Військова рада

Левко довго качався без сну, переживаючи відмову мера. Врешті-решт, він тихенько одягнувся й вийшов надвір. За ним вислизнула Ліла, тримаючи в зубах У. Глибокої ночі, під старим мостом, на міцно збитих колодах майбутнього фрегата, зібралися хлопчик Золотий Окунь, дівчинка Строката Форель, Лілурій й дехто з берегових жителів – Біла Чапля, Бобер, Канарка, Їжак, Ворона та Сойка. З берега з гущавини загукали пугачі. Біла Чапля одразу заявила, що вони чекають на хлопчика, що залишив меча, уже не першу ніч. Річкові мешканці хвилюються, бо Жуссі їх тіснить і ув’язнює у своїх сторуких пастках. Чорна кішка енергійно витирала лапою свої блакитні очі, час від часу тривожно спрямовуючи їх у темряву. Часом було чути, як  шелестить крилами кажан.

Золотий Окунь розповів про візит до Красивого Дракона і про те, що батькам не вдалося переконати мера дати дозвіл на очищення річки від Жуссі. Закон є закон.

-Отже, що б ми не робили тут, у нашому світі, там, у місті над річкою, все залишиться, як і раніше? – захвилювалася Сойка. - Ніхто нічого не помітить? Все дарма?

-Я не вірю, що нічого не зміниться, – заперечив Золотий Окунь. – Щось зміниться. Мій друг, Сивий Вовк, каже так: нужда міняє закон. А у нас велика нужда – врятувати річку. А це означає, що ми готуємося до баталії! Ми міняємо закон, - підсумував Золотий Окунь.

Річковий народ згідно відгукнувся на різні голоси.

-За пророцтвом Білого Лосося, нас чекає битва в годину шалених колод, - нагадала Строката Форель. – Але не відомо, коли ця година...

-Золотий Окуню, ти маєш упізнати цю годину сам, - нагадала Біла Чапля. – Інакше програєш. Це закон іншого світу.

-Я пам'ятаю, - тихо обізвався Золотий Окунь і, помовчавши, продовжував: - І ми вже думали про це. Можна вирахувати цей час бодай приблизно. Кажи, Строката Фореле! Це ти зауважила.

-Ясно одне: це не літо і не весна, – повідомила Строката Форель. –  Навесні й улітку колоди не рухомі. Вони валяються по берегах, на дні річки, нагромаджуються у безладні купи. Щоправда, я помічала, що навесні колоди лежать не там, де були влітку. Отже, осінь чи зима...

-Доведеться стежити, чекати, – обізвався Золотий Окунь. – Але дещо ми можемо зробити вже зараз.

Світлячки ввімкнули свої ліхтарики, і над плотом розлилося зелене світло. Золотий Окунь розгорнув карту Вельєра, де блакитною стрічкою світилася річка. Нікого в місті не бентежило, що Арру насправді давно вже не блакитна, а жовта. Золотий Окунь акуратно розклав вміст вербової сумки, і всі завмерли, слухаючи план свого ватажка.

- Отже, у нас два вороги – Жуссі та Кам'яний Дракон, – почав Золотий Окунь, показуючи на карті греблю та русло річки. – Вони мають спільників, а саме: Дурмана, Синяка й Білу Видру зі своїм військом. У першу чергу ми мусимо придумати, як здолати Жуссі.

Вербова сумка засвітилася. Золотий Окунь дістав дві рослини зі сяючими коробочками. Левко показав їх друзям.

-Заради живого, що це?

-Це насіння Горця й Каменеломки, – доповіла Ворона. – Воно проростає крізь камінь та руйнує його.

-Біла Чапле, нехай птахи рознесуть це насіння по греблі, – попросив Золотий Окунь.

Засяяли вербові прути – довгі, м'які, слизькі.

-Строката Фореле, - продовжував Золотий Окунь, - нехай річковий народ плете сітки з вербових прутів. Вони нам знадобляться, коли  треба буде витягати на берег Жуссі.

-А як вербові прути потраплять у річку? - запитала Строката Форель.

-Про це подбає Ноа, - сказав Золотий Окунь.

-Ноа? – із сумнівом перепитала Строката Форель. – Ти певен?

-Так, – твердо сказав Золотий Окунь. - Певен. Він побратим.

-Але ж Ноа нічого не відчуває! – зауважила Строката Форель. – Він може ненарошне зашкодити нам!

-Я відчуваю, що він незабаром відчує, – запевнив її друг.

У темряві спалахнув рожевим корінь чорної тополі. Маленькі, схожі на пальці, відростки заворушились. Золотий окунь узяв корінець у руки й погладив його.

-Качина. Мій бойовий загін. Заради живого, ви висмикуєте Жуссі з коренем у річці. За вами йдуть Бобри і в'яжуть траву в пучки. Річковий народ огортає їх вербовими сітями. А Ведмідь витягає на берег. Чаплі, гуси, качки, баклани йому допомагають.

-Можливо, у нас вийде перетягти на свій бік рагонд, – зауважила Біла Чапля. – Я веду з ними переговори. Вони втомилися бути на побігеньках Білої Видри й хочуть покласти край її нахабству.

-Це було б чудово, пані Біла Чапле! - вигукнув Золотий Окунь.

-О, ви дуже люб'язні, - розчулилася Чапля, - як справжній шевальє!

Золотий Окунь відповів з гідністю:

-Так, мадам, я говорю, як француз, але дію, як запорізький козак!

-О, це помітно! – зашарілася Біла Чапля.

Золотий Окунь вибудовував тактику бою, намагаючись врахувати всі деталі.

-Ми розуміємо, - говорив він, - що наші дії зустрінуть опір з боку видр та ондатр. Будуть поранені. Має бути місце, де вони зможуть сховатися і де їм буде надано першу допомогу.