Grue mobile XCA120_E

Дракон згадував своє тіло. У цьому є дивовижна краса: після століть покою згадувати... Як рухатися, дихати вогнем і, головне, як літати. Певно, за це він навіть вдячний цьому Окуню. Дракон уже зібрався видихнути вогнем на пліт, плотик, плотичок - га! га! - як раптом... передумав. Він теж вирішив спочатку погратись. Потішитися. Дракон потовкся в річковому намулі, змахнув крилами, здибивши пісок і сміття з річкового дна, і злетів... Як це чудово! Літати... Літати... Дракон шугнув у зоряне небо. Віковий кам’яний панцир поступово розсипався, звільняючи червоне занедбане тіло. У повітрі танцювали сніжинки. Жителі Бургундії говорили потім, що на Різдво бачили дракона, але не впевнені. Бо йшов сніг.

А сніг таки тихо та щасливо падав. Білий, чистий, тендітний. Рідкісний. Дар природи, що майже зникає в цьому краї. Падав для всіх світів. Для всіх драконів. Для дітей. Для всього доброго та злого. Для любого та нелюбого. Винятково для радості. Винятково, щоб потім розтанути... І червоний Дракон пустував у сніговому небі, як дитя. Він майже долетів до Ліона. Ось воно, Різдво! А може, хай їй грець?!  Цій драконячій ієрархії ... Добре як! Вільно у світі Божому!... Упс! Не та пісня... Настав час повертатися у Вельєр. Там нагальні справи. Заворушення у драконячому царстві. Вороги хочуть його смерті. І хто? Чи не велетні? Чи не тролі?! Чи не відьми та вовкулаки?! Та ні! Діти Приреченого Світу! Світу, де немає Світла. Світу, де немає Пам'яті. Нарешті, світу, не вартого Любові. Тому що в ньому немає Миру, немає Пам'яті... Ну і далі по колу... Дракону стало нудно. Що він порпається, справді? Швидше! Закінчити! Спалити! Але спочатку він розбереться із цим Окунем. До Вовка той ходив... Г-га! Науку шукав драконів перемагати... Даремно ходив... Старий Сивий Вовк. Промахнувся...

Дракон здалеку побачив пліт. Той самотньо гойдався на воді біля берега. "Розбіглися," - розчаровано подумав Дракон Пелюда, присівши на Старий міст. Раптом з-під опори вилетів Вогняний птах. Він з криком приступив до морди Дракона й заходився довбати її, пікіруючи з різних льотних позицій. Залізний дзьоб легко розбивав бетон, уже вражений насінням ломикаменю. Вогненним плювком Дракон відігнав пломенистого Дабітюда й приготувався злетіти, як у нього з-під ніг вирвалося двоє на електричних самокатах. Дракон знав про іграшки Приреченого Світу, але не надавав їм значення. Всі іграшки цього світу або мотлох, або біль, або забуття. Нічого не життя.

Левко та Ева мчали  набережною до Шосейного мосту, що ховався за  Чорними Тополями. Строката стрічка майоріла в білявому волоссі дівчинки. Атласний тумак козацької шапки червоною стрілою прямував за Окунем. Кам'яний дракон летів низько. Він, уже неабияк охололий у релаксі, набирав швидкість, щоб розпалити вогонь усередині. Вогняний птах клював його тіло, намагаючись уповільнити рух. І раптом у бік Дракона прилетів камінь, другий, третій. Каміння посипалося дошкульним градом. Дракон на мить пригальмував й огледівся. Ведмідь, назбиравши каміння, тепер обстрілював його з річища. Дракон знав, що не здоланний. Особливо тепер. Коли Золотий Окунь назавжди втратив свій шанс там, у хортицькій печері. Візьми він дерев'яну шаблю з краплями власної крові на ній, і йому, Дракону, настав би кінець. Ні, він би не помер. Але назавжди покинув би цей Світ, який став би з того моменту менш приреченим.

Дракон набрав швидкість, накочегарив вогню. Зараз самокати повернуть на трасу, і там, за поворотом, за високими деревами (в затишному місці, щоб зійшло за нещасний випадок), він їх спопелить. Але за поворотом Дракона чекав сюрпри-и-из! Вантажівка з піднятою стрілою підйомного крана, в яку на всьому леті він і врізався. Водій вискочив й побіг святкувати Різдво – робочий день скінчився. Від гори заліза відокремилися два самокатники та велосипедист. Вогняний птах на уламках двох гігантів китайської збірки тріумфуючими руладами проголосив недалекий  світанок. Потім перелетів на драконячу тушу й виконав свій ритуальний танець з відставлянням назад лап по черзі.  А далі різко викинув одну лапу високо перед собою і щось припечатав до лоба Дракона, вдаривши туди наостанок дзьобом. То був флаєр з лобового скла вантажівки: Grue mobile XCA120_E...

-Дякую, мосьє мер, – звернувся Левко Окунь до велосипедиста. - Тоді, в кабінеті, мені й на думку не спадало, що ви нам схочете допомагати. Адже ви... Красивий Дракон!

-Ні, він не Дракон. Він мій дідусь – перебила Ева.

-Так, я не Дракон. Я хотів бути Драконом. Я не зміг... Я всього лише....

-Не говори так! – розсердилася Ева.

- Дідусь, - закінчив фразу мер.

-Ти сам не розумієш, як це добре, що ти не зміг! – доводила онука. – Це означає, що ми не приречені, що Життя ще тримається тут!

Вогняний птах наздогнав їх і сів на плече мера, тріумфально співаючи  свою лаконічну пісню. Раптом ЛілУрій, на білому животі, перегнав їх і з криком «Він зібрався!», з'їхав з набережної до річки. Самокати та велосипед покинуто. Оскільки золота шабля ганебно зламалася, Левко витягнув із сумки бабусин меч, який лежав там у вигляді рукавички. Зараз він має прийняти бій чи сховатися у річці, залишившись окунем на все життя. І кожен з них, хто розбудив Дракона, повинен або перемогти його або залишитися в тому вигляді, у якому їх прийняв інший світ. Але що вони могли? По небу розтікалася заграва, яку поступово затуманювала чорна пляма. Це наближався Дракон. А вони чекали на березі – хлопчик і дівчинка, доросла людина, тварина, птах та іграшка – і розуміли, що все скінчено. Навколо них збиралися птахи та звірі. З низовини річки шкутильгав Ведмідь. Сумка гріла стегно. І тоді Левко сказав: