Година шалених колод

Настала зима. Без снігу та морозів. В Україні буває багато снігу. Навіть у Вірменії випадає та тримається кілька днів. А тут, в Бургундії, якщо й піде, то одразу розтане. Почалися канікули. Чекали на Різдво. Уля заходилася із холодцем до святкового столу. Левко любив пити юшку холодця іще гарячу.  “Уля, а є ще гарячий холодець?” А коли скуштував перший раз уже готового холодцю, то із зачудуванням мовив: “А я і не знав, що таке буває!” На що Уля розсміялася: “Буває і не таке!”  І ото “не таке” Левко любив найдужче!.. Отож, Мама й Тато кришили салати – мімозу, олів’є, оселедець під шубою. Мамі й Папі мудрували над традиційними французькими різдвяними стравами. Левко на подвір’ї Улі відпрацьовував стрибки й розніжки. “Не ідеально, але припустимо”, – казала Мама – спеціаліст зі шпагатів.  Ліла сиділа на деревині й пряла роздертими вухами. Вона не покидала своїх бойових походеньок й була у формі.

Іще в останні шкільні дні Левко помітив, що води в річці побільшало – певно, в горах ішов сніг. Вода встала аж так, що верхівки прибережних дерев ледь визирали з-під неї. Ще трохи, і місту загрожувала повінь. Якось уранці, уже на канікулах, Левко прокинувся від незрозумілого гулу. Зазвичай у Вельєрі тихо, немов у вусі. А тепер ніби десь надривалися потужні машини. Левко одразу пригадав діда Сірка, Чортомлик й рев Ненаситця. Тільки там це дудніння було могутнє, моторошне – стугоніла земля й осідав острах у серці. А тут ніби відлуння Діда-порога – тихше, але не менш тривожне. І Левко очутив, що “це гу-у-у-у недаремно”, як казав Вінні-Пух.

Був переддень Різдва. Левко напросився з Папі-Мамі до магазину круасанів й шоколаду. Здебільшого вони їздять на машині, але Левко умовив їх піти пішки, щоб поглянути на річку. Він був упевнений, що це там щось гуде. На старому мосту стояли люди й із захватом дивилися вниз. Левко, Папі й Мамі стали й собі.

Стрімкий каламутний потік із шаленою швидкістю жене череду колод униз за течією. Ці колоди стикаються, насуваються одна на одну, перевертаються, б’ються, розходяться. Раз по раз якась випинається сторчма й несеться так далі, придушена товарками. Тріск колод, гудіння розбурханої води, лемент птахів – усе це унеможливлює балачки й крики на мосту. Сьогодні Арру дає виставу. Сьогодні вона краса й загроза маленького містечка! Арру панує в цю годину. Один раз на рік. І Дракон разом із Жуссі захлинаються в її навіженій хореографії. А Красивий Дракон кожного року думає про нарощення греблі. І наростив би! Якби не знав, скільки це забере часу й грошей. А так година мине – і знову те саме: вода спаде, Жуссі підніметься, гребля висохне, качки вбрід підуть... Але нині Арру –  Королева! І Королева править бал! За греблею, що зникла під водою, колоди зависають крилами дивовижних млинів. Вода нуртує у нестямі, піниться й скаженіє від неможливості покотити ці млини далі. Якийсь підводний рух завертає їх від Голови Дракона назад до греблі. Натикаючись на Гребінь Дракона, колоди відштовхуються від нього й котяться до Голови. Але підводна течія знову їх повертає до греблі. І колоди борсаються між греблею і водоспадом у божевільному танку, ніби виборюють собі право лишатися у рідних берегах, ніби волають про незгоду примусового вигнання до великої, але такої чужої їм, Луари. «Вони танцюють! – внутрішньо торжествував Левко. - Вони танцюють... Ось вона, година! Година шалених колод...»

- Отже, сьогодні! – вигукнув хлопчик, коли вони зійшли з мосту.

-Що, сьогодні, рідний? – схилилася до нього Мамі.

-Тобто не сьогодні, а завтра! Завтра Різдво?! – весело закричав Левко.

-Ну так! Сьогодні вночі Пер Ноель принесе тобі багато подарунків. Він приходить рівно опівночі, – нагадав Папі.

-Папі! Я сьогодні хочу лягти раніше! Адже подарунки зачекають до ранку?

-Правда? – здивувався Папі. – Як ти хочеш.

-Я завтра теж зроблю вам подарунок! – не втримався Левко.

-Правда? – здивувалася Мамі. – Нам буде дуже приємно.

Вони зайшли в двір, і Папі відкрив поштову скриньку.

-Дивіться! Нас уже хтось привітав! - вигукнув Папі й показав два малюнки із зображеннями драконів.

-Це мені! - закричав Левко.

-Так. Наступний рік – це рік Змії, – уточнив Папі.

-Правда? - тепер здивувався Левко. – І що це означає?

-А це означає, що всім зміям пощастить! – засміялася Мамі. - Біжи додому! Чекаємо вас на святкову вечерю!

Левко сів на лаву біля будинку й почав розглядати драконів.

-Отже, вони знають, - прошепотів він.

Ці дракони були від Еви та Ноа. Друзі давно домовилися: якщо комусь видасться, що колоди танцюють, той має намалювати дракона та кинути малюнок у поштові скриньки інших. Тепер Левко має зробити те саме. Це означатиме, що всі в курсі й що сьогодні об 11 годині вечора вони розпочинають битву за річку Арру. Все було готове, але... рік Змії? Може це знак, що все даремно? Що нічого в них не вийде? Дурниці! Дракон – не змія… А… Полоз? Змія? Левко підняв голову й натрапив на прямий блакитний погляд чорної кішки, що нерухомо сиділа навпроти. «Навіть не думай», – почув він у своїй голові.