2 525
“Від Маленької до Великої Борні”
Анотація до книги "Таємниця річки Арру"
Сім’я семирічного Левка переїжджає з Вірменії до Франції. Там, у містечку Вельєр, протікає річка, яку заполонила агресивна квітка Жуссі. Ця рослина загрожує річці знищенням. Квітку захищає річковий Дракон - справжній володар містечка. Левко і його подруга дізнаються, як врятувати річку й подолати Дракона. Науку перемагати Левко опановує на Запоріжжі в Україні, звідки родом його мама і бабуся і яке саме зараз потерпає від Дракона сусідньої держави.
інші світидраконхлопчик-воїн та його рід
“Еталонна сучасна казка, яка змушує повірити: чудеса зовсім поруч — у природі, історії та в наших серцях.”
Зміст книги: 57 глав
78 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
Увійтиhttps://booknet.ua/blogs/post/451268 відгук
Пацюк Червоній, Щиро вам вдячна за такий розлогий і душевний відгук)
З кожною главою таємниць стає все більше: тепер маємо не лише Чорну Тополю, а й справжній бойовий корабель із купи колод та сміття під мостом! Цікаво, як саме Левко збирається підготувати його до битви і що скаже Ева, коли дізнається правду?❤️❤️❤️
Віталій Козаченко, Насправді, Ева знає набагато більше, ніж здається. Вона ж і старша на два роки. Усе з'ясується згодом)
Ого, сюжет набирає серйозних обертів! Легенда про чорні тополі та Качина вражає, тепер стає зрозуміло, чому готується така битва за Арру. Левко з Лілою — неймовірний дует.
Віталій Козаченко, Левко з Лілою - так. Але для дуету передбачено ще одного друга)
До останнього моменту серце завмирало разом із Левком: сцена, коли Ліла стрибнула у воду, тримала у колосальній напрузі! Дуже зворушливо показано їхній зв'язок і те, як хлопчик кинувся на допомогу улюблениці.
Віталій Козаченко, Дякую, що читаєте з душею)
Цікаво було спостерігати за моментом із пошуком дерева через айфон, а історія появи чорної кішки Ліли в родині взагалі супер!. Неймовірно живі та колоритні персонажі, а особливий зв'язок Ліли з Левком додає цій казці особливого затишку. Дякую, мені дуже сподобався цей розділ.❤️
Віталій Козаченко, Щиро дякую)
Дуже захопливо спостерігати, як Левко знаходить спільну мову з рослинним світом річки Арру, збирає скарби до своєї вербової сумки та вчиться захищатися від ворожих чар.❤️❤️❤️
Віталій Козаченко, Розуміння природи - це взагалі шлях до пізнання себе. Звучить пафосно, але якщо твоє єство озивається на стихії, ти починаєш розуміти більше, ніж написано у підручниках з біології чи географії) Дякую, що читаєте)
Розмова Ведмедя із Золотим Окунем відкриває зовсім новий масштаб історії — з пророцтвами, таємничою Хортицею, духом Сивого Вовка та складним шляхом до звільнення річки Арру. ❤️❤️❤️
Віталій Козаченко, Так, для мене важливо було перенести дію туди, звідки я родом)
Розмова з вмираючим Ведмедем та роздуми про систему "драконів" вражають. Дуже сильний момент, коли Левко остаточно вирішує боротися.❤️❤️❤️
Віталій Козаченко, Дякую вам щиро. Метафора драконячого світу, звичайно, не нова. Мені цікаво було інтерпретувати її по-своєму) Дякую)
Дуже зворушливо показано, як дитяча фантазія переплітається з реальністю, а роздуми про "живе життя" та екологію змушують замислитися. В природі все пов'язано.
Віталій Козаченко, Тільки так, пане. А раз люди - також діти природи, та ще наділені розумом, до них вимоги найбільші. Люди мусять чинити лад там, де осіли. Дякую, що читаєте)
Пророцтво Білого Лосося, одкровення Сома і цей смішний момент із кішкою Лілою та мамою наприкінці — мені дуже сподобались! Читається на одному диханні. Здається, попереду на Левка чекає велика місія!❤️❤️❤️
Віталій Козаченко, Я дуже ціную те, що відчуваєте цей милий дитячий гумор. Певно, дитячого гумору не буває, але коли він іде від дитячих персонажів (як от від вашої Василини, наприклад), то це ще смішніше. Дякую)
Перетворення на риб і знайомство з річковим народом — це цікавий поворот! Поява мудрого Сома та проблема з річкою додають неабиякої інтриги. Схоже нашим героям доведеться допомагати в вирішенні цієї проблеми!❤️❤️❤️
Віталій Козаченко, Ой, іще як доведеться. У справжніх козацьких звичаях)
Стрибок у "інший світ" через звичайну річку та колодязь — це сильно! Левко ще не знає, на що підписався, але мені вже дуже цікаво, що там на нього чекає під водою.❤️❤️❤️
Віталій Козаченко, Вітаю) Чомусь ваші коментарі у мене не з'являються вчасно( Дякую, що читаєте)
Вітаю!
Бажаю процвітання, нових підписників.
Підписалася. З мене лайк.
Буду вдячна за зворотню підписку
Лапакас Вікторія, Щиро вам дякую)
Спочатку ця дитяча гра, фантазії з костюмами улюблених героїв, бунт і жага пригод на річці Арру, а потім — різкий перехід у майже містичний, тривожний вимір із грізним Ведмедем та шаленою водою. Цікавий розвиток подій. І чудова атмосфера
Віталій Козаченко, Дякую) Дуже хочеться, щоб вам сподобалося)
Ксенія Терещенко так яскраво презентувала цю історію у своєму блозі, що я одразу зазирнув під обкладинку і пропав. Знайомство з Левком та його побитим тюленем У видалося надзвичайно колоритним — французько-українсько-вірменський хлопчик із жагою до пригод і шістьма шаблями в арсеналі просто не може залишати байдужим. Початок інтригує неймовірно, особливо цей його самовільний «похід на річку». Дуже атмосферно, зворушливо і водночас кумедно написано!❤️❤️❤️
Віталій Козаченко, Ой, яка я вам рада. Щиро дякую, пане)
Бачу, у книги відкрилося друге дихання! Прийшли нові читачі. Я тут виключно для того, щоб вас із цим привітати, пані Ольго! :)
Олексій Цапович, Щиро вам дякую, пане Олексію)
Запрошую ознайомитися з рецензією - https://booknet.ua/blogs/post/449616
Ксенія Терещенко, Щиро дякую за вашу велику, кропітку роботу)
Левко вже зовсім інакше дивиться на світ, і це особливо відчувається під час різдвяної вечері. Те, як йому шкода тварин, розмова з мамою про Україну, віра в перемогу козаків — усе це показує, наскільки він подорослішав за цей час. А ще мені дуже подобається, як казкова боротьба за річку перегукується з реальними подіями. Трохи тривожно за хлопчика, адже він готується до справжньої битви. І дуже хочеться, щоб його сміливості та віри вистачило на все, що чекає попереду.
Ксенія Терещенко, Дякую)
Коментар видалено
Ксенія Терещенко, Дякую вам)
Читаю із величезним задоволенням! Особливо захоплює, як у цю неймовірну пригоду вплетена українська історія, згадки про козацтво, Івана Сірка, Богдана Хмельницького. От якби всі батьки так розповідали своїм дітям про історію рідного краю! Мені здається, діти б самі просили розповісти ще, адже тут історія оживає, а не залишається сухими датами з підручника. І сам сюжет дедалі більше затягує: стільки несподіваних поворотів, цікавих персонажів, гумору й небезпек! Особливо потішив мене Кам'яний Дракон, який після стількох років нарешті згадав, як літати, а потім отримав відсіч від звичайного підйомного крана! А ще дуже цікава історія Жанни й Андре, їхнього минулого та непростого вибору. Тепер найбільше чекаю, що ж станеться з Левком і його каменем від Полоза. Невже саме в ньому прихована відповідь, як здолати Дракона? Уже й скоро кінець історії...
Ксенія Терещенко, Щиро вам дякую)
Ловлю себе на думці, що вже сприймаю Левка, Єву, Ноя та інших героїв як давніх знайомих. Іноді хочеться посміятися з їхніх пригод і розмов, а іноді стає зовсім не до сміху. Особливо щемко було читати про бабусю Улю, її спогади про Романа й те, як вона намагається жити далі зі своїм болем. А Левко потроху дорослішає, вчиться не лише співчувати, а й відстоювати те, у що вірить, навіть перед дорослими, які мають владу щось змінити, але не поспішають цього робити. Історія з річкою взагалі змусила замислитися, як часто люди чекають дозволів і рішень, поки навколо них гине щось живе. Дуже хочеться, щоб у Левка та його друзів усе вийшло, бо вони вже стільки пережили й точно заслуговують побачити результати своєї боротьби.
Ольга Инка, ❤️
Оце Левко вже справді починає дорослішати просто на очах. Дуже сподобалося, як дід Сірко виявився тим самим Сивим Вовком і як його наука поступово складається для Левка в одне ціле: не лише шабля й сила, а голова, витримка, рух і дух. А Цар Полоз зі своїми скарбами вийшов таким слизьким спокусником — ніби й не нападає напряму, а все одно намагається зламати хлопця. Особливо я усміхалася з ЛілУрія, бо цей двокомпонентний кото-тюлень уже давно окрема любов, а тут він ще й кинувся захищати Левка без жодних вагань. І сцена з Білою Видрою та щурами вийшла дуже жива: м’ята, полин, меч, коти, гопак — усе раптом зійшлося в тому, чого Сірко навчав хлопця. А найбільше в Левкові мені подобається те, що після перемоги він не величається собою, а дякує Роду — в ньому дедалі виразніше відчувається не просто хлопчача відвага, а зв’язок із тим, що було задовго до нього.
Ксенія Терещенко, Щиро дякую вам за змістовні коментарі, пані Ксеніє. Герой по крихтах збирає знання, щоб перемогти у своїй першій битві. Радію, що ви відчуваєте емоційне значення героїв, що навколо Левка. Дуже хотіла, щоб історія вийшла цікава, сучасна й глибока.
Читаю далі й ловлю себе на тому, що разом із Левком ніби сама опиняюся десь поміж Дніпром, Хортицею та козацькими вогнищами. Дуже тепло вплетена в пригодницьку історію наша українська минувшина — Запоріжжя, Січ, пороги, козацькі звичаї, навіть такі деталі, про які колись знала, але давно не згадувала. І виходить, що за сюжетом не просто стежиш, а мимохідь ще й освіжаєш у пам’яті історію України. Левко серед козаків виглядає таким живим: то розгубиться, то образиться, то вже шаблю вихоплює, бо терпіти насмішки не збирається. А ЛілУрій поруч із ним узагалі окрема радість — справжній маленький охоронець, якого й бувалі козаки одразу помітили. Особливо цікаво, як у книзі переплітаються реальна історія, родова пам’ять і той «інший світ», де знайомі місця раптом виявляються зовсім не такими, якими ми їх знаємо.
Ксенія Терещенко, Щиро дякую, пані Ксеніє, за теплі слова. Мене саму тримають ці історії. Немає нічого досконалого, як казав Маленький принц. І казка моя - не взірець. Але для мене важливі думки, що я вклала; слова, що промовляються герої в момент вибору; вчинки, що показують їхнє зростання. І ви усе це відчуваєте. А значить я правильно все описую. Дякую вам) Це тримає)
Чим далі читаю, тим сильніше відчувається, що тут історія не лише про Левка й його боротьбу, а ще й про силу Роду, яка стоїть за ним. Дуже органічно переплітаються теперішні події з історіями предків, і стає зрозуміло, звідки в цьому хлопчику стільки внутрішньої впертості й жаги до життя. А природа взагалі ніби окрема жива сила — вона тут і захищає, і лікує, і пам’ятає. Історія баби Віти, Валі та голодних післявоєнних років дуже влучно перегукується з тим, що відбувається з Левком зараз. Навіть проста трава чи корінь перестають бути просто рослинами, коли розумієш, що колись саме вони буквально рятували чиєсь життя. А фраза про те, що «живе може порятувати тільки живе», після цих глав уже звучить зовсім інакше. І тепер хочеться дізнатися, як ця сила Роду й природи проявиться далі у боротьбі за Арру.
Ксенія Терещенко, Щиро дякую, пані Ксеніє, що так уважно читаєте. Наш світ - причинно-наслідковий. Ми - такі, які нас зліпили покоління наших предків. Їхня сила, як і їхні слабкості - не зникають без сліду. Сила дається для боротьби. Слабкість - для подолання й гарту сили. Якщо людина це усвідомлює, вона по-іншому вибудовує своє життя. І дякую, що відзначили: живе може порятувати тільки живе. Ця думка - одна з найголовніших посилів. І сила Роду ще проявиться. Іще раз дякую, що читаєте)
Читаю далі, і все більше відчуваю, скільки любові Ви вкладаєте в усе живе — у природу, тварин, рослини, навіть у найменшу травинку чи пташку. Дуже вражає, скільки назв рослин, дерев, риб і тварин Ви знаєте й так природно вплітаєте в історію. Через це світ Арру сприймається не просто як казковий, а справді живий, зі своїм голосом, болем і характером. Особливо сподобалося, як поступово розкривається сила Левка — не лише як щось магічне, а як продовження його роду, пам’яті та любові до свого. Історія з Чорною Тополею теж цікава — за казковою формою ховаються зовсім не дитячі теми про пам’ять, втрати й несправедливість. А ще мені подобається, що Левко залишається дитиною: запальний, упертий, іноді кумедний, але вже вчиться чути світ навколо себе.
Ксенія Терещенко, Щиро вам дякую, пані Ксеніє. Світ природи насправді живий. І людина мала б тонше його відчувати, якби не була забита тим, що туманить мізки (інтернет, гаджети, відеоігри), якщо все це використовувати понад міру. Про мас-медіа й говорити нічого. А що сіють в дитину, те й виросте. Дякую вам за щирі слова, за заглиблення у смисли. У тексті все перегукується. І історія з качина іще матиме продовження.
Вітаю, почала читати і дуже вражена. Здавалося б, історія про семирічного хлопчика й чарівний світ річки, а скільки вже тут заховано зовсім не дитячих сенсів! Дуже сподобалося, як разом із Левком поступово відкриваєш цей дивний підводний світ, знайомишся з його мешканцями й починаєш переживати за Арру майже так само, як вони. Особливо зачепила історія Ведмедя та момент, коли стає зрозуміло, що за образами Драконів ховається набагато більше, ніж звичайне казкове зло. А Жуссі, яка буквально забирає в річки життя, взагалі викликала відчуття тривоги й безсилля. Левко дуже живий — він боїться, дивується, сперечається, але все одно вирішує боротися, і саме тому йому віриш. Дуже цікаво, куди ця історія приведе далі, бо зараз вона для мене вже значно глибша, ніж здається на перший погляд.
Ксенія Терещенко, Вітаю) Як добре, що ви помітили змістові пласти книги. У ній дуже багато загальнолюдського - і радості, і печалі) Дякую, що знаходите час читати)
«Букет для дами» (Фінал і від себе)
Геніальний, неочікувано дорослий і глибокий фінал! Ви не стали робити наївного «солодкого» хепі-енду, і це робить твір справжньою літературою. Образ драконів у краватках, які присипляють пильність наївних городян черговими подарунками та відписками — це найвища алегорія сучасності! Боротьба зі злом ніколи не завершується одним ударом, воно просто змінює форму й надягає ділові костюми. Але фінальний штрих із Кришталевим Драконом, у серці якого вічно сяє дерев'яна козацька шабля з Хортиці — дає міцну, незламну надію! Левко, Ева та Ноа подорослішали й зберегли в собі вогонь правди.
Пані Ольго, я надзвичайно радий, що взявся читати саме цю книгу. Я знаю, що вона писалася для молодшої аудиторії, але навіть у такого дорослого читача, як я, вона пробудила те, що вже здавалося майже втраченим. Насамперед — це відчуття дива, що живе зовсім поруч: коли фантастичне не ховається в чужих вигаданих світах, а чекає на тебе за найближчим поворотом, у річковому плесі чи шелесті старого листя. Здається можливим усе, і ти знову щиро віриш, що добро, пам'ять Роду й сміливість одного щирого серця здатні здолати будь-яку темряву. Щиро дякую за цю прекрасну казку!
Олексій Цапович, І вам дякую, пане Олексію)
«І що то за Різдво?!»
Чудовий контрастний розділ! Погляд на магічні події очима консервативної бабусі Сільвії додав тексту живої іронії та легкого французького шарму. Дуже показово, як дорослий розум намагається виправдати незбагненне «отруєним борошном» чи вигадками, хоча іноді диво — це дійсно диво: істина, яку так складно сприймати з плином літ. Але найважливіше — перелом у серцях містян: рішення вийти на річку разом із мером доводить, що дитячий подвиг не минув марно!
Олексій Цапович, Так, іноді діти прозірливіші за своїх застарілих (у ставленні до життя) родичів.
«Різдвяний портал»
Неймовірно зворушливий, поетичний та світлий розділ! Поява Білої Драконихи-Жанни та кобили Вітроноги викликає справжній трепет. Сцена зі звільненням дітей із мулу та їхнім переходом через райдужний міст до батьків — найвища точка очищення річки. А повернення обгорілого уламка козацької шаблі підкреслює: зв'язок із Родом і Запоріжжям не розірвано, він вічний.
Олексій Цапович, Щиро дякую) Це також мій улюблений розділ.
«Віднайдена радість»
Бездоганний, світлий та напрочуд життєствердний фінал! Образ малого Кришталевого Дракончика, який повертає місту радість і звільняє з полону дідуся Андре — неймовірно теплий. А найголовніша перемога сталася в головах людей: магічні літаючі кульки дозволили містянам поглянути на річку згори й нарешті побачити реальний бруд, завали та байдужість, від яких вони роками відверталися! Казка зробила свою справу — розбудила серця людей, а далі вже їхня черга оберігати живу природу.
Олексій Цапович, Дракончик виявився продуманим майбутнім керівником! Відволікав увагу)
«Пекучий камінь»
Один із найдраматичніших і найглибших розділів книги. Контраст між радістю перемоги та гіркими сльозами пораненого Ведмедя б'є в самісіньке серце. Метафора «нишкової смерті» розкриває страшний екологічний та людський гріх перед природою. А як геніально вистрілив камінь Царя Полоза! Виявилося, що він не для вбивства, а для очищення через біль, кров і сльози, пролиті за волю. Сцена упокоєння Ведмедя, коли річка вкривається теплим дощем і жовтими квітами Ведмежого Вушка — чиста сакральна поезія.
Олексій Цапович, Цей розділ дуже важливий для мене. Тим рідним, які були свідками моєї роботи, було дуже жаль його. Вони просили його залишити. Але були причини...
«Під вогнем»
Оце так кульмінація — напруга просто максимальна! Сцена повітряного бою читається на одному подиху. Дуже по-дитячому щиро й водночас комічно виглядає момент, коли Левко кричить на Дракона закляття з «Гаррі Поттера» — у цьому вся суть сучасного хлопчика! Але підказка Вовка та повернення до нашої родової пам'яті все ставлять на місця. Тільки справжня козацька дерев'яна шабля, полита власною кров'ю та намолена родом, здатна зламати стародавнє зло. Самопожертва Білого Лосося щемить у серці, а момент, де Левко на Вітронозі встромляє клинок у шию Пелюди, назавжди перетворюючи його на камінь — це абсолютний тріумф!
Олексій Цапович, Наші перемогли! Я пишу, а сама дивлюся про це кіно у власній голові! Ви правильно сказали - блокбастер для дітей)
«Grue mobile (модель не памятаюXD)»
Розділ читається як фінал високобюджетного блокбастера! Опис переродження Дракона, його політ над різдвяними снігами Бургундії та відчуття власної безкарності виписані розкішно. Погоня на самокатах під прикриттям вірних Чорних Тополь і каміння від змученого Ведмедя — це щось неймовірне! А момент зіткнення пихатого міфічного чудовиська зі стрілою сучасного підйомного автокрана — блискуча іронія, яка доводить, що прогрес і випадковість теж можуть стати на захист правди! Дуже зворушило каяття мера: знявши пиху, він нарешті обирає бути дідусем, а не драконом.
Олексій Цапович, Дякую) Ваші коментарі - це мінівідгуки! Вдячна-вдячна без меж!
«Вогняний птах»
Шалений адреналін і справжня епічна битва! Сцена на плоту під двома прапорами — українським та французьким — неймовірно зворушлива й символічна. Трансформація шибеника Ноа у палаючого Гальського Півня (Вогняного Птаха) — просто геніальна знахідка, яка ідеально вплела національний символ Франції у магічний світ повісті! А епічний твіст із золотою шаблею вражає: як же тонко вистрілила підступність Царя Полоза — блискуча «золота» зброя виявилася фальшивкою, бо справжню силу не здобути золотом і підкупом. Фінал тримає у напрузі!
Олексій Цапович, Немає у мене справжнього хисту писати епіку! Але я старалася. Дякую! Мій сві, звичайно, не Химотвори, але я його люблю! Дякую)
«Жанна з Бове»
Оце так поворот! Тепер стає зрозуміло, чому в попередніх розділах на постаті Жанни д'Арк робився такий виразний акцент. Я гадав, це буде просто віддалена спадщина, як у Левка, але все виявилося набагато цікавіше! Поява бабусі Жанни — просто тріумфальна: вибити двері в піжамі та капцях заради онуки — це чистий захват! А розкриття таємниці мера Андре буквально перевертає сюжет з ніг на голову. Виявляється, «Красивий Дракон» — не магічне чудовисько від народження, а нащадок роду прадавніх Лососів і волхвів, який колись злякався боротьби, обрав комфорт і надів маску байдужого чиновника. Дуже сподобалася деталь, що дідусь веде свій рід від білого лосося, на якого обертався сам Локі! Діалог Жанни й Андре просякнутий живим болем розбитого кохання та зради ідеалів юності.
Олексій Цапович, Так, цей розділ трохи вибивається. Але з яким задоволенням я його писала. Оце наваляла меру!
«Під контролем»
Французький дідусь тут постає класичним «охоронцем золотої клітки»: із найкращих намірів він намагається закувати Еву в рамки світських пристойностей, суконь і пильного нагляду, зовсім не чуючи поклик її серця. Мені дуже подобається деталь, коли Ева витирає одяг королю на ілюстрації. Взагалі я зловив себе на думці, що перед битвою всі герої згадують власне коріння: Левко — козаків, Ева — Карла Великого, Хлодвіга, Жанну д'Арк і шлях до сучасної Франції. Це неймовірно сильна риса книги.
Олексій Цапович, Так, тут дідусь не стільки Еву охороняє, скільки своє драконство. Він ще сподівається вискочити чистим й бездоганним. За законами...
«Про що знав Сірко»
Чудовий, теплий і водночас потужний історичний розділ! Мамина розповідь під зоряним нічником створює відчуття сакрального зв'язку. Дуже круто, що тут згадано і легендарний Дюнкерк, і характерницьку вдачу отамана. Але найголовніше — акцент на відмові Сірка підписувати союз із Московією. Це не просто історична довідка, це пряма паралель із вчинком Левка, який відкинув підкуп Полоза й мера. Хлопчик відчуває себе спадкоємцем великого характерника, і це додає йому сили перед вирішальною битвою.
Олексій Цапович, Так, цілком згодна. Сама люблю цього дивовижного отамана. Авжеж, люблю! Бо чого тоді б писала)
«Рюсі»
Дуже сильно й життєво виписана сцена біля французького магазину. Ця зневага, нахабство та боягузливе сичання в спину від росіян у Європі — те, з чим, на жаль, щодня стикаються українці. Розмова Левка з Мамою про мову, сором за минуле та усвідомлення того, ким є ворог — це дорослішання цілої нації крізь дитяче сприйняття.
Олексій Цапович, Дуже серйозний розділ. І для мого онука дуже важливий. І дуже правдивий. І дуже болючий. Дякую, що відчули.
«Година шалених колод»
Приголомшливий розділ, що стоїть на самому порозі великої кульмінації! Зворушливий затишок різдвяного вечора — бабусин гарячий холодець, олів'є, жарти та французькі страви — створює разючий контраст із тим, що закипає на річці. Опис бурхливої Арру та несамовитого «танцю» важких колод, які з гуркотом трощать греблю й б'ються об Гребінь Дракона, передано з неймовірною стихійною силою! Відчуття козацького виру посеред Франції вражає! А домовленість між Левком, Евою та Ноа з малюнками драконів у поштовій скриньці як таємним сигналом до бою — чудова деталь справжнього дитячого побратимства.
Олексій Цапович, У цей час я люблю стояти й дивитися на річку. Видовищно! Як не написати казку?!
«Ласощі чи капості?»
Яка дивовижна культурна паралель між козацьким бойовим гопаком та бразильською капоейрою! Розповідь дідуся Папі показує універсальну істину: поневолені народи в різних куточках світу завжди шифрували жагу до волі та бойове мистецтво у танці. Це дуже зближує родину! Але контраст із гелловінським візитом пробирає до кісток: поява вісника у масці кажана з вимогою смерті Ведмедя в обмін на дозвіл — моторошний і напружений момент.
Олексій Цапович, Я намагаюся робити й інші культурні паралелі. Хотілося їх більше. Але для цього треба більше часу для опанування матеріалу. А онуку треба читати вже! А Ведмідь - це і мої сльози(
«Військова рада»
Справжній генеральний штаб опору! Розділ захоплює тим, як козацька тактика та природна магія об'єднуються воєдино. Левко діє вже не як дитина, а як досвідчений отаман: чітко розписує ролі для птахів, риб і звірів. Використання насіння каменеломки проти греблі, вербових сіток для Жуссі та захисного водоростевого желе від отрути Синка й шершнів — це просто блискуче продумана військова стратегія! А рішення призначити ЛілУрія розвідкою доводить, що хлопчик навчився берегти соратників і мислити на кілька кроків уперед. Дуже крутий розділ: мені подобається, як показано зростання Левка — коли персонаж долає зло не просто «силою волі», а спираючись на попередній досвід, знання світу, стратегію та тактику.
Олексій Цапович, Так, мені дуже хотілося, щоб Левко мислив, як майбутній полководець) У моїй другій книзі він уже буде Воїном Борні (спойлер, зрозумілий лише вам)
«Спокуса»
Неймовірно напружений та психологічно глибокий розділ! Мер Вельєра тут розкривається як витончений маніпулятор: спочатку раціоналізує магію сухими цифрами гребель, а відчувши загрозу — намагається елегантно підкупити родину квитками та житлом у Вірменії. Це найпідступніша спокуса — спокуса комфортом і втечею! Те, як Левко згадує побратимів, річку, Сірка та свідомо обирає не зрадити живе — момент найвищої зрілості героя. Усі ми знали, що Левко не здасться, і цей розділ лише підтверджує це.
Олексій Цапович, Я вам щиро дякую за такі розгорнуті коментарі. Ваша увага справжня. І я радію, що ми з вами співзвучні)
https://booknet.ua/blogs/post/363457
Це для себе посилання на марафон Тетяни Гищак. Заявила "Таємницю". Щоб не загубити.
«Красивий Дракон»
Блискучий розділ — тонка алегорія на те, як чудовисько Дракона в нашому світі матеріалізується через байдужу бюрократію та нескінченні відписки! Тато викликає щире захоплення своєю ґрунтовною підготовкою та словами про віру в зміни заради сина. А сцена, де Левко сміливо дивиться в очі меру й говорить про порятунок річки «в ім'я живого» та кам'яний гребінь — надзвичайно сильна! І тут виникає дуже цікавий момент: схоже, мер якимось чином знає або принаймні розуміє всю цю «магічну» систему річки? Його сумний, але водночас серйозний погляд крізь окуляри прямо на це натякає. Доволі несподівана інтрига! Чекаю на розв'язку!
Олексій Цапович, Ваша інтуїція вас не підводить, пане Олексій) Останні розділи вас ще здивують. Вони мене і досі дивують)
«Герці й пацехвісти»
Баба Уля — просто неперевершений персонаж із її незмінним гумором, відразою до «солодких круасанів» і щирою любов'ю до міцного куліша! А сцена, де Левко посеред французької Стежки Здоров'я танцює під телефон бойовий гопак, висікаючи присідання й удари — викликає шалене піднесення! Дуже гарно роз'яснено філософію пацифізму: як явища, що має повне право існувати в мирний час, але не під час боротьби за виживання, коли потрібен лише герць.
Олексій Цапович, Дякую вам, пане Олексій. Радію, що відгукуєтеся на сцени, які я писала з найбільшою насолодою)
«Козак Роман»
Цей розділ розриває серце й водночас наповнює його тихою, священною гордістю. Приїзд баби Улі із Запоріжжя після влучання ворожої ракети в її будинок — це наш спільний, пекучий біль. Епізод із ліпленням пиріжків вийшов напрочуд світлим і терапевтичним: через тісто, спільну роботу на кухні та спогади про козака Ромчика розкривається велич простої людини. Контраст двох фотографій Романа — тихий, скромний будівельник, який відчував провину за «недосконалість», і грізний захисник із шевроном черепа на грудях — б'є в саме серце. Надзвичайно сильний драматичний розділ: момент про «двох бабусь Уль» дуже влучно передає стан людини після тяжкої втрати. Мені дуже імпонує, що Ви не цураєтеся піднімати такі серйозні теми в дитячій казці. Звісно, це не зменшить біль, але дасть розуміння, що людина в ньому не самотня.
Олексій Цапович, Дякую вам за такі щирі коментарі. Так, не цураюся. Для мене немає дитячих тем і дорослих. Можливо, тому ця казка не здається дитячою. Вона для усіх. Її треба читати разом: дитина і батьки. Тому що ідеї ідуть попереду. Які ідеї сповідують батьки, такі, як правило, сповідуватимуть діти. Тож нехай це будуть ідеї національні. І нехай це буде правда, яка вона є. А щодо дитячих травм від страшного. Я в дитинстві багато читала і про війну також. І дід у мене загинув у німецько-радянській. І нічого. Не травмувалася. Але закинула на менталку - ворога треба давити до Перемоги.
«Побратим Дабітюд»
Мені дуже подобається цей новий персонаж! Лінія дружби з Ноа виписана з дивовижним знанням хлопчачої психології: від штурханів і кумедного покарання на «стільці роздумів» до ультиматуму «якщо не дружити — то краще задушити»! Реакція батьків на шкільну бійку та спокійна мудрість тата про Маленького принца — дуже тонкий штрих. А сам момент посвяти Ноа в козацькі побратими з обміном золотими картками покемонів і нареченням його Дабітюдом — це геніальний місток між нашою давньою традицією та сучасним дитинством! Тепер у Золотого Окуня є вірний джура на французькій землі.
Олексій Цапович, Дякую, пане Олексій. Дуже тішуся, що вам сподобався Ноа Дабітюд. А також мені приємно, що ви відзначаєте моє знання хлоп'ячої психології. Ви "хлопчик", хоч і дорослий. І вам краще знати)
«В очікуванні»
Чудове й дуже тепле повернення до буденного життя Левка! Мудрі слова тата про те, що кожен сам має пройти свій шлях до «іншого світу», звучать як важлива життєва настанова. Окреме задоволення — спостерігати, як хлопчик разом із мамою вивчає техніку бойового гопака за роликами в Ютубі та щоранку тренує тіло біля річки, щоб зустріти «годину шалених холодів». А тривога за бабусю Улю в Запоріжжі під обстрілами сусіднього Дракона пронизує до глибини душі й пов'язує казку з нашим сьогоденням.
Олексій Цапович, Дякую, пане Олексій за ваш коментар. Згодна з вами. Бойовий гопак - це моя пристрасть. Хочу зауважити. Може, це комп виправляє по-своєму. Там "година шалених колод" (не холодів). Просто зверніть увагу. Бо шалених холодів не буде. І в голові може виникнути дисонанс.
«Закон понад усе»
Блискучий розділ із дуже глибоким підтекстом! Те, як Кам'яний Дракон вихваляється байдужістю людей, оповитих сірим павутинням, та сподівається на формальні папірці й заборони міської ради — це точна й тонка алегорія на нашу реальність. Сцена порятунку Еви від підводного коріння Жуссі тримала в шаленій напрузі! Мені дуже подобається, що антагоністи тут не злодії в банальному сенсі: вони просто не бачать у людях гармонії з рештою природи, що їх оточує. Одразу згадується попередня розповідь про дерево, яке побачило надмірну людську жорстокість і перестало нормально розмовляти.
Олексій Цапович, Який ви молодець! Саме так. "Антагоністи не бачать у людях гармонії з рештою природи". І тому вважають їх вразливими й слабкими. Дякую за коментар, пане Олексій.
«У Кам'яному мішку»
Атмосферний, подекуди навіть похмурий розділ! Образ Кам'яного Дракона Пелюди, що століттями лежить на дні, вкритий мушлями та сталевими голками, справді лякає. Окреме захоплення викликає те, як оживають отруйні рослини: Королева Жуссі в образі прекрасної жовтої русалки, яка огортає велетня золотим плащем, хитрий Дурман та темно-синій Синяк. Дуже сильний момент, коли посіпаки доповідають Дракону про хлопчика, який пішов вчитися в Україну до Сивого Вовка перемагати — масштаб протистояння вражає!
Олексій Цапович, Дякую вам щиро за коментар. Саме так! Масштаби протистояння. Насправді це актуально завжди. Просто зручно не помічати. Не так боляче.
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати