Спадкоємець за контрактом

Я поховала свого чоловіка десять років тому, але сьогодні він стоїть на моєму порозі живий-здоровий і вимагає повернути йому нашу доньку.

— Якщо тебе не було десять років — не приходь зовсім. Ти запізнився. У мене нове життя. У мене є наречений, є кар’єра, є спокій. Ти тут зайвий.
Ці слова мають стати фінальною крапкою. Я хочу вірити, що зможу просто викреслити його знову. — Ти моя дружина, Ніко, — холодно промовляє він.
— Я — твоя вдова, — ціджу холодно і люто. Він поволі хитає головою.
— Нехай так. Але це не змінює того, що мені потрібна моя донька.
Кров застигає в моїх жилах. Світ навколо завмирає. Я розумію, що він знав. Весь цей час він знав про неї.
— Мамо? — тонкий дитячий голос лунає за моєю спиною. — Хто там?