не сподівався дізнатися про алхімічні захоплення Антареса. Це цікаво, що Пори Року живуть надзвичайно довгим життям, але роблять спроби досягти повного безсмертя. Надзвичайно цікава тема,бо часто, наближаючись до подоби божества, ті, хто отримує безсмертя, можуть потім пожалкувати про цей проклятий тягар, спостерігають за невблаганним плином віків перед собою.
Я чомусь так і здогадувався, що батькові все відомо про витівки сина, бо важко щось приховати, коли володар Кригожару знає тут кожен закуток, але він подарував Антаресу це відчуття певної таємничості в яку син свято вірив))) Ох, він же ледве брата свого не отруїв такими експериментами і нагадав мені сильно епізод, в якому Ден приспав свою сестру відварами.
4. Сама природа й погода в цьому розділі одразу змушують відчути смуток, скорботу й самотність Селести, яка досі переживає глибоко в душі не найкращі часи. І як добре, що в неї є настільки чудова тітка, котра завжди готова прийти на допомогу дівчині й вислухати все, що накипіло в племінниці на душі. Історія Лади дійсно починає інтригувати від самого початку, адже вона живе ось так аскетично посеред лісу і по ній видно, що вона пережила якусь трагедію в минулому.
Ох, Селеста могла так красномовно сказати все,що думає про Антареса і всі її слова були б суцільною правдою про цього егоїста, але і вона, біднесенька, дозволила собі купитися на привабливе личко принца, відкинувши всі зайві сумніви. Лада молодець, вона спробувала нагадати принцесі про небезпеку від крижаних Зимніх, що все це кохання може закінчитися доволі трагічно, хоча й небажання Селести жити в Кригожарі здатне призвести до жахливих наслідків. Вже не терпиться почути історію Лади, пов'язану із Зимніми, бо на самому цікавому все перервалося)))
3. Навіть, у ставленні до Селести простежується різниця в характері братів. Антаресу плювати на її почуття, він думає тільки за себе й власне его, а от Кріос одразу цікавиться життям принцеси і доволі турботливо про неї відгукується, що це б йому впору бути її охоронцем. І здається мені, що неспроста Кріос так свариться на жорстокі закони, він може стати одним з тих, хто може спробувати кинути виклик існуючим правилам. Саме ім'я героя теж надзвичайно красиве, бо якраз передає те,що він сам холод, мороз, прекрасний вибір)))
О, а слова на початку так цікаво розкривають походження небесної сталі, відсилаючи нас до падіння небесного тіла, з якого згодом і утворився цінний матеріал для виробництва зброї.
3. Яким цікавим та дивовижним вийшов поєдинок між двома братами, надзвичайно вражаючим було їхнє безстраше зіткнення! Незважаючи на всю майстерність і бойові навички, Антарес доволі легко дозволяє гордості, самовпевненості та гніву оволодіти своєю душею, а це його засліплює та робить слабким і вразливим перед ворогами. Кріос легко довів, що його не варто недооцінювати і насміхатися з нього, бо на мечах немає кращого за нього. Мені цей герой надзвичайно сподобався тим, що він влучно говорить про те, як книги ще нікого не вбили, віддаючи перевагу мирному життю, вважаючи знання найціннішим скарбом на світі. І він правий, бо груба сила не завжди спроможна виграти там, де розум стратега зможе швидко проаналізувати всі ходи й ландшафт поля бою.
2. Окреме захоплення викликають імена брата та сестри - Зореслава та Селести. Вони прекрасні своєю гармонією і втіленням космічної природи - срібної зорі на темній шовковій вуалі нічного неба і півмісяця, який проливає сльози у формі проміння на озерні води. Такі асоціації викликають миттєво імена героїв, коли перший раз зустрічаєшся з ними на сторінках книги. Стосунки брата й сестри такі теплі, милі, жартівливі, вони одразу наповнюють радістю й світлом, змінюючи загальну атмосферу. Схоже, що Зореслав стане моїм улюбленцем в цій книзі за відмінне почуття гумору й душевність)))
От нам так демонструють вдавану безсердечність Селести, коли вона холодно надсилає Антареса на вірну смерть, бажаючи отримати голову чупакабри, але не все так однозначно. Варто лише поглянути глибше - і перед нами розкривається тендітна душа дівчини, яка нещодавно пережила горе від втрати нареченого, вона хвилюється від того, що їй назначили охоронця в іпостасі наслідного принца Зимніх. Ці фактори створили своєрідний афект під час якого Селеста в серцях вигукнула те, що в неї вирувало у думках, але Антарес сміливо прийняв цей виклик і тепер цікаво,чи вдасться йому завойовувати довіру Селести.
Максиміліан Степовий, Побачимо, який Антарес сміливець)) Дякую тобі)))
2. Який моторошний та містичний початок розділу, цей ліс викликає правдиві мурахи на шкірі. Похмурі вигуки русалок нагадують старовинні прокляття, які повисають в повітрі тяжким тягарем, віщуючи темне і скорботне майбутнє для кожного, хто почує ці слова... Смуток й самотність Селести враз змушують проникнутися глибше до цієї героїні, вона мені подобається найбільше всього зараз. Нарешті стало зрозуміло кого ми бачили на початку в лісі і значення тієї трагічної загибелі стало ще більш значним, демонструючи всю жорстокість королівства. Дівчина нещодавно втратила нареченого, а Суддям плювати на це, вони не дають шансу для скорботи, а вже приписали Антареса для дівчини і її маленький бунт проти системи прекрасно можна зрозуміти.
Максиміліан Степовий, (〃^ー^〃)
1. Кріста теж стала доволі загадковим персонажем. Вона справді більш гармонійно пасує до Антареса і його обов'язок перед Селестою теж став на заваді їхнього щасливого сумісного життя. Буде цікаво спостерігати за тим, як Антарес почне лавірувати між колишнім життям та новим в ролі охоронця. Закони Пір Року теж доволі цікаві, одразу відчувається, що всі тут переводять стрілки й роблять винними або Зимніх, або Єдиних, хоча сама ситуація доволі неоднозначна й складна для всіх після війни, яка прокотилася всім королівством.
Максиміліан Степовий, Так, протиборство між цими двома родами було ще тоді)
1. Нарешті я дочекався того моменту, коли ми потрапили до Атланти! Про цю столицю дуже давно чув зі згадок, коли туди їздив Макс в оригінальній книзі, і вже тоді не терпілося побачити красу столиці всього королівства. Тобі вдалося здійснити надзвичайне - в цих описах відразу постає образ столиці як прекрасної перлини, найкоштовнішої оздоби всієї країни, де зосереджені всі торгові шляхи і у котрій розквітають економічні гіганти в постаті Зимніх, що відають виготовленням зброї з небесної сталі чи родини Крісти, які чеканять титани.
Антарес поки що на початку викликає такі змішані почуття. Він мені нагадує людину, яка мала цілком успішне нормальне життя, але оця роль охоронця та взаємини із Селестою лягли на нього надзвичайним тягарем, змушуючи героя відчувати себе роздратованим й розгубленим. Взагалі, нова пара героїв разюче контрастує з Майком та Діаною. Тут ми маємо гордих незалежних людей, що абсолютно чужі по відношенню один до одного. Їм байдуже на ці обов'язки, просто закон вимагає слідувати таким правилам. Схоже,що Селеста просто хотіла позбавитися бідного Антареса, посилаючи його на таке небезпечне завдання.
Максиміліан Степовий, (〃^ー^〃)
Вау, пролог дійсно розпочинається доволі епічно й вражаюче! Описи Проклятого Лісу настільки детальні та атмосферні, ніби ти йдеш поруч з героєм його тінистими заплутаними нетрями та спиною відчуваєш всю небезпеку від кожної тіні під кронами дерев. Також, початок пріквелу миттєво завойовує серце різкою зміною атмосфери, в порівнянні з оригінальною історією, бо тут переважає суворість, похмурість й непередбачуваність темних віків давнини. Тобі вдалося прекрасно втілити перед нами світ,який не так давно пережив страшну війну і тепер намагається відновитися після цієї трагедії й кровопролиття, а нові закони досі ще не закріпилися остаточно в свідомості жителів королівства. Не очікував тут почути про Зимніх в контексті їх варварської природи, зовсім їх не любили в давні часи й всю провину на них покладали. А я так відчуваю, що легше всього Зимніх звинуватити, але вони тут такі ж самі жертви війни, як і кожна нація Пір Року, що поклала душу й тіло в цій боротьбі. Біль Астарта настільки яскравий, що його гнів та скорбота відлунуються в глибинах серця, немов коханих несправедливо розлучила жорстока система.
Максиміліан Степовий, Ти чудово відчув настрій історії...)))
Боже, на початку стільки красивої витонченої поезії зустрічає нас, це одразу сприяє зануренню в атмосферу історії. Немов ти сидиш в бібліотеці замку Кригожару й до рук потрапив безцінний стародавній манускрипт, який врешті пояснить нам корені легенди про Сяйливу Троянду та Кригу, бо тут точно щось не чисто і на нас чекає не менш грандіозна історія з унікальними героями! Мені подобається твоя майстерність з цими поетичними вставками, вони роблять книгу тільки кращою, а світ ще більш живим та реалістичним. Інтригує вже з перших рядків і поки що грає на струнах сильної ностальгії за попередніми книгами з цієї серії. Що не кажи, а Майка та Діану не проміняєш за жодну ціну і вони в серці навіки)))
Максиміліан Степовий, Вже скучила за ними)
Із настанням зими врешті душа моя потягнулася до знайомого Кригожару, щоб знову провести захоплюючий час із новою історією з мого улюбленого всесвіту! Якою ж радістю й приємною ностальгією обдаровує переказ відомої легенди з оригінальної книги, одразу пригадалася вся загкдковість взаємин Зимніх та Єдиних. Вони такі різні, але їх несвідомо притягує одне до одного, немов протилежності - тепло й холод, світло і пітьму, дружність та самотність. В оригінальній книзі легенда про Троянду та Кригу змушувала мене хвилюватися за долю Майка та Діани, бо ідеально втілювалася в їхніх образах. Весь час боявся, що або Майк стане холодним й заморозить серце Єдиної, згубивши її, або ж Єдина перетвориться в ту, що отруїть нещасного Зимнього, зробивши його слабким через їхню взаємну прив'язаність один до одного. Синергія оригінальних героїв досі залишається однією із самих найкращих в літературі!
Максиміліан Степовий, Дякую) Рада бачити тебе тут(〃^ー^〃)
Не вміє Антарес себе стримувати, і сказати вправі усе, що на думках...будь то почвара у лісі, брат чи батько. Видно, що він уже загартований і звиклий і до болю і до темряви у підземелі. Даремно брат намагається його до тями привести. Адже до тями приходить Антерес лиш коли досягає свого за будь якої ціни.
Інна Турянська, Так і є) Дякую тобі(〃^ー^〃)
Селест чимось схожа на Антереса...та мабуть своєю упертістю та невідступністю. Адже, ясно їй було як день білий, що меч таки належить принцу, і принц той не відступить ні у якому разі.
Інна Турянська, Точно)
Ох і лютий Антарес) і гіркий у словах...і навіть солодкі губи Крісти не дають розради. Бо мабуть пророцтво почвари додає роздратування як і спомин про губи Селест ). Ще й батько своєю втішною новиною, яка невтішна для сина, став певно останньою краплею:)
Інна Турянська, Щось змінюється...)
Розділ 11)
Лелеее! От тепер в мене в самої якісь дивні здогадки з'явилися після прочитання. А якщо Антарес бачив не мару, а когось іншого? Якщо це все йому приверзлося? З іншого боку взагалі не можу зрозуміти навіщо його батьку вбивати своїх дружин? А якщо він якийсь маньяк?! (°o°) Чи спочатку одружується, а потім для своєї вигоди вбиває? Але навіщо?.. І якщо з Руженою щось станеться? Ну, може вона мені спершу не сподобалася. Але як за людину я починаю за неї перейматися. Зараз голова лусне! Лелеее (‘◉⌓◉’) Прям цілий детектив виходить)
Кхем, щодо самого розділу, то казала безліч разів, але ця старовинна атмосфера, діалоги (｡♡‿♡｡), фразеологізми і все таке... Це тааак приємно читати! Насолоджуюся кожним рядочком) І персонажі такі живі))
З одного боку я розумію, що Кріосу важко зробити боляче братові, але з іншого Антарес і сам розуміє, що батько й Кріоса може покарати, якщо той не зробить так, як він доручив.
Чесно кажучи, це покарання звучить аж до мурашок. Уявляю, яким треба бути мужнім, щоб не скривитися і все витерпіти. Ох, Антареса аж шкода стало.
Короче, в мене тепер в голові купа теорій! Ніби невеликий розділ, але вийшов й справді цікавезним! ❤️
Віка Лукашук, Дякую, сонце) Приємно це чути(〃^ー^〃)
Розділ 11. Невже те, що Кріо сказав правда, і Антареса обдурили? Але навіщо? Там же ж наче Зореслав замішаний був... А той знав сам, що то не мара? А, може, його самого надурили?.. Оце ти задачку задала... Бачиш, ти казала коротенький розділ, але ж мозок вибухнув ＼(^o^)／
Весь отой діалог між братами такий живий, класно вони в тебе спілкуються, видно, що буде «люблять» один одного)) Але в них є те, що їх об'єднує — дивні історії їхніх матерів... Про Кригожар він там таке сказав, аж моторошно стало ⊙﹏⊙ Жахливе місце... Дітей катують, жінок вбивають... І оце там Діана жила? Йой. (˘･_･˘)
Насправді люблю приквели, бо вони завжди всесвіт розширюють, в мені завжди цікаво знати з чого все почалося!) В тебе ці дві книги, як «Гра престолів» та «Дім дракона»!)
Ну, про твій особливий стиль написання казати вкотре вже не буду, бо думаю, ти й сама знаєш, що він шикарний!) Ти розумничка! ʕっ•ᴥ•ʔっ
З нетерпінням чекаю на новий розділ, Ханночко! Невичерпного натхнення й сил! Бережи себе й своїх рідненьких (人 •͈ᴗ•͈) Затишного вечора! Мирної ночі!
Лекса Т. Кюро, Хехе...)) Я рада, що сподобалося, бо відчуття було, ніби з пустого в порожнє переливаю) Дуже постараюся не затягнути з продовженням)
11. Як цікаво! Такі подробиці відкриваються, що мимохіть задумуєшся більше, хто ж насправді батько Антареса та Кріоса! І куди поділися їхні мами... Сподіваюся, колись будуть відповіді на ці питання?) Буду терпеливо чекати. Але здається мені, що нинішню пасію короля теж подібна участь чекає, якщо вона піде проти нього чи подивиться якось криво. Якщо ще й цей чоловік сина свого так карає! До Кріоса у мене щира симпатія, чомусь душевним і розумним здається, ще й добрим, що не властиво Зимнім. Повна протилежність Антаресу, у якого ще той буремний норов! Також особливу цікавість в мене Проклятий ліс викликає і Кригожар. Люблю такі загадкові місця в книгах! Цікаво дізнатися більше і про тих мар і загадкових істот, і що приховують кімнати Кригожару... Адже дійсно, таємниць там напевне немало. А що, якщо в одній з таких кімнат Деморіс (не пам'ятаю чи точно ім'я запам'ятала) тримає своїх дружин? Мертвих, чи скоріше живих в кайданах і з'їхавших з глузду? Цікаво))
Єва Лук'янова, Угу, ніби казка про Синю бороду...)) Сподіваюсь, скоро дізнаємося)
Антарес щей алхімію любить. Сподіваюсь, це стане в нагоді. Тут він постає трішки з іншої сторони. Його життя не таке солодке... За кожним рогом може чатувати небезпека. І батько думаю в нього суворий, але піклується, можливо у свій трохи викривлений спосіб. Але то зрозуміло, вони тримають владу і кожен крок відбивається не тільки в їхніх серцях.
Катерина Винокурова, Алхімія тут гратиме дуже важливу роль)
Селест йде за порадою до Лади. Розумію дівчину, вона втратила кохану людину, а ще тут Зимній вештається)) Одного поки що не розумію... цього божевільного тяжіння між Єдиними та Зимніми, що звісно було і показано в баладі... Це як якесь прокляття чи шо... Якесь безумство. Або забобон, який вкоренився у свідомість мешканців краю.
Катерина Винокурова, так історично склалося)
Щось там всі брати ставлять під сумнів систему устрою в країні))
Катерина Винокурова, Хіх)
Антарес... ну це точно буде зухвлий і пихатий принц)) У Селет теж є характер. І загадала пихатому охоронцю вбити чупакабру)) Шкода її кохання... Але здається по переду її чекає зовсім інше.
Катерина Винокурова, Ага, щось її чекає )
Не знаю чому, але початок цієї книги мені подобається більше. Тут одразу поринаєш у цей світ. Спочатку трішки не зрозуміло, але я то розберуся. Подобається стиль і манера написання. Описи соковиті як і відчуття світу з персонажами.
Катерина Винокурова, Ця історія не така ванільна просто) Темне фентезі)
Я почала з балади. І це було прекрасно. Атмосфера, емоції... Читаю далі
Катерина Винокурова, Дякую (〃^ー^〃)
Дочитав все, що викладено. Трохи вже більш зрозуміло, чого Антарес такий шибанутий - яблучко від яблуні... Дивно, що старший таки лишився нормальним))
Чупакабру шкода...
Golden Wolf, Хехе)
Мені можна читати цю частину ще не читавши першої?)
Катерина Винокурова, Можна) це приквел, тобто події відбуваються до основної історії, сюжетно вони не пов'язані, але якщо "в темі", то більше кайфу, проте нема різниці, що перше починати читати)))
5 Розділ
Антарес грається у Фауста :) В загальному, розділ трохи відкриває характер Антареса.
Гарно передано напругу у стосунках між Антаресом і його батьком — тут не лише страх і підозра, а й прихована гордість і батьківська турбота. Антарес постає з трохи іншої сторони. Не тільки як спадкоємець, а ще як людина загартована небезпекою.
Валеріан Надмогильний, Он як ви батька прочитали! Цікаво) Так і є =)
Наступний розділ зосереджено довкола діалогу Селест і Зореслава. Доволі емоційного діалогу мушу зазначити)
Якось моє приємне враження про брата Селест, що склалось на початку твору взяло і вивітрилось. Так, цінно, що він піклується про безпеку сестри, та поставити під загрозу інших аби дати змогу втекти їй? До того ж ця його витівка із чупакаброю, яку він наслав на Антареса? Словом, персонаж неоднозначний і викликає чимало питань. Із думкою сестри він не рахується, вважає, що знає ліпше. Добре, що Селест не дурна і робить власні висновки
Дуже атмосферна книга із глибокими й неоднозначними персонажами! Бажаю успіхів та натхнення!
Кайла Броді-Тернер, Дякую❤️❤️❤️ Приємно, що книга вам сподобалася. Сподіваюсь, так буде й надалі)
Оу...То Антарес таки закохується? Цікаво) Хоч їх хімія була беззаперечна від самого початку, все ж цікаво у яку мить його неприязнь почала переростати у зацікавленість?
Деморіс неприємний, та й іншого від нього годі очікувати, от Ружена поки незрозуміло. Ця її показова спроба захистити Антареса від гніву батька і повчальний тон мені на щирість не надто скидається. Але далі буде видно.
Ханна Трунова, Воно й не дивно! Чарівна дівчина)
Хочу відмітити як вдало читача тримають у напрузі. Весь розділ сиділа, як струна, чекала, що ж буде далі. Діалоги Селети та Антареса як завжди сповнені напруги та це робить їх взаємодії лише привабливішими, незважаючи на контекст їх спілкування)
Кайла Броді-Тернер, Супер) Так і планувалося)
4 розділ.
Хто ж як не тітка допоможе порадою та підтримкою? :) Досить атмосферна сцена. Я прям через слова відчув цю турботу та тепло :)
Валеріан Надмогильний, Але чи Селест прислухається?)
Ух...Пророцтво дуже сильне, аж мурахи шкірою сипнули. Сцени описані дуже атмосферно, легко уявити все написане перед собою.
Реакція Антареса була зрозуміла, та думаю вбивство мари йому ще аукнеться. Щодо нещасливого кохання, чомусь на думку спадає Селеста, у них така хімія...Це перше, про що думаєш)
Діалоги, образність та атмосферність оповіді як завжди на висоті
Кайла Броді-Тернер, Дякую) Побачимо, як виконається те пророцтво)
Повертаюсь до Вас) Продовжую із шостого розділу, і що можу сказати:
прийом, що я ніяк не можу охарактеризувати, крім як "історія в історії". І це цікаво, бо я побачила, не просто оповідь, а саме реакцію, сприйняття персонажа, який цю історію почув. Як він впорався з цією інформацією, якого впливу зазнав.
Дуже сумно було дізнати історію Лади. Огидно від того як проявлялось це "право власності" і скільки людей від того постраждалию. А ще сумніша фінальна фраза розділу, що підкреслює втрату будь-якої надії пізнати кохання після такого травматичного досвіду.
Кайла Броді-Тернер, З поверненням..)
3 розділ
А брат у Антареса прям таки вилитий сігма :) І книги читає і залізяками брязкає :) А ще й добровільно відмовився. Досить колоритний і цікавий персонаж. Думаю далі по сюжету він ще себе ой як проявить :)
Валеріан Надмогильний, Ой як, ой як...)))
2 розділ.
Знайомство з братом. А він виявляється стійкий чувак, навіть до жіночої уваги, чи русалчиної :) А маю таке запитання. Це навмисно така назва "Кровавий" замість "Кривавий" ?
Валеріан Надмогильний, Хехе)) Насправді помилок тут можна, думаю, багатецько знайти...) Часом як виявляю, аж за голову беруся, мов, як могла таке пропустити!
П'ятий розділ сподобався несподівано розкритим інтересом принца до науки та досліджень (тема дослідів на тему магії та алхімії в фентезі одна з моїх улюблених, взагалі). Але, хоч і несподівано трохи, та мотивація його зрозуміла. Що може бути краще, ніж бути спадкоємцем правителя всія Атлантиди? Лише бути безсмертним спадкоємцем))
Заодно тепер зрозуміло, чому він такий впевнений щодо двобою з чупакаброю. Якщо в вісім-то рочків замах на себе відвернув)
Загалом сподобалось, збережу і пізніше читатиму далі - бо основна двіжуха, як я бачу, ще попереду.
Очерет, Нравки ваші міркування)) Безсмертним правителем бути, точно відмітили)
Дякую за увагу до книги(〃^ー^〃) Так, далі буде ще та двіжуха =)
4 розділ.
Прямо під настрій)) В нас теж злива за вікном, і теж ніц робити не хочеться.
Оповідь доповнилась контрастом між розділами від лиця різних героїв, і це додає різноманітності.
Досить цікавий новий персонаж в особі мудрої тітки і не менш цікава деталь про невільний потяг між представниками різних родів. Чекаємо, як же та фраза в контексті вищезгаданого має звучати в оригіналі ;)
Очерет, Сподіваюсь, звучання її не розчарує) Дякую(〃^ー^〃)
Привіт :)
Досить цікавий початок. Описи вражають, все так живо описано, що ніби сам стоїш серед тих веж Атлантиди.
Антарес одразу зачепив — загадковий, трохи пихатий, але цікавий. Селеста теж інтригує, навіть через короткі згадки.
Читаємо далі в очікувані розвитку сюжету :)
Валеріан Надмогильний, Дякую...))) Скоро й до вас загляну)
3-й розділ.
То, виявляється, в Антареса просто шило в одному місці - хлопові повоювати кортить)) Ну, чи це я так зрозумів. Але в одному він правий: мир - поняття нетривке.
Кріос виглядає значно розсудливішим за братця. Може, саме тому і від влади відрікся))
Очерет, Угу, вони абсолютно різні)
Другий розділ!
Сподобалось, як поступово, в міру потреби, продовжує розкриватися світ - цього разу через введення в Проклятий Ліс та його таємниці і знайомство з другою головною героїнею та її рідними.
Що ще? Шкода Астарта, шкода Селест - нелегко їй тепер доведеться. Бо сподіватися на те, що в майбутньому двобої Ель-Чупак-Нібрей переможе, вже, схоже, не варто))
Очерет, Ель-Чукаб-Нібрей — хаха, браво))) Побачимо..)))
Вітаю))
Прочитав перший розділ.
По-перше, сподобалась ваша манера написання. "Високий стиль", який не завжди і не у всіх буває в тему, тут досить органічно виглядає.
Коротко та лаконічно (і водночас містко - ніц зайвого) розкривається світ та його історія. І так само - один з головних героїв (в першому наближенні - ще та владна самовпевнена скотиняка =) ). Під кінець трохи не зрозумів, чи то він настільки сильний, чи впевнений у своїх силах - бо раніше згадувалось, що чупакабру сам на сам перемогти неможливо, а він думає, що це йому як два пальці. Але, можливо, в наступних розділах це привідкриється.
Перший погляд - є зацікавленість і бажання поглянути, що там буде далі ;)
Очерет, Радше в нього є план))) Звісно, це пізніше розкриється)
Ох, давненько мене на букнеті не було, а тут і новий розділ. Але що ж такий малесенький? Тільки розігналася і на тобі- кінець. Але цікаво!! Зореслав дійсно не простий. Он як довго ламався, всілякі виправдання городивши, але й Селест не така дурна і вже багато чого в курсі... До речі звернула увагу на вагу меча, що тільки ще більше підкреслило, який же Антарес сильний, що ним володіє... і яка проти нього Селест слабка (ідеально, ахах)) А ще мені здається, що щоб там не видумував її брат, які б підніжки Антаресу не підставляв — сама Селест вже все вирішила. І можливо не тільки заради племені)))Он Антарес вже ж такі думки має... не виключаю, що сама Селест теж вже не настільки проти, як була спочатку))) Що ж, подивимось...)))
Єва Лук'янова, Про меч добре відмітила)) А об'єми я зарані не визначаю, це вже від розділу залежить, тут не було що розжовувати..) І так здавалося мені, що задовгим вийшов))
П.с. Бачу, в тг ти теж не заходиш... Як твій кіт?
Розділ 10)
Як же гарно ти описала діалоги (｡♡‿♡｡) І фразеологізми, і порівняння, і саме їхнє спілкування... Лелечки, дуже реалістично виглядає)) В деяких випадках я навіть посміхалася)) Прям відчувається це переживання Зореслава за сестру, і характер Селест. А як вона його водою облила))) Найкращий спосіб прокинутися і почати добре ранок:) І як Зореслав намагався приховати від неї звідки дістав той меч) Але Селест все ж розумніша. Звісно, здогадалася. Як би то не було, все ж вона турбується за свій народ, і розуміє, що потім можуть бути проблеми, якщо втече.
Все ж угода є угода. Тому порушити її ніяк не вийде.
Тоож чекатиму продовження!!! Але який же класний цей розділ ( ◜‿◝ )♡
Натхнення тобі!
Віка Лукашук, Дякую тобі...))) Рада, що сподобалося =) За діалоги дуже переживала насправді, бо щось вони погано йшли, тому можу видихати...)
Розділ 10. Привіт, Ханночко) Прочитала із цікавістю та отримала неабияке задоволенням, особливо від мови. Як завжди, дещо собі виписала!) Тож дякую тобі за моє просвітництво!)
Який виявляється Зореслав слизький, як отой жовтобрюх після дощу)) Наче його вигадка була й злагодженою, але все одне це виглядало так, як у моєму дитинстві, коли в школі ми з друзями дві сторінки щоденника склеювали, щоб батьки двійку не побачили)) Логіки — нуль, зате настає момент, коли віреш, що це справді спрацює)
Селест молодець, не повелася на його зухвалу брехню. Тож вона не з боязких, раду собі може дати. Ще й прочуханка братові))
І дивно, що план Зореслава щодо втечі Селест може викликати кроваві наслідки, а його це аніскільки не бентежить. Тобто хай буде війна? Гм. Цікавий перець. Думаю, з таким ставленням до всього він скінчить не добре. Хоча якщо все ж таки він щиросердно хотів сестру від пихатого Зимнього вберегти, то тоді це вже інша річ. Тоді його можна зрозуміти. Через одну-єдину Єлену Троянську колись теж війна почалася...
Нехай Муза буде доброю до тебе, моя Сонячна! Спокою та натхнення! А я чекаю на продовження!) (づ￣ ³￣)づОбіймаю.
Лекса Т. Кюро, Дякую) Зореслав просто за неї дуже переживав...) А наслідки... То вже таке...)
Розділ 9. Привіт, Ханночко! Вчора не встигла зазирнути до тебе, сьогодні — виправляюся!)
Класний розділ! Описи просто майстерні, смачні, всього вдосталь, і деталізація бездоганна. Стиль твій надзвичайний, почала в нього закохуватися!)
Тепер щодо персонажів. Кріоса незвично було бачити в такому стані, мабуть, суперечка з Крістою дійсно його довела). До речі, вона мені Дафну нагадує з «Пір поку». Чи вона її пращурка?
Нова персонажка — Ружена, поки темна конячка. Чомусь мені здається, що не така вона проста та м'яка, як намагається показати. Чи справді вона стане наступною жертвою Деморіса? Чи, навпаки, своє щось утне? Однак вигоду від цього одруження вона певно матиме.
Деморіс тут в усій своїй «красі» проявився. Деспотичний тиран з магією величі, що ненавидить плем'я Єдиних. А ще «надто любить своїх дітей, щоб їх жаліти». Тому й жорстокий з ними. Нібито таким ставленням загартовує своїх синів. Ех. Люблю таких персонажів у ролі батька)) В мене у Реда, Вадміра та Атеса — вони саме такі.
Лекса Т. Кюро, Дякую (〃^ー^〃)
8. Антарес сама впевненість і самовпевненість в одному флаконі;) а Селест тепер діватися нікуди, слова були сказані нею, а діло зроблене ним. Чупакабра без голови, тож принцеса тепер безвільна в якійсь мірі)) про почвари вона цікаву інформацію розказала)
Словом може і їй і сподобається компанія Антареса, адже як охоронець він все ж бездоганний:)
Інна Турянська, Може, й сподобається компанія Антареса) Побачимо)) Дякую тобі! =)))
Розділ 9) Який же він вийшов емоційний цей розділ! І знову я в захваті від фразеологізмів і від твого стилю написання (｡♡‿♡｡) Прямо проживаю кожен момент, немовби у реальному житті!
Тепер щодо самого розділу) Чесно кажучи, не очікувала побачити Кріоса таким роздратованим. Зазвичай, він був спокійним, але, схоже, в цей раз Кріста добряче вивела його з рівноваги.
Щодо Антареса, то щось мені підказує, потроху в нього починають з'являтися почуття до Селест) Тільки про неї і думає (. ❛ ᴗ ❛.) Побачимо, що з цього буде))
Тепер щодо самої вечері. Чесно кажучи, поки читала аж самій їсти закортіло ｡◕‿◕｡ І салати, і реберця... Ммм, смакота)))
Кхем, але зараз про головне) Родинна розмова не задалася... Хоча Антареса можна зрозуміти. Особливо за його маму шкода. А тут ще й така новина! Не витримав він такого.
Від самого покарання аж мурашки по шкірі (‘◉⌓◉’) Досить жорстоко звучить. Особливо маючи на увазі, що Антарес рідний син Деморіса. Але, звичайно, Деморіс не потерпить, щоб в його бік кидали образи.
Тоож, чекатиму з нетерпінням продовження! Цікаво, що ж трапиться далі))) А тобі натхнення і легкого пера!
Віка Лукашук, Дякую тобі велике! Насправді це тіки початок покарання....) Ага, забула попередити, що читати треба не на голодний шлунок)))
Розділ 9. Ох, ну як мені подобається історія! Здається, вона виходить за рамки моїх очікувань, бо я думала це буде щось типу повчального невеликого приквелу, але це вже повноцінний роман вимальовується. І відбувається прив'язка до героїв, до самої історії. Антарес мені до вподоби все більше... Так, він не такий як Майк хороший, але в нього, напевне, не менш драматична своя власна історія. Цей конфлікт з батьком і переживання через маму... Цей потяг до Селест, який починає потроху прокидатися і цей інший погляд на Крісту.. ніби Селест потроху все більше його цікавить, і викликає емоції, хоча він сам цього не визнає ще. Також до вподоби мені Кріос... крутий чувак, он що в бібліотеці знайшов)) тільки здається Антаресу поки що не до того. Взагалі відмічу, що в тебе в цей раз центральний персонаж все ж таки хлопець, і взагалі герої чоловіків шикарні) Батечко Антареса теж крутий герой, ох відчуваю, лиходій ще той! Скільки тем несподівано ти відкрила в цій книзі! які маєш розкрити як належить, тому нічого не знаю- але чекаю таку ж кількість сторінок як в Перших порах року))
Єва Лук'янова, Хехе))) Так, цього разу головний більше Антарес. Хоча глави чередуються, але душа поки більше до нього лежить.
Ой, далі буде більше відкриттів))) Мені нравки ця книга, бо більше всесвіт розкривається...)
Антарес класний, зі своїми принципами. Але краще до нього не прив'язуватися...) Потім буде шок-контент)
Дякую за комент та підтримку!
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати