30 Виклик на дуель

Я тримаю нитки з останніх сил. Мій пульс калатає у скронях важкими, болючими ударами, а в роті з’являється присмак заліза. Темний маг тисне безжально. Його воля — це не просто сила, це століттями вивірена ментальна петля, яка затягується на горлі Адріана. Я відчуваю, як генерал поруч зі мною дрібно тремтить. Під столом його пальці стискають мої так сильно, що хрустять суглоби. Якщо я відпущу хоч на мить — Адріан зламається, його вовк вирветься під чужим контролем, і це буде кінець для нас обох.

А стара Імператриця продовжує говорити. Її голос ллється повільно, плавно, вона перебирає кожну дрібницю контракту: від кількості голів худоби до митних пільг на ліс. Вона умисно затягує час. Її холодні очі час від часу ковзають по моєму блідому обличчю з ледь помітним, тріумфальним прищуром. Вона знає. Вона все знає і просто чекає, коли я впаду без сил.

Мій зір починає затягувати темрявою. Перед очима пливуть кольорові плями. Ментальний канат, що з'єднує мене з Адріаном, починає вислизати з моїх онімілих пальців. Я програю. Ще кілька секунд — і маг вирве контроль.

Раптом Бйорн, який досі мовчки слухав чергове скиглення Марка про «моральні збитки», з гуркотом підводиться з-за столу.

Його величезна постать миттєво перекриває світло від люстри. Він робить це настільки різко й владно, що Імператриця осікається на півслові.

— Досить паперів, — його низький, звірячий голос буквально струшує стіни кабінету. — На Півночі ми не рахуємо кожну монету перед тим, як забрати жінку. Ми скріплюємо договори ділом.

Бйорн бере зі столу свій важкий срібний кубок, до країв налитий міцним вином, і повертається вбік. Його пронизливий, крижаний погляд на мить ковзає по мені — він помічає мою смертельну блідість і те, як Адріан бореться за кожен подих. Потім його погляд зміщується на портьєру в кутку, де ховається «слуга».

— А твої слуги при дворі, Ваша Величносте, занадто паршиво видресирувані, — недбало, майже ліниво кидає північний вожак. — Стоять у тіні, як злодії, замість того, щоб наповнювати кубки гостям. У нас на Півночі за таку неповагу ламають хребти.

З цими словами Бйорн зневажливим, але хірургічно точним рухом плескає важке вино з кубка прямо в бік портьєри. Але разом із вином з його руки зривається коротка, але шалено потужна хвиля первісного північного тиску — чистий, нестримний імпульс Альфи дикого клану, що пахне морозом і кров'ю.

Ця невидима хвиля разом із бризками вина б'є прямо в обличчя темному магу.

Для звичайної людини це виглядало б як грубість п'яного варвара. Але для мага, який перебував у стані глибокої ментальної концентрації, цей раптовий, дикий удар чужої сили стає катастрофою. Концентрація розлітається на друзки.

Маг видає придушений, хрипкий звук, хапається за голову і робить крок назад, ледь не завалюючи важку книжкову шафу. Червоне вино стікає по його обличчю, змішуючись із кров'ю, що раптом цівкою потекла з його носа від магічного відкату.

У ту ж мить дике напруження в моїй голові зникає. Ментальні пута лопаються. Я роблю глибокий, судомний вдих, відчуваючи, як темні нитки Адріана слухняно і м'яко повертаються під мій повний контроль. Генерал поруч зі мною розслабляє плечі і важко видихає, прикриваючи очі. Ми врятовані.

— О, лорде Бйорне, яка невихованість, — незадоволено кривить ніс Лісс, обмахуючись віялом, але під суворим поглядом північанина миттєво замовкає.

Імператриця ледь замітно стискає кулаки на підлокітниках крісла. Її план зірвано в останню секунду, причому максимально принизливо — руками дикого посла, якому вона не може висунути жодних звинувачень.

— Дійсно, який прикрий інцидент, — крижаним тоном промовляє стара правителька, кидаючи швидкий, лютий погляд на мага, який, хитаючись, намагається непомітно вислизнути за двері. — Охороно, виведіть цього незграбного слугу геть. І принесіть лорду Бйорну новий кубок.

Бйорн важко сідає назад у крісло, навіть не дивлячись на переляканого мага. Він переводить свій крижаний погляд на мене і ледь помітно, майже неочікувано для своєї суворої подоби, підмигує. На Півночі вміють віддавати борги ще до того, як вони з'явилися. Він допоміг нам, бо відчув у нас силу, гідну поваги.

Елі дивиться на свого майбутнього чоловіка з абсолютним захватом.

Я стискаю гарячу долоню Адріана під столом. Ми вистояли цей раунд.

Ми повертаємося до великої танцювальної зали під акомпанемент чергової мажорної мелодії оркестру. Мені здається, що я досі відчуваю на губах присмак заліза, а серце б’ється десь у горлі. Адріан іде поруч, тримаючи мене під лікоть, і я відчуваю, як його тіло буквально тремтить від стримуваної люті.

— Бйорн зробив це навмисно, — тихо шепоче він, ледь ворушачи губами. — Він усе зрозумів. Північ щойно врятувала мені життя, Саро.

— Ми його боржники, — так само тихо відповідаю я, швидко притискаючи хустинку до носа, щоб переконатися, що кров більше не йде. — Але Імператриця… вона грає брудно. Маг був її ручним катом.

Ми не встигаємо зробити й десятка кроків углиб зали, як шепіт навколо нас раптом затихає. Люди розступаються, але тепер у їхніх поглядах немає улесливості — лише липкий, боязкий інтерес.

Назустріч нам упевненим, карбувальним кроком іде Луціус.

Його мундир більше не світиться фіолетовим вогнем — очевидно, канцеляристи допомогли йому швидко нейтралізувати дію леткого реагенту. Але його обличчя, зазвичай спокійне та покірне, тепер виражає маску праведного гніву. За його спиною йдуть двоє офіцерів Таємної канцелярії з оголеними клинками.

Адріан миттєво закриває мене собою, його рука лягає на ефес меча.

— Офіцере Луціус, — голос генерала звучить як удар грому. — Поясніть свою поведінку. 

— Я виконую свій обов'язок перед Імперією, генерале Вальє, — голосно, так, щоб чув увесь зал, промовляє Луціус. Його очі блищать тріумфом. — Кілька хвилин тому на мене, офіцера штабу, було здійснено зухвалий напад із використанням забороненої темної магії. Мене мітили прокляттям прямо посеред прийому!