Побратим Дабітюд

Левко, що ріс на історіях про стародавніх греків,  жадав битв, погонь та поєдинків. Але хлопчики з класу бігали без мети, билися без правил, а на зауваження Левка, що так нечесно, починали дражнитися. Дражнилися вони дуже кривдно, але, дякувати Богу, Левко ще не опанував тутешню французьку. Він теж міг би гарненько уперіщити суперника, але не хотів потім сидіти на “стільці роздумів” поряд з метрес. І тільки Ноа міг сидіти на стільці і не виглядати при цьому покараним. Він сідав на стілець задом наперед, розгойдувався, підгинав ноги, падав, залазив під стілець, піднімав його на голові. Одного разу метрес покликали до іншого класу, а в цей час голова Ноа застрягла між спинкою стільця та сидінням, і він деякий час грав із дітьми зі стільцем на шиї. Коли метрес повернулася, троє хлопчиків і дві дівчинки зі стільцями на шиях інструктували решту, як легко, не пошкодивши вуха й ніс, одягнути і зняти стілець. Тільки з Ноа можна було поштовхатися досхочу, поборотися, пограти в піратів-розбійників-злодіїв-поліцейських, навіть посваритися, але при цьому залишитися друзями. Якось їхня дружба зазнала важкого випробування. Друзі побилися. Їх нацькував одне на одного хитрий Еміль, який вважав, що Ноа спочатку його друг, і був дуже незадоволений появою Левка. Еміль запропонував влаштувати змагання, хто сильніший. А перед цим на вушко Ноа щось сказав. У жорстокій метушні, в дерев'яному будиночку для малюків, переміг Ноа, за порадою Еміля сильно стиснувши горло Левка. Той одразу вирвав. Дівчата покликали метрес. «Oh toi, comme d'habitude!» – заголосила метрес, побачивши червоного Ноа та блідого Левка. Метрес все розповіла батькам. Дітям заборонили грати разом. Але хлопці так сумували, що Ноа навіть пустувати перестав. З Емілем він не розмовляв, а сидів і спостерігав за Левком, що, як постраждалий, лише подавав косяки на колишнього друга, але змушений був цуратися його. Закінчилося тим, що в тому ж дерев'яному будиночку для малюків Ноа заявив Левкові: якщо той не буде з ним дружити, то нехай краще задушить. Левко пообіцяв, що зробить це за першої нагоди, і друзі обнялися. І з того часу вже не розлучалися. Мама й Тато, шоковані тим, що сталося, спочатку вимагали покарання та розслідування. Проте Левко твердив, що Ноа – його найліпший друг. Зрештою хлопчикам дали спокій, і ніхто вже не поривався втручатися в логіку їхніх стосунків. Тільки Мама чомусь одного разу запитала у Тата:

- Цікаво, чи цьому Ноа читали хоч раз казку про Маленького Принца? Я читала Левкові.

Тато тоді зітхнув і сказав:

-І що, ти бачиш велику різницю між ними?

Отож тепер треба було вирішувати, чи може Ноа бути побратимом. Наближалися перші осінні канікули. Правда, одного разу у вересні, коли метрес вивела клас до річки, Левко вже пробував розповісти Ноа про інший світ. Ноа на уік-енд пірнав увесь день, не перекинувся на жодну рибину й заявив Левкові, що все те повна фігня. Левко вже знав, що марно когось переконувати. Належить чекати на слушну годину. І от на канікулах Левко вирішив серйозно поговорити з Ноа. Тим більше, що Ева якось дивно поводилася тоді, в парку. І Левко не знав, вважається вона тепер його другом чи ні.

Левко зустрів Ноа у дитячому центрі. Це місце, де діти можуть перебувати на канікулах. Друзі міцно обнялися. Цього дня вихователі везли дітей до лісу, де вони мали будувати хатину з гілок та трави. Поки їхали в автобусі, поки збирали гілки, поки рвали траву, поки накладали все це на каркас – Левко розповідав другові про таємниці, які ховалися під водами Арру – Медведя, Білого Лосося, Сома, Жуссі, Дракона. Наступного дня вихователі повели дітей у басейн, де в перервах між купанням та пірнанням Левко розповідав про Еву, про Лілурія, про мову рослини і тварин. Коли дітей повели на річку знайомити з правилами риболовлі, то Левко сказав, що рибі й так непереливки. Тож чи можна йому не дивитися, а поговорити з другом он на тій колоді? Побоюючись, щоб Ноа не кинувся в річку ловити рибу руками, дорослі погодилися. І там, на сухій колоді, Левко пошепки розповів другу про Запоріжжя, Хортицю та козаків; про Сірка і про куліш, про Вовка і про Полоза. І ще про те, що він, Левко, заприсягся перемогти Жуссі, Дракона й звільнити Арру, що козаки його вже навчили як, але йому потрібна допомога найкращого друга, а точніше сказати – побратима. Ноа не роздумуючи погодився стати побратимом, і, на знак непорушності спілки, хлопчики обмінялися золотими картами покемонів. Прізвисько побратиму обирали за козацьким звичаєм. Серед пропозицій були Скороход, Невловивітер, Рогатка, але зупинилися на Дабітюді. “Це вже стовідсоткове попадання  у вдачу!” – сказав би козак Матвій. Кілька днів Ноа був у інформаційному шоці. Він не бігав, не кричав, не бився та не вимагав планшет. Він залишався байдужим до солодкого. Він лягав рано спати і вранці довго щось думав. Він не хотів грати із сестрою. І коли сусідка навпроти спитала бабусю Ноа, чи не віддали вони хлопчика де-інде – бо його не видно та не чути, батьки звернулися до лікаря. Там втішили, сказавши, що дитина просто росте. Закінчилися канікули. Діти пішли до школи. Скарги від сусідів не забарилися – ваш син дражнить нашого собаку! Ноа обніс нашу сливу! Ноа стріляє горохом по нашій дівчинці! І батьки щасливо зітхнули: "Grâce à Dieu, tout est comme d'habitude!" Дякувати Богові – усе як завжди!