Покинута дружина

— Сара, нам треба поговорити, — голос звучить неприродно рівно.
Я усміхаюся, намагаючись розрядити атмосферу.
— Сподіваюся, ти не збираєшся скасувати свято? Елі нам цього не пробачить.
— Я подаю на розлучення.
Ці слова вилітають з його вуст так буденно, ніби він обговорює ціну на інгредієнти для зілля. Я завмираю. Сміх, що вже підступав до горла, перетворюється на холодну грудку. Я кліпаю, намагаючись перетравити почуте, але мозок відмовляється складати ці звуки в логічний ряд.
— Що? — мій голос ледь чутний, тонкий, як папір.
— Клан… — він нарешті зустрічається зі мною поглядом, і я бачу в його очах не каяття, а холодну, розрахункову рішучість. — Вони знайшли мені пару. Молода вовчиця, чий рід має сильні гени. Вони вірять, що з нею я нарешті зможу пробудити свого вовка.