4 Еліксир

Дорога до Елізи зайняла три дні, і весь цей час я відчувала себе так, ніби з мене зняли невидиму важку броню. Еліза зустріла мене на порозі свого будинку на узбережжі — вітряна, яскрава, з волоссям, що постійно вибивалося з-під хустки. Вона не стала читати мені лекцій про кланову честь чи шлюбні угоди. Вона просто налила вина, вислухала мою історію і, вислухавши, розбила келих об підлогу.

— Марк — ідіот, — резюмувала вона, витираючи стіл. — Але він платитиме. Знайдемо найзубастішого повіреного в місті, поки він ще не офіційно одружений. Витрусимо з нього все, Саро. До останньої мідяка за твої двадцять років "безкоштовного" рабства.

— Мені б просто почати життя спочатку, — зітхнула я, дивлячись у дзеркало в передпокої. — Але куди там... Мені тридцять вісім. Без вовчого ресурсу, без клану. Це вже, знаєш, початок осені. Обличчя втомлене, очі не ті...

Еліза пирхнула, оглянувши мене з ніг до голови. — Ой, не сміши мої підбори. Ти виглядаєш краще за половину молодиць у клані, які лише й знають, що фарбуватися.

Я лише гірко посміхнулася. Вдячність за її гостинність тиснула на плечі. Вона прийняла мене, коли я була ніким. Я повинна була якось віддячити.

— Елізо, я все життя провела в лабораторії, — сказала я, згадавши свої таємні запаси. — У мене залишилися інгредієнти. Я зроблю для тебе дещо особливе. Омолоджуючий еліксир. Не такий, як продає Марк — дутий і з ефектом плацебо, — а справжній.

У мене майже не було магічного ресурсу, але знання були. Я перетворила кухню Елізи на алхімічну лабораторію. Це був мій шедевр: концентрована енергія життєвих сил, ледь помітне сяйво в колбі. Останній штрих — остання крапля сироватки, яку я берегла "на крайній випадок". Зілля в склянці злегка забриніло, випускаючи солодкий аромат гірських трав.

На столі стояли дві ідентичні склянки: одна з еліксиром, інша — з холодним чаєм, який я приготувала, щоб змити післясмак гіркоти.

Я була виснажена після безсонної ночі роботи. Голова йшла обертом, а в очах пливли кола. Хтось гучно постукав у двері — напевно, сусідка прийшла з питаннями про "дивні запахи". Я роздратовано хмикнула, швидко схопила найближчу склянку і зробила жадібний ковток, щоб заспокоїти нерви.

Смак був неймовірним — теплим, іскристим, наче сонце в рідкому вигляді. Я випила половину, перш ніж зрозуміла: щось не так. По кімнаті розплився дивний золотавий туман.

Я подивилася на стіл. Поруч стояла ще одна, точнісінько така ж склянка. Недоторкана.

— О, ні... — прошепотіла я, відчуваючи, як всередині мене починає вирувати не просто тепло, а справжня пожежа.

У склянці в моїй руці було не зілля для Елізи. Це був мій еліксир. І зараз половина цієї вибухової суміші стрімко розчинялася в моїй крові, яка вже давно забула, що таке справжня магічна стимуляція.

Еліза зайшла в кухню, побачила мене, що застигла з напівпорожньою склянкою, і її очі округлилися. — Саро? Ти що, випила це сама?!

Я хотіла відповісти, але замість слів з моїх вуст вирвався дивний звук, схожий на тихий рик. Мої пальці, що до цього тремтіли від втоми, раптом стиснулися так, що дерев’яна стільниця під ними тріснула.