Глава 12. Вероніка

Вечеря проходить у камерній, майже інтимній атмосфері, яка змушує моє серце битися в якомусь новому, невідомому досі ритмі. Велика їдальня, оздоблена темним деревом, зараз освітлена лише м'яким, тремтливим світлом високих свічок. Вони відкидають довгі, вигадливі тіні на стіни, створюючи ілюзію, що весь інший світ за межами цієї кімнати перестав існувати.

Артур поводиться неймовірно галантно, і в кожному його русі відчувається вроджена шляхетність, а не завчена манера. Він особисто відсуває мені важкий стілець, його пальці на мить торкаються моєї спини, і це легке тепло прошиває мене наскрізь. Протягом усього вечора він уважно слідкує за тим, щоб мій келих не був порожнім, і підтримує ту легку, невимушену розмову, яка нічим не нагадує холодні, принизливі допити мого батька. З ним дивно легко розмовляти — він справді слухає, не перебиваючи і не намагаючись знайти в моїх словах слабке місце. В його погляді, що відбиває вогники свічок, я вперше бачу щирий інтерес до моїх думок, а не лише до моєї зовнішності як до дорогого аксесуара.

— Я вирішив не зволікати, — каже він, плавно відставляючи срібні прибори. Його голос у тиші їдальні звучить низько, впевнено і якось по-особливому владно. — Заручини відбудуться вже за два дні. Це буде великий прийом, я хочу офіційно представити тебе своєму колу як мою майбутню дружину. А весілля... весілля влаштуємо наступного місяця.

Я ледь не впускаю виделку, звук удару металу об порцеляну здається мені занадто гучним. Наступного місяця? Все відбувається так стрімко, наче я потрапила у вир, який несе мене вперед, не даючи часу озирнутися.

— Артуре, це лише кілька тижнів... Я не знаю, чи встигну все підготувати, — мій голос трохи тремтить, видаючи моє хвилювання. — Адже такий захід потребує місяців планування.

— Саме тому я хочу, щоб усією організацією керувала ти, — він нахиляється вперед і накриває мою долоню своєю. Цей контакт миттєво прошиває мене електричним струмом, змушуючи дихання перехопити. — У мене зараз катастрофічно немає часу на вибір квітів, списки гостей чи декор залів. Роби все на свій смак, Ніко. Абсолютно все. Ні про що не хвилюйся і не обмежуй себе в коштах чи ідеях. Я довіряю твоєму вибору так само беззастережно, як довірив сьогодні твій образ.

Його довіра п’янить мене значно сильніше, ніж дороге вино в моєму келиху. Робити все на свій смак... Для дівчини, якій усе життя вказували, які стрічки вплітати у волосся і як саме посміхатися гостям, це звучить як найсолодша, найбільш заборонена музика у світі.

Коли вечеря закінчується, Артур повільно підводиться і пропонує мені свою руку. Я вкладаю свої пальці в його долоню, відчуваючи силу, що виходить від нього. Він проводить мене довгим, напівтемним коридором до мого крила. Тиша будинку здається густою, наповненою очікуванням. Біля масивних дверей моєї спальні він зупиняється. Атмосфера навколо нас миттєво змінюється — повітря стає важким, наелектризованим, наче перед грозою.

— Знаєш, — він робить крок ближче, і я відчуваю спиною холодну поверхню дверей. Я опиняюся затиснутою між ним і деревом, у пастці його присутності. — Я справді планував, що ти житимеш в окремій кімнаті до самого весілля. Я хотів бути джентльменом. Хотів дати тобі час звикнути до мене, до цього нового дому... дати тобі той простір і спокій, якого у тебе ніколи не було в батьківському маєтку.

Він повільно піднімає руку і проводить тильною стороною долоні по моїй щоці. Його шкіра гаряча, а рух такий ніжний, що я мимоволі заплющую очі. Він заправляє пасмо мого нового, темного волосся за вухо, затримуючи пальці біля моєї скроні.

— Але сьогодні... сьогодні ти виглядаєш настільки неймовірно, що я готовий порушити власну обіцянку. Ти сама не знаєш, яку руйнівну силу маєш зараз наді мною, Вероніко. Ти зовсім не та лялька, яку я розраховував купити.

Я завмираю, затамувавши подих, не знаючи, як реагувати на ці слова. Це комплімент, від якого мої ноги стають ватними, але водночас мені стає страшно. Страшно від цієї невідомої сили, що прокинулася в ньому, страшно від того, як небезпечно близько він стоїть. Я дивлюся на його губи, на його вольове, різке підборіддя, і моє тіло зрадницьки відмовляється відступати, навіть якщо за моєю спиною була б не стіна, а прірва.

Користуючись тим, що я заціпеніла від суміші жаху та захвату, Артур підходить впритул, майже торкаючись моїх грудей своїми грудьми. Я відчуваю запах його парфумів — складну, чоловічу суміш терпкої деревини та нічного повітря. Він нахиляється, і я відчуваю його гаряче дихання на своєму обличчі за секунду до того, як він торкається моїх губ своїми.

Спершу це неймовірно ніжний, майже невагомий поцілунок. Він наче запитує дозволу, наче пробує мене на смак, намагаючись не злякати мою поранену душу. Це так не схоже на все те насильство, яке я бачила раніше. Але коли я, піддавшись раптовому, божевільному імпульсу, відповідаю на його дотик і несміливо кладу руки йому на плечі, міцна гребля його самоконтролю проривається.

Його поцілунок миттєво змінюється, стаючи палким, владним і пристрасним. Він притискає мене до дверей з такою силою, що я відчуваю кожну лінію його міцного тіла. Це не просто поцілунок — це заява про абсолютну власність, це вибух усього того напруження, що збиралося між нами, як грозова хмара, з першої хвилини на тій вітряній набережній. Мої думки розлітаються на друзки, як листя на осінньому вітрі. Я більше не думаю про контракти, про борги батька чи про свій страх перед майбутнім. Є лише він, його гарячі, вимогливі губи і те неймовірне, приголомшливе відчуття, що я нарешті не просто річ, а жінка, яку хочуть понад усе на світі.