1 872
Анотація до книги "Таємниця річки Арру"
Сім’я семирічного Левка переїжджає з Вірменії до Франції. Там, у містечку Вельєр, протікає річка, яку заполонила агресивна квітка Жуссі. Ця рослина загрожує річці знищенням. Квітку захищає річковий Дракон - справжній володар містечка. Левко і його подруга дізнаються, як врятувати річку й подолати Дракона. Науку перемагати Левко опановує на Запоріжжі в Україні, звідки родом його мама і бабуся і яке саме зараз потерпає від Дракона сусідньої держави.
інші світидраконхлопчик-воїн та його рід
“Еталонна сучасна казка, яка змушує повірити: чудеса зовсім поруч — у природі, історії та в наших серцях.”
Зміст книги: 57 глав
35 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
Увійти«Красивий Дракон»
Блискучий розділ — тонка алегорія на те, як чудовисько Дракона в нашому світі матеріалізується через байдужу бюрократію та нескінченні відписки! Тато викликає щире захоплення своєю ґрунтовною підготовкою та словами про віру в зміни заради сина. А сцена, де Левко сміливо дивиться в очі меру й говорить про порятунок річки «в ім'я живого» та кам'яний гребінь — надзвичайно сильна! І тут виникає дуже цікавий момент: схоже, мер якимось чином знає або принаймні розуміє всю цю «магічну» систему річки? Його сумний, але водночас серйозний погляд крізь окуляри прямо на це натякає. Доволі несподівана інтрига! Чекаю на розв'язку!
Олексій Цапович, Ваша інтуїція вас не підводить, пане Олексій) Останні розділи вас ще здивують. Вони мене і досі дивують)
«Герці й пацехвісти»
Баба Уля — просто неперевершений персонаж із її незмінним гумором, відразою до «солодких круасанів» і щирою любов'ю до міцного куліша! А сцена, де Левко посеред французької Стежки Здоров'я танцює під телефон бойовий гопак, висікаючи присідання й удари — викликає шалене піднесення! Дуже гарно роз'яснено філософію пацифізму: як явища, що має повне право існувати в мирний час, але не під час боротьби за виживання, коли потрібен лише герць.
Олексій Цапович, Дякую вам, пане Олексій. Радію, що відгукуєтеся на сцени, які я писала з найбільшою насолодою)
«Козак Роман»
Цей розділ розриває серце й водночас наповнює його тихою, священною гордістю. Приїзд баби Улі із Запоріжжя після влучання ворожої ракети в її будинок — це наш спільний, пекучий біль. Епізод із ліпленням пиріжків вийшов напрочуд світлим і терапевтичним: через тісто, спільну роботу на кухні та спогади про козака Ромчика розкривається велич простої людини. Контраст двох фотографій Романа — тихий, скромний будівельник, який відчував провину за «недосконалість», і грізний захисник із шевроном черепа на грудях — б'є в саме серце. Надзвичайно сильний драматичний розділ: момент про «двох бабусь Уль» дуже влучно передає стан людини після тяжкої втрати. Мені дуже імпонує, що Ви не цураєтеся піднімати такі серйозні теми в дитячій казці. Звісно, це не зменшить біль, але дасть розуміння, що людина в ньому не самотня.
Олексій Цапович, Дякую вам за такі щирі коментарі. Так, не цураюся. Для мене немає дитячих тем і дорослих. Можливо, тому ця казка не здається дитячою. Вона для усіх. Її треба читати разом: дитина і батьки. Тому що ідеї ідуть попереду. Які ідеї сповідують батьки, такі, як правило, сповідуватимуть діти. Тож нехай це будуть ідеї національні. І нехай це буде правда, яка вона є. А щодо дитячих травм від страшного. Я в дитинстві багато читала і про війну також. І дід у мене загинув у німецько-радянській. І нічого. Не травмувалася. Але закинула на менталку - ворога треба давити до Перемоги.
«Побратим Дабітюд»
Мені дуже подобається цей новий персонаж! Лінія дружби з Ноа виписана з дивовижним знанням хлопчачої психології: від штурханів і кумедного покарання на «стільці роздумів» до ультиматуму «якщо не дружити — то краще задушити»! Реакція батьків на шкільну бійку та спокійна мудрість тата про Маленького принца — дуже тонкий штрих. А сам момент посвяти Ноа в козацькі побратими з обміном золотими картками покемонів і нареченням його Дабітюдом — це геніальний місток між нашою давньою традицією та сучасним дитинством! Тепер у Золотого Окуня є вірний джура на французькій землі.
Олексій Цапович, Дякую, пане Олексій. Дуже тішуся, що вам сподобався Ноа Дабітюд. А також мені приємно, що ви відзначаєте моє знання хлоп'ячої психології. Ви "хлопчик", хоч і дорослий. І вам краще знати)
«В очікуванні»
Чудове й дуже тепле повернення до буденного життя Левка! Мудрі слова тата про те, що кожен сам має пройти свій шлях до «іншого світу», звучать як важлива життєва настанова. Окреме задоволення — спостерігати, як хлопчик разом із мамою вивчає техніку бойового гопака за роликами в Ютубі та щоранку тренує тіло біля річки, щоб зустріти «годину шалених холодів». А тривога за бабусю Улю в Запоріжжі під обстрілами сусіднього Дракона пронизує до глибини душі й пов'язує казку з нашим сьогоденням.
Олексій Цапович, Дякую, пане Олексій за ваш коментар. Згодна з вами. Бойовий гопак - це моя пристрасть. Хочу зауважити. Може, це комп виправляє по-своєму. Там "година шалених колод" (не холодів). Просто зверніть увагу. Бо шалених холодів не буде. І в голові може виникнути дисонанс.
«Закон понад усе»
Блискучий розділ із дуже глибоким підтекстом! Те, як Кам'яний Дракон вихваляється байдужістю людей, оповитих сірим павутинням, та сподівається на формальні папірці й заборони міської ради — це точна й тонка алегорія на нашу реальність. Сцена порятунку Еви від підводного коріння Жуссі тримала в шаленій напрузі! Мені дуже подобається, що антагоністи тут не злодії в банальному сенсі: вони просто не бачать у людях гармонії з рештою природи, що їх оточує. Одразу згадується попередня розповідь про дерево, яке побачило надмірну людську жорстокість і перестало нормально розмовляти.
Олексій Цапович, Який ви молодець! Саме так. "Антагоністи не бачать у людях гармонії з рештою природи". І тому вважають їх вразливими й слабкими. Дякую за коментар, пане Олексій.
«У Кам'яному мішку»
Атмосферний, подекуди навіть похмурий розділ! Образ Кам'яного Дракона Пелюди, що століттями лежить на дні, вкритий мушлями та сталевими голками, справді лякає. Окреме захоплення викликає те, як оживають отруйні рослини: Королева Жуссі в образі прекрасної жовтої русалки, яка огортає велетня золотим плащем, хитрий Дурман та темно-синій Синяк. Дуже сильний момент, коли посіпаки доповідають Дракону про хлопчика, який пішов вчитися в Україну до Сивого Вовка перемагати — масштаб протистояння вражає!
Олексій Цапович, Дякую вам щиро за коментар. Саме так! Масштаби протистояння. Насправді це актуально завжди. Просто зручно не помічати. Не так боляче.
«Водяний Жовтець»
Нарешті відкрилася таємниця, що насправді сталося з Евою! Сцена сімейного скандалу, де суворий дідусь на велосипеді відчитує батьків за неуважність і телефони, виписана напрочуд життєво, динамічно й правдиво. Дуже зворушує, як Ева, попри сувору заборону ходити до річки, у душі радіє, що з Левком усе гаразд — видно, що в неї добрі наміри й вона щиро хвилюється за друга!
Олексій Цапович, Дякую, пане Олексій. Так, дружба нікуди не ділася. Ці дорослі іноді нічого не розуміють у стосунках. Тож іноді треба просто перечекати)
Те, як трепетно Мама підходить до розмови про Запоріжжя, готуючись ніби «до найважливішого іспиту в житті», дуже зворушує. Це чудовий приклад того, як батьки мають передавати дітям пам'ять свого Роду.
Дуже сподобалося, як органічно сучасність переплітається з історією: пошук картинок порогів в телефоні, схема козацької Січі, фотографії Хортиці та таємна «сімейна галявина», відкрита бабою Улею. Це робить далеку історію живою, відчутною та близькою для хлопчика.
Олексій Цапович, Дякую) А це була картинка з життя)
Сцена знайомства вийшла надзвичайно кумедною! Розгублений Левко, який намагається захищатися гарячою пательнею, вітається французьким «Бонжуур», і кремезний дід Сірко з його «трьома вусами» (один із яких — козацький оселедець) викликають найщирішу посмішку. А деталь із квіткою Ведмеже Вухо як магічним зв'язком — неймовірно подобається! Особливо тішить, що вона знову з'являється в сюжеті. Взагалі це помітна риса магічного реалізму всієї книги: флора тут слугує то магічними інгредієнтами, то чимось розумним і живим (як у випадку тих же дерев), показуючи наш реальний світ справді дивовижним, фентезійним простором. Помітно, як багато деталей із нашої буденності — флора, фауна чи навіть найжорстокіші уроки історії — слугують для читача інструментом, щоб підсвітити казку в повсякденні. На мою думку, це дуже крутий місток, особливо для юного читача. Я чомусь одразу згадав, як у перших розділах Левко разом із друзями грався в супергероїв, приміряючи різні образи персонажів із зовсім не пов'язаних між собою всесвітів (як і я в дитинстві, коли кидав у бій біоніклів проти плюшевого ведмедя).
Олексій Цапович, Деталі розповідають більше, ніж навіть елементи сюжету. Це так. Ви, справді, дуже уважні. У мене серце заходиться від ваших коментарів, наскільки вони влучні. А це значить, моє слово летить в ціль. Дякую, пане Олексію.
Арка тренувань на Запоріжжі
Ця частина книги — без блискуча частина книги, де класичний шлях учня набуває неповторного козацького й містичного звучання!
Серед найкращих моментів особливо хочеться виділити:
Школу пластуна й виховання отамана: коли козаки вчать малого не просто махати залізяччям, а відчувати простір, безшумно ходити плавнями, бути терплячим і спочатку виростити в собі розум та стійкість.
Бойовий гопак на старій каруселі: напрочуд сильний образ, де дитяча розвага перетворюється на вихор військового мистецтва характерників, виховуючи реакцію, координацію та незламність тіла.
Зіткнення з Царем Полозом і науку Сірка про «Рух і Дух»: момент, коли Левко відкидає підступну спокусу золотом, а козак відкриває йому закон живого серця проти мертвого закону драконів.
Олексій Цапович, Ви у своїх висновках знімаєте слова з мого язика. Дякую вам за серце ваше.
Додав рекомендацію, оскільки, як мені здається, таки збагнув суть. Але якщо помилився — прошу вибачення :) Буду читати й надалі!
Олексій Цапович, Щиро! Щиро вам вдячна)
Дракон, Франція і Запоріжжя. Звучить вже цікаво, додаю у бібліотеку. Заходьте і Ви до мене на сторінку!
NinaYar, Щиро вам дякую. Із задоволенням навідаюся до вас)
Розділ «Суничні галявини» — сильна, психологічно точна та водночас затишна глава.
Сцена домашньої терапії під вінілову платівку The Beatles, хмелеву ванну та салат вийшла напрочуд теплою й кінематографічною. А образ Левка в козацькому строї від баби Уляни з паличкою Дамблдора в руках — настільки живий і зворушливий портрет дитини, яка шукає опертя в усьому: і в родовому корінні, і в улюблених казках.
Окремо хочу виділити розмову Тата з Левком. Вона побудована просто блискуче! Чоловік поступово добирає слова, не стільки допомагаючи синові піднятися, скільки мудро наводячи його на висновки, як це зробити самому — без порожнього жалю чи зайвих емоцій. Ви дуже майстерно описали приклад справжнього чоловічого виховання та батьківської підтримки.
Слова «Вона мене не перемогла! Бо я не здаюся» свідчать про справжній внутрішній злам і гарт героя. Ну а свіжі суниці від Старого Дуба у фіналі під ноти Бітлз залишають прекрасний післясмак надії та непереможної любові.
Олексій Цапович, Щиро вам дякую)
«Левко плаче»: «Пронизливий» — якщо вибирати лише одне слово для опису цього розділу.
Сльози Левка передано дуже щиро. Його сором за програну битву, втрату козацької шаблі та страх підвести покладені на нього надії — це дуже сильний момент дорослішання воїна через поразку. А те, що його врятували Чайка й Пугач за підтримки батьків, ще раз підкреслює єдність сім'ї та природи.
Сцена в парку просто налаштовує на шалену інтригу! Покинутий під Дубом щит і раптова зустріч з Евою, яка дивиться на нього переляканими очима й каже, що була в дідуся — приголомшливий поворот сюжету, який напевно якось пов'язаний із минулою битвою (як саме — сподіваюся невдовзі дізнатися).
Олексій Цапович, О так! Попереду ще багато сюрпризів! Трошки поясню, бо недотерплю. Чайка і Пугач - це і є батьки Левка. Їхні втілення у Іншому світі. Попереду ще буде розділ (не у цій книзі), або додаток, де побачимо, як усе працює у світах моїх героїв. Дякую)
Розділ «Non moritura!» — неймовірно глибокий та життєствердний! Що відповідає назві)
Нарешті відкрилися карти щодо батьків! Дуже сподобалося, що вони не просто «здогадувалися», а чудово знають про інший світ і тримали руку на пульсі. Темпераментний Тато з його ораторією «Non moritura!», щирицею-амарантом і сосисками — це просто окремий вид затишку та позитиву, який розрядив усю важкість отруєння дурманом.
А розповідь Мами про післявоєнні роки в Україні, бабу Віту та князя Голода пробрала до самого серця. Ця паралель між порятунком Левка лісовими травами та тим, як звичайний корінь будяка й лобода рятували бабу Валю від голоду — надзвичайно сильний і щемкий художній прийом.
Фраза «Тільки живе може порятувати живе» звучить як головний маніфест усієї книги.
Олексій Цапович, Дякую вам) Ви дуже уважний читач. Ловите усі важливі моменти.Це втішно)
«Битва на Далекій Заплаві»: Це справді гарно прописане бойове зіткнення, яке сприймається насправді серйозно попри дитячу казковість!
Сцена бою вийшла неймовірно динамічною й деталізованою. Епічний вихід плота з печери, сяйво золота й срібла на обладунках Левка та Еви, і грізний ЛілУрій в авангарді — це дуже кінематографічно. Круто показано дію «Зеленого війська»: те, як кожна зібрана раніше рослинка (лози, м'ята, кропива, бузина) стає реальною зброєю у битві, ідеально закольцовує попередні розділи.
Промова Білої Видри та поведінка рагонд чудово передають атмосферу загарбницького свавілля, коли колаборанти впиваються безкарністю.
І наостанок: несподіваний хід із підступним дурманом, що позбавив Левка сил, викликав щирий переляк за героя. Втрата козацької шаблі та поява Пугача в ролі раптового рятівника тримають у напрузі. А темний фінал під шум дощу, який приголомшує несподіваною поразкою.
Олексій Цапович, Дякую вам) Я й справді, коли пишу, дивлюся своє кіно. Для мене важливо, як би це виглядало на екрані.
Вітаю, Пані Ольго! Розділ «Суперечки на Далекій Заплаві» вражає своєю психологічною та соціальною глибиною!
Дуже тонко й життєво показано зібрання берегових жителів. Це справжній зріз будь-якого суспільства перед лицем загрози: від наївного конформізму гусей, що звикли до людського хліба зі сміттям, до відкритого колабораціонізму рагонд і видр, яким вигідна задушлива квітка Жуссі.
Особливо сподобалася трансформація Білої Чаплі. Її промова — це сильний вчинок мудрого лідера, який здатен визнати помилки й переступити через власну неприязнь до людей заради порятунку спільного дому.
А раптовий напад Білої Видри та її нахабне проголошення себе «охоронницею миру» від імені Кам'яного Дракона тримають у напрузі! Дуже гарно передано, як конфлікт досягає точки кипіння.
Олексій Цапович, Пане, Олексію. Дякую, що продовжуєте читати. Я трохи випала зараз, але обов'язково повернуся до вашого неймовірного фантастичного світу.
«ЛілУрій»: озділ вийшов просто чудовим — водночас дуже смішним, теплим і напрочуд живим.
Сцена бойових тренувань кішки Ліли з плюшевим тюленем неймовірно мила й кумедна! А її фраза «хто при своєму розумі, на Дракона не піде» бездоганно тримає її чіткий бойовий образ. Дуже сподобалася деталь із дерев'яною козацькою шаблею від баби Уляни та запеченою краплею крові з дитинства — це додає ще одного міцного вузлика до теми пам'яті Роду. А дитячі сумніви Левка й згадка про закляття з Гаррі Поттера роблять його образ максимально справжнім і близьким кожному читачеві.
Також окремо про батьків: тепер точно підтверджено, що вони знають про фантастичні події, які відбуваються із сином. Вони мислять як мудрі та дбайливі люди, які щиро переживають і готові бути надійною підстраховкою, водночас не перетягуючи ковдру на себе. Вони розуміють, що мусять дати синові самостійно стати до бою, бо це його власний шлях (який, схоже, колись у свій час довелося пройти й самій мамі).
Олексій Цапович, Дякую, пане Олексію) Ваші коментарі дуже цінні для мене.
Вітаю, Пані Ольго! Продовжую читати та коментувати)
«Щит»: Дуже сподобалося, як Ви вплели французьку історичну легенду про Жанну Ашетт через спогади Еви. Мені взагалі дуже подобається, як Ви вплітаєте неймовірно важкі, жорстокі й дорослі історичні події в дитячу казку (як це вже було з індіанцями), що робить книгу справжнім глибоким міським фентезі. Фраза «Усе на цьому світі потребує захисту: і людина, і билина…» задає дуже сильний філософський тон усьому розділу й ідеально підкреслює призначення Евиного щита.
Стан Левка передано відмінно: його розпач через бойкот річкових мешканців і підступи Білої Чаплі виглядає дуже по-справжньому. А деталь із навалою павутиння, яка ніби обплутує саме місто, чудово нагнітає відчуття прихованої пастки, що точно зіграє свою роль у майбутньому.
Олексій Цапович, Дякую, що читаєте. І розумієте)
Ще окремо хочу додати: це дуже мило, коли Левко називає батьків «мамі» та «папі»! Не буду вгадувати, на який це саме манер (можливо, французький чи вірменський?), тож якщо матимете можливість — уточніть, будь ласка, дуже цікаво.
А ще я щиро вражений Вашими глибокими знаннями про рослини! Це неймовірно збагачує жанр міського фентезі, адже Ви описуєте флору не як сухий гербарій, а як справжнє диво, що росте поруч із нами. Ви за професією ботанік чи це просто таке захоплення?
Олексій Цапович, А ще. Папі і мамі - це так звуть бабусь і дідусів у Франції. Чогось я не звернула уваги, що ви запитали про батьків.
Вітаю, Пані Ольго! Прочитав наступні розділи, і мушу зізнатися — розділи про кішку Лілу та Чорну Тополю поки мої найулюбленіші в усій книзі!
Історія Ліли просто підкорила серце. Переживання й терзання матері Левка через те, що вона не підібрала її одразу, та ті складні випробування, які довелося пройти тваринці, зробили її абсолютно особливою. Її незвична зовнішність і бойовий характер ідеально вписуються в історію, де диво живе поруч із нами, а їхня хімія та взаєморозуміння з Левком — це окреме задоволення.
А історія Чорної Тополі та ляльок Качина — це надзвичайно влучний троп для сучасної казки, коли через жорстокість і несправедливість історичних подій народжуються нові глибокі історії про мораль. Вразило, як описано характер Тополі: коли одна частина листя каже «так», а інша — «ні», створюється враження, ніби саме дерево розгубилося від незнаної жорстокості людського світу.
Також дуже сподобався контраст у розділі «Бойовий корабель» — міські розваги зі скейтом і те, як дитяча уява Левка перетворює купу мотлоху під мостом на майбутній фрегат для битви. Це додає неймовірної динаміки!
Дякую за ці розділи, вони вийшли дуже емоційними та глибокими.
Олексій Цапович, Дякую за таке уважне читання)
Вітаю, Пані Ольго! Прочитав наступні розділи, і я приємно вражений атмосферою цього твору!
Пояснення Ведмедя про Драконів і Мера — це, як мені здалося, чудова метафора системи, де люди перестають мислити самі. А паралель із Сивим Вовком зі східних степів та квестом на Запоріжжі (Хортиці) додає історії потужного українського гарту та епічності.
Дуже припала до душі концепція «Зеленого війська» та магічного пароля «Заради живого». Деталі з вербовою сумкою, що ніколи не важчає.
А фінал біля Чорної Тополі вийшов дуже емоційним та чуттєвим. Щиро співпереживав Левкові в його розпачі, коли дерево мовчало. Тепер неймовірно цікаво, як саме він зможе осягнути цю силу)
Дякую за таку приємну казку і за те, що вона і в дорослому віці може нагадати про дитинство)
Олексій Цапович, Вітаю) Читання коментарів - це ще той жанр! Завжди цікаво, чи збігаються емоційні піки твору в автора й читача)
Вітаю, Пані Ольго! Прочитав наступні розділи) Світ підводного міста вийшов дуже живим і деталізованим. Чепурний короп біля власної луски та «сумні вугрі») Але окремо хочу відзначити гумор у моменті спілкування з Сомом. Момент, коли Левко каже: «Мені тільки сім років!», а Наймудріший йому у відповідь: «Нівроку!» (мовляв, нічого собі, вже який дорослий!) — пробрало на сміх, коли слухав)
Дуже сподобалися глибші роздуми про «живе» та «неживе» життя. Розмова Еви про людей-«зомбі» за гаджетами та мама Левка, яка прибирає пластик, чудово розкривають екологічний підтекст. І те, як Левко знаходить «Ведмеже Вухо» на березі й вирішує говорити з ним як воїн — додає дорослої епічності у казку)
Олексій Цапович, Дякую)
Вітаю!!! Успіху! Підписався, буду радий взаємності.
Вітаю, Пані Ольго! Почав читати Ваш твір, який мені дуже сподобався. Це сучасна чудова казка, де елементи сьогодення, які майстерно переплітаються з світом фентезійним.
Сцена підводної битви, де діти гралися в образах персонажів із різних всесвітів — це стовідсоткове влучання! Сприймається мегаорганічно, бо одразу згадав власне дитинство, коли мої біонікли йшли штурмом на головного боса «плюшевого єнота». Дуже круто передано саме дитяче сприйняття гри.
Щодо персонажів — Левко підкупив своєю живою енергією воїна і водночас прихованою самотністю. Його взаємодія з тюленем, якого він саджає «подумати», чудово показує психологію дитини, що намагається контролювати свій світ після переїзду. А от Ева на його тлі виглядає ідеальним ментором: у Левка — меч (напад), у неї — щит (захист), і вона сміливо штовхає його долати страх перед невідомим.
Опис Ведмедя-Господаря з щурами в шерсті — дуже сильний образ хаосу, як я зромів. Ну й фінал із магічною угодою інтригує. Дякую за емоційний старт, продовжую читаю далі)
Олексій Цапович, Щиро вам дякую, пане Олексію) Чесно кажучи, я чекала вашої реакції, і трохи мучили мене сумніви, що моя казка для вас, як для командувача важкої фантазійної артилерії , буде не дуже цікава. Я розумію, що для вас значить час. Я люблю цю казку, тому, ясно, що можу бути не об'єктивною. Я радію за своїх героїв. Ви їх правильно "розкусили". У казці багато сюрпризів. Іноді герої починають поводитися не так, як ми від них очікуємо. Ви мені зробили ніч! Хай щастить)
Дуже люблю історії, де звичайна подорож раптом перетворюється на щось значно більше.?
Володимир Морвейн, Вітаю. Тут наші смаки співпадають)
Додав до бібліотеки. Згодом постараюся знайти час і почитати)
Олексій Цапович, Щиро вам дякую)
Дякую автору за працю! Книга сподобалася, залишила вподобайку)
Лія Ден, Щиро дякую)
Дякую за казку) Дуже зворушливо. Жаль героїв-Ведмедя,Чаплю,Вітроногу. Хоч в інших світах вони живуть, але жаль. Чекала на щасливий кінець, а воно знову-з чого починалося, до того прийшло. Буде продовження?
Korine Devis, Вітаю. Дякую, шо читаєте і переймаєтеся долею героїв. Так, продовження буде. Усіх вам гараздів!
Дуже образний і незвичайний початок! Сподобався Левко — живий, непосидючий, із тією дитячою серйозністю, коли гра легко стає справжньою пригодою. Особливо атмосферно описана сама річка Арру: віддзеркалене місто під водою, стара верба, загадковий Колодязь і відчуття, що звичайний берег приховує зовсім інший світ.
Ева одразу викликає цікавість: дівчинка зі щитом, яка знає правила переходу й веде Левка туди, де він стає окунем, а вона — фореллю. Сподобався й річковий народ із мудрим Сомом та Щуками-берегинями. За казковою пригодою вже проступає серйозна тема — річка гине, і саме Левкові доведеться щось із цим робити.
Читається легко, яскраво й дуже по-доброму. Авторці натхнення та вдячних читачів!
Зберіг в бібліотеці й залишив вподобайку)
Карамарин Дечо, Щиро дякую)
Дякую автору за твір. Дуже цікаве, як на мене, поєднання пригод хлопчика-воїна з історією його Роду й України. Зокрема, із сучасними подіями. ❤️
Чудово! Залпом прочитала сама, Повільно читала онукам. Їм також дуже сподобалася книжка. Дякую щиро! Чекаємо ще! Будь ласка, пишіть! Дуже потрібні такі книжки для наших діточок
Тетяна Москаленко, Щиро дякую)
Вітаю з новинкою і бажаю успіху! ❤️
Лана Нова, Щиро вам дякую)
Вітаю з новинкою! Підписалася. Буду рада взаємній підписці)
Любисток, Щиро дякую)
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати