Закон понад усе

-Він заручився підтримкою берегових-річкових жителів і ходив за наукою до Сивого Вовка! – доповідав Синяк. – Він готується зруйнувати королівство Жуссі та повернути його справжній королеві.

-Це кому ж?! Цій дохлій калюжі?! - вигукнула Жуссі.

-Королеві Арру!

-А ти й радесенький кричати про це! - засмутилася Жуссі й опустила квіти на дно водойми.

-Та гаразд... Від тієї королеви одні сльози залишилися. Не бійся, моя красуне, – втішив Дракон свою кохану. - Але ти мені скажи, солдате, як звичайний хлопчик зміг до цього додуматися?

-Йому допомогли Ведмідь і дівчинка з Міста над рікою! – відрапортував Синяк.

-І батьки, - зашелестів Дурман.

-І всі дерева, - схлипувала Королева.

-І Біла Чапля! І багато хто з птаства! І риби!  – рапортував Синяк.

-Цц... Риби... – досадливо цмакнув Кам’яний Дракон. – Замовкніть усі...

Пелюда замислився. Щось змінювалося у світі. Тобто, люди, як і сто років тому, ті ж самі: боягузливі та жадібні, заздрісні та дурні, ліниві та злі. Нежиттєздатні, одним словом. Він, Дракон, все місто павутинням обплутав - скоро кокон намотає і спадкоємця випестить. А їм хоч би що: павутину з очей прибрали й існують далі! А дехто вже й з очей не знімає – звикли. Менше проблем. А ось з'явилися інші... Природу шкодують... Свободи хочуть... І що найдивовижніше - Життя шукають справжнього... До іншого світу дісталися. Нишпорять там без нагляду. Так... Щось він, Кам'яний Дракон, проспав...

-Що ти мовчиш? Чому ти не вб'єш Ведмедя? – заверещала Біла Видра.

Вона вже не трималася субординації. Бо дуже не хотіла, щоб балачка перекинулася на її ганьбу в українському Запоріжжі. Біла Видра обіцяла Синяку покінчити з хлопцем там, в Україні. А потім вони б зробили Кам’яному Дракону та королеві Жуссі маленький подарунок. Можливо, цей подарунок їм тисячу століть не потрібний, але решта на річці мала б спокій.

-Я не мовчу. Я думаю, – загуркотів Дракон. - Ведмідь? Я хочу, щоб він здох разом із Арру. Впертих треба карати. Неповага коштує дорого. Інші ваші страхи смішні. Траву покосять. Дерева порубають. Є наказ Красивого Дракона. За Форель цю Строкату можна не переживати. Вона вже поза грою. А козацька наука? Ну, що наука? У місті над річкою є закон, що ніхто не має права нічого міняти у руслі річки. І якщо таки хтось запрагне очистити її, мер міста має дати дозвіл на такі роботи. Красивий Дракон ніколи цього не зробить. Хіба випише штраф. Закон понад усе! Красиві Дракони завжди слухняні та шанобливі. І навіть... Припустимо, якщо цьому Золотому Окуню вдасться щось зробити в річці (припустимо, що він чогось там навчився) то в тому –  надводному –  світі усе лишиться без змін. Картинка не зміниться... без документа на дозвіл втрутитися у «природний плин води». Так там, здається, написано. Нехай навіть формального дозволу. Нехай навіть він лежатиме на смітнику. Ось якщо такий дозвіл з'явиться, тоді й нервуватимемо. Але... Цього не трапиться  ніколи... І менше з тим...  Я втомився і хочу спати... І знаєте, хоч би що трапилося на річці, люди в місті над річкою нічого не помітять. У них павутиння на очах. Так що живіть, як жили, і не турбуйте мене даремно.

Дракон позіхнув. Його голова та хвіст почали занурюватися під воду. Піраміда зі сталевих квіточок, як і раніше, стояла навитяжку. Квіти Жуссі та Дурмана змішалися й у занепокоєнні водили нервові хороводи. Усім чомусь було тривожно. Синяк обережно запитав чорне каміння, що ворушилося й скреготіло:

-А якщо все-таки вони прийдуть?

-Хто? – почулося глухо з-під води.

-Золотий Окунь та ті, хто живе Життям, – наполягав Синяк.

-Є лише одна година, коли ми найбільш вразливі, – загуло з-під води. – Година  шалених колод. Але, повірте, у цей час ніхто з людей не посунеться сюди. А річковий народ нам не страшний. Адже так, Біла Видро?

Дракон ревнув і замовк. Тільки бульбашки повітря бурхливо здіймалися й лопалися на воді. Біла Видра залізла на спину Пелюди, що стирчала, і витяглася там діамантовим поясом.

-Так! - цявкнула вона згори. – Нам нема чого боятися! Твоє коріння, Королево, яке душить! Твоя отрута, Синяку, яка зупиняє! Твій аромат, Дурмане, який позбавляє розуму! Гострі зуби та чіпкі лапи ондатр! І хитрість видр! Ось наш захист!

-Що це?! - стрепенулась Королева Жуссі.

Її коричневий корінь витяг з води бурий одяг Водяного Жовтцю.

-У кам'яному мішку не ростуть водяні жовтці! Тут хтось є!

Коріння й руки Королеви Жуссі миттю розповсюдилися по печері й кинулися вгору по стрімкій скелі, як гадюки. Строката Форель, маневруючи між зеленим гадюччям й користаючись ним як мінітрамплінами, щосили пнулася вгору. Десь поруч, шматуючи гнучкі стебла Королеви Жуссі, як по слизькій драбині, з виском і писком, видряпувалася Біла Видра. Коли всі переслідувачі юрбою опинилися біля виходу, створивши гармидер, Строката Форель легко прослизнула повз охорону й виринула біля червоної стрічки. Мама та тато вже шукали її. Дівчинка відразу закричала:

-Мамо! Тато! Нам треба до того острівця!

-Зараз же виходь! Ми вже хвилювалися! - кричали батьки, але бігли до найближчого острівця.

Острівець оточували зарості Жуссі. І тільки з одного боку до води виходили кущі осоки й насипом лежали старі товсті колоди на піску. Поруч із ними Ева помітила трьох рагонд. То була охорона.