Рюсі

О восьмій вечора сім'я зібралася у Папі-Мамі. Пухнаста зелена ялинка, що влітку відпочиває в саду, зараз святочно зустрічала гостей у залі й  пустотливо ряхтіла  вогниками гірлянд та блискучими боками іграшок.

-Ялинка вийшла просто-таки запальна! - раділа Мама.

Великий стіл Мамі накрила червоною різдвяною скатертиною. У старовинних ставниках горять золоті свічки. На вигадливих тарелях з паперових серветок усміхаються пер ноелі. Біля них туляться маленькі подарунки, обмощені шоколадними цукерками. Зрозуміло, що у Левка ці ласощі миттєво мігрують до схованки в глибині козацьких шаровар. Це Уля не витримала й уранці подарувала йому новий костюм козака, бо старі шароваи вже розійшлися по сороміцьких місцях. Прийшли гості – Домінік та Фабріс. Левко з таємним захопленням спостерігав за довготелесим і кумедним Фабрісом. Той навесні відправився пішки в подорож, щоб пройти шлях якогось Сантьяго. Повернувся лише влітку – худий та несхожий на себе...  Дорослим можна все...

На закуску подали фуа-гру. Левко відразу згадав про Сірого Гуся та Білу Гуску. Вони давно жили на річці, і місцеві жителі уважали їх за міський талісман. Але Левко вже давно їх не бачив на березі серед качок. Фуа-гра йому не подобалася, бо тхнула Лілиним кормом. Та й гусей шкода. Тож він їв просто хліб. Потім принесли м'ясо дикого кабана та каштани. Левко клював каштани. Кабанчика теж було шкода. Він подумав і взяв ковбасу.

-Ковбасу роблять з м'яса, - зауважив йому Папі. - Це безглуздо не їсти м'ясо.

Фабріс чомусь усміхнувся. Левко не став сперечатися й почав жувати лист салату. Він думав: як-то воно буде сьогодні? Йому так хотілося розповісти всім, але він не наважувався. І чомусь у нього було переконання, що і не треба розповідати.

-А ви знаєте, що наших гусей з'їли? - доповів раптом Папі, акуратно відрізаючи ножем шматочки дичини.

-Як з'їли?! З'їли? Сірого та Білого? Правда? Звідки ви знаєте? Хто це зробив? А поліція знає?

За столом здійнявся такий галас, ніби йшлося про родичів.

-Ви пам'ятаєте, минулого року, – розважливо провадив Папі, – була спроба викрадення Білої Гуски. Але люди побачили, записали номер машини, і злодюжку швидко знайшли. Гуску звільнили живою та здоровою з повітки  викрадача й повернули Сірому Гусю. А лиходія оштрафували. А цього року не вберегли... Вночі чули галас. Поки вийшли - уже нікого. Тільки машина газує десь... Кажуть, це зальотні...

І Левко згадав дивну зустріч біля магазину на їхній вулиці, де продаються всілякі напої. Не для дітей. Лише для дорослих. Вони з Мамою проходили саме повз. Біля входу стояла машина та теревенило четверо чоловіків. П'ятий тягнув у машину ящик із пляшками. Чоловіки голосно розмовляли. Деякі слова Левко розумів. То була російська мова! І він спершу навіть зрадів. І тут Мама звернулася до чоловіків:

-А що, не матюкатися ніяк? Не виходить?

-Звідки ти така правильна? - огризнувся один.

-З України.

-Отже, чоловік воює, а ти втекла, - якось погано сказав інший.

-Мій чоловік тут. І це вас не стосується, – відрізала Мама.

-Якби не дитина, ми б з тобою по-іншому поговорили, - кинув хтось із них уже їм у спину.

Мама обернулася до них і сказала:

-Не маю жодних сумнівів. Однак поводьтеся пристойно, ви не вдома.

Мама та син пішли далі, і довго ще чули за спиною незграбний хор дивних слів, більшість з яких Левко не знав.

-Мамо, а якою мовою вони говорять? - запитав він.

-Російською. На жаль...

-Чому, на жаль?

- Тому що ми теж говоримо російською. На жаль...

-Чому, на жаль?

-Бо зараз це соромно... - якось розпачливо сказала Мама.

У дворі вони сіли на лаву біля гаража. Помовчали, і раптом Мама затулила обличчя руками.

-Господи! Хто б міг подумати... Орки вони і є орки...

Левко взяв мамині руки в свої і, дивлячись їй у вічі, спитав:

-Це рюсі, так? Це їхній Дракон плює вогнем в Україну?

-Так, синку. То були росіянці.

-А чому ж я не зрозумів, що вони говорили? – допитувався Левко.

-Бо ти не росіянець. На щастя...

Левко ніжно обрамив мамине гаряче обличчя холодними долоньками і прошепотів:

-Мама. Ось подивишся... Козаки переможуть! Я знаю!

Мама згідно кивнула, обняла синочка, і вони, втішені щирою вірою,  пішли додому пакувати подарунки до свята.

І ось тепер Левко був майже певен: це ті росіянці й викрали Сірого Гуся та Білу Гуску. Вкрали, вбили та з'їли. Тепер зрозуміло, чому Тато був проти того, щоб Левко ходив до літнього Центру під час тижня російської культури. Тому що росіянці роблять погано. Через них Уля не може жити у своєму місті над Дніпром, біля Хортиці. Через них у неї немає дому. Через них загинули славетні козаки – Роман та Максим, яких Уля згадує у своїх молитвах. А Дімітрій у Центрі каже, що він за велику та сильну Рюссі. Хіба можна бути за того, хто забирає життя? Життя! Він так каже, бо росіянці ще не прийшли забирати його життя. Зате вони вже наслідили в його, Левковому. І він, Левко Окунь, знає, хто вони насправді... Злодії... Вороги... Зомбі... Адже зомбі ненавидять живе...