1 659
Пори року. Балада про сяйливу троянду та кригу
В процесі ·
92 стор.
· Повільно оновлюється
“Пори року”
Анотація до книги "Пори року. Балада про сяйливу троянду та кригу"
Велика війна, що вогнем і мечем прокотилася Атлантидою — древньою цивілізацією Пір року, — звичний світ до невпізнання змінила. Щоб уникнути нового кровопролиття, двадцять п’ять Суддів встановили новий порядок чергування влади. Мир нарешті можливий, але чи не виявиться він крихким? Адже з двох Кровавих Місяців залишився тільки один…
Селест — принцеса з племені Єдиних, Антарес — її охоронець. Між ними — сотні років кров’ю виточеної історії, які в балади-застереження вилилися. «Зимні мають серця крижані, а Єдині — згубні чари відьомські». Що, коли цього разу все інакше буде? Що, якщо союз їхній стане початком незатьмареного майбуття, де місця брані більше нема? Чи сяйлива троянда так і залишиться навіки закута вістрям меча?
Вибір, нищівне кохання та війна поколінь, де зло вже перемогло.
Селест — принцеса з племені Єдиних, Антарес — її охоронець. Між ними — сотні років кров’ю виточеної історії, які в балади-застереження вилилися. «Зимні мають серця крижані, а Єдині — згубні чари відьомські». Що, коли цього разу все інакше буде? Що, якщо союз їхній стане початком незатьмареного майбуття, де місця брані більше нема? Чи сяйлива троянда так і залишиться навіки закута вістрям меча?
Вибір, нищівне кохання та війна поколінь, де зло вже перемогло.
“Ця книга - справжній шедевр в жанрі темного фентезі! З перших сторінок вона вражає детальним всесвітом, неоднозначними героями, доля яких змушує хвилюватися за них. Інтриги й захоплюючі пригоди - ось, що чекає на нас тут”
Зміст книги: 21 глава
Останнє оновлення: 9 дн. тому
182 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиТим, хто вже читав "Пори року. Зникнення Зими", початок не буде новим. Так вже сталося, що ці історії тісно переплетені. Та все ж не оминайте вступні розділи, бо кожен перечитинг допомагає по-новому подивитися на текст.
Будь ласка, не скупіться на відгуки, навіть спойлерні. Це неабияк надихає! Не дайте авторові в декреті духом занепасти!..)☺️
Тг-канал — Письменницьке??hannatru_writer https://t.me/hannatrunova_writer
Так приємно бачити ніжність і тепло у стосунках брата й сестри ♥️
Біль і злість Зореслава за долю сестри дуже яскраво показують, яким він є насправді. Згадки про голову племені та суддів ще раз підкреслюють — влада над ними сильніша, і вони не можуть нічого змінити.
А от розмова про одруження мене зачепила… Чому Зореслав відмовляється? Відчувається, що за цим стоїть щось більше, ніж просто «зараз не час».
Розділ вийшов теплий, і завдяки йому ще краще відчуваєш головну героїню.
Йду читати далі!
Ірина Мельник, Мені теж цікаво, чому брат відмовляється...) Відчуваю, в нього є якась таємниця)
Ось і перший розділ
Знову повторюсь — описи просто неймовірні! Подобається, що поступово розкриваються правила світу та звичаї. І хоча це не основна книга, саме такі деталі допомагають скласти повну картину й не губитися в історії. Характер Антареса починає розкриватися з перших сторінок: ми бачимо його самовпевненість, пиху й, водночас розум. Дуже цікаво зроблено і в частині стосунків — має наречену, але повинен певний час прожити з іншою. Інтригує, йду читати далі!
Ірина Мельник, Дякую за ваші враження! =)))
Привіт з марафону! Вступні частини захопили — відчуття, ніби читаєш справжню казку. Для мене це незвичний формат, але саме тому ще цікавіше. Описи настільки яскраві, що проживаєш кожен момент, наче сам блукаєш тим лісом. Дуже шкода Астара — йому просто не пощастило опинитися не в тому місці й не в той час. Вирушаю далі, до основних розділів
Ірина Мельник, Дякую))) Йому дійсно не пощастило...
У висновку хочеться зазначити, що твір сприймається як казка, із загадковими елементами небезпек, що чатують на героїв у лісі. Читається доволі легко, занурює в авторський світ з моменту самої Балади та до останнього розділу. Детальніше розібрати персонажів та їх мотивацію наразі не можу, адже у цих шести розділах, нас із ними лише злегка познайомили і поки читач не дуже розуміє, що і чому вони робитимуть далі. Тож, для ознайомлення зі світом автора -- однозначно варте уваги. Після початку читання, ви неодмінно чекатимете на продовження. Твір насичений яскравими описами та характерною подачею, що лишається незмінною від початку і до завершення розділів.
Як на мене, анотація на початку книги була зайвою, ми й так маємо змогу ознайомитись із нею у передпоказі. Так, я помітила, що вона дещо відрізняється, та все одно не дуже зрозуміла такий прийом. Далі ми бачимо, епіграф та зображення, які теж могли б прикрасити якийсь розділ, натомість подані окремо. Тож перші сторінки (не рахуючи самої Балади й "замість прологу"), на мій погляд, можна було не розділяти на окремі частини.
Кайла Броді-Тернер, Дякую за вашу оцінку...))) Щодо структури... Ну, значить, зі мною залишаться не ліниві читачі, бо й історія непроста)))
Взаємодії персонажів прописані якісно. Все, від діалогів, дотиків, завершуючи яскраво описаним тренуванням подається майже кінематографічно. Це мій улюблений прийом, обожнюю, коли автор прописує такі деталі, як погляд, рухи, міміку. Це спонукає читача яскравіше уявляти прочитане і краще занурює у сюжет. Тут всі ці деталі було подано на найвищому рівні і доречно вжито, згідно зі стилем подачі сюжету. Добре відчувається характер стосунків персонажів. Неоднозначність між Селестою та Антаресом. Турбота Зореслава, підтримка і спроба убезпечити від Лади. Пристрасть між Антаресом і Крістою. Всі ці персонажі самі по собі різні, але їх взаємодія дуже характерна і навіть з урахуванням того, що її поки було небагато - цілком зрозуміла та реалістична.
Кайла Броді-Тернер, Так, люблю описувати історію детально. Подалі стосунки між персонажами розкриються ще більше)))
Розділи невеликі, але доволі інформативні, саме у плані лору, тож розпочну із нього.
Отож, авторка подає свою інтерпретацію Атлантиди та зосереджує владу у руках одразу кількох племен: Весняних, Літніх, Осінніх, Зимніх та Єдиних, що жеребкуванням обирають правителя, утримуючи таким чином порядок, після Війни, від якої досі не до кінця оговтатись. Як ідея, здається логічно, адже у такий спосіб можна запобігти міжусобиць та кумівства, а от як воно на практиці казати поки рано, адже перші розділи нас поки лише знайомлять із цим світом та системою влади.
Поки детальніше про інші племена нам невідомо, та зацікавити читача вдається одразу. Як я розумію Зимних сприймають через призму упередження, що саме по собі доволі цікава тема. Хотілося б дізнатись як її висвітлять надалі. А от про інші племена поки знаємо мало, певна стосовно кожного є певна система стереотипів, що частково, (або взагалі не) відповідають дійсності. Взагалі класовість це невичерпна тема для досліджень і її вплив на сприйняття суспільства неймовірний. Доволі цікаво дізнатись, як автор пропрацьовуватиме цю тему.
Кайла Броді-Тернер, Дякую за ваш розгорнутий відгук...)))
Окремої уваги заслуговують сторінки із передмовою, зокрема і сама Балада про сяйливу троянду та кригу. Вона має символічне значення, що, як я розумію, буде розкриватись далі за сюжетом. Уже при прочитанні відчувається якою важливою частиною "місцевого" фольклору вона є. Адже ця балада представлена не просто як інформативний вступ для читача -- вона неодноразово, так чи інакше, згадувалась і самими персонажами. І це робить її навіть більш символічною на мій погляд. І це також багато говорить про майстерність побудови сюжету, адже тут не просто історія про персонажів у вигаданому світі, тут авторка сама помістила себе як жительку цього світу і описала його "зсередини", вдавшись до зрозумілих нам всім побутових деталей.
Кайла Броді-Тернер, Так, ця "Балада" — по суті, вся історія в мініатюрі.
Загальне враження: об'ємний і складний авторський світ із власною історією, міфологією та лексикою.
Авторська мова нагадує казку, подача дуже атмосферна, затягує від початку.
Харизматичні персонажі, Селест чуттєва і прониклива, Антарес інтригуючий і неординарний. Лада та її історія відгукується, оскільки прописана достатньо поглиблено і при тому не затягнуто. Зореслав імпонує, справжній брат, що дбає і піклується про сестру.
Загалом персонажі цікаві, поки ще недостатньо прописані в силу того, що історія ще не завершена. Нас яскраво познайомили із об'ємним лором та героями і це дійсно мотивує продовжити читання, коли воно вийде.
Кайла Броді-Тернер, ясно)
Вітаю! Прочитала перші сторінки, захоплена атмосферністю оповіді! Із передчуттям продовжую занурення)
Кайла Броді-Тернер, Дякую...) Приємного читання)
От моя мандрівка сюжетом й дісталася шостого розділу. Глибока, чуттєва сповідь Лади дуже сподобалася! На одному диханні читалося. Страшне звичайно прокляття-напасть, що заважає її долі. Також у цьому розділі мені ще більше розкрився образ Зимніх. Із попередніх глава пригадав, що також припала до душі назва “Кригожар”. Щодо власне цієї глава, якось по-особливому вона читалася. Й легко, та водночас із сумом. Так, як має бути.
Книгу залишаю у бібліотеці, гадаю вона однозначно вартує того, щоб до неї повернутися. Як і у всіх, брак часу дається в знаки, але історія дійсно сподобалася, тому, якщо матиму змогу, ще зазирну на продовження. Дякую за цікавий, незвичний й приємний сюжет!
Микола Давидкін, Приємно, що історія вас зачепила...) За браком часу в мене не часто оновлення виходять, та й маленькі вони. Тому буду рада вас бачити туть і надалі, бо далі ще цікавіше, а в наступному розділі полюватимемо на чупакабру)))
Дістався четвертого розділу. От що Вам точно вдається, це передавати, занурювати до атмосфери. Принаймні у мене повністю є це відчуття. Опис кімнати з каміном та килимом, дощ який в той самий час заволодів містом. Апетитні наїдки. Оце відчуття затишку, й водночас суму Селест. Хатина у лісі - дуже атмосферно, й добре уявилася. Лада, з перших рядків, як вона Селест зустріла, викликала відчуття другої матері. Фраза про “Перев'язування душевних ран” - взагалі круто! Поки усе подобається. Історія занурює, із кожним розділом додаються потроху різні деталі. Світ починає поволі розкриватися, й при цьому є відчуття, що ще багато чого попереду і це чудово!
Микола Давидкін, Дякую...)
Гарна розмова із батьком. П’ятий розділ приємно здивував захопленням Антареса. У якийсь момент промайнула думка, що можливо не такий він вже й поганий. Також відчулося протистояння родів. Маю на увазі, що Єдині застерігають від близькості до Зимніх та навпаки. Але при цьому цей зв'язок існує. Ще, наприкінці глави мене осяяла думка, а чи раптом мати Антареса не з племені єдиних. Навіть з’явилися підозри ким вона могла бути, але можливо то вже я нафантазував. Цікава глава. Ніби усе розмірено йде, втім водночас не затягнуто. Атмосфера історії тримає.
Гарне продовження. Найперше, що сподобалося у третій главі це абзац де йдеться, про те що ніщо не вічно, окрім тренування. Загалом було цікаво спостерігати за двобоєм братів. За короткий проміжок часу вдалося відчути, й створити перше враження щодо Кріоса. Мені чимось здалося під кінець їхньої розмови з братом, що якраз він, своєю стриманістю та розсудливість зміг би знайти ключ до розуміння, а можливо і серця Селест. Хороший розділ. Як на мене, наразі все гармонійно, й не дає нудьгувати. А, іще хотів додати про манеру оповіді. На мою думку вона приємна, й пасує вигаданому Вами сюжету.
Микола Давидкін, Приємно, що зацінили манеру...)) Я стараюся))) Так, ці брати - повні протилежності, а от чи вдасться Кріосу достукатися до серця Антареса, одному лиш Кровавому Місяцю видно. Хехе..)
О! Другий розділ ще глибше занурив до атмосфери, й ще трохи привідкрив світ. Мені сподобався діалог Селест та Зореслава. Відчувається, що він насправді дуже любить та береже її. Також передалася туга Селест за коханим. Знов ж таки добре уявилися навколишні пейзажі. Русалка насмішила своєю фразою про “Воду каламутиш” ) Як на мене дуже тонко й до місця. Що мені подобається, принаймні у тих розділах, які встиг прочитати - це відчуття масштабності. Тобто є великий сюжетний фундамент, з власним світом, із вже згаданим у попередньому коментарі устроєм. З власними героями, що приналежні до різних сторін. Той самий ліс, який населяють власні небезпечні мешканці. Поки створюється приємний вайб між міфологією у якій й часом грецька, і слов'янська мені перегукуються. І при цьому власний світ. Ось такий незвичний, а головне, як на мене гармонійний зміст. Відчуття власного світу одним словом.
Микола Давидкін, ...))) Останнім часом поселилася в словнику, а там море цікавих фразеологізмів! Воду каламутиш - сюди дійсно вписався добре. Далі будЕ!
Красивий початок історії! Мені сподобалися описи лісу. Вступна розповідь щодо пір року вказує на масштабність майбутньої історії. Перші сторінки дійсно відчулися саме у баладному, милозвучному стилі. Щодо першого розділу, мені знову ж таки сподобалися описи. З перших рядків відчув атмосферу Атланти. Згадка про фабрику одразу додала цікавості. У доброму сенсі незвичне поєднання, коли можно зустріти багатогранний фентезі світ. Добре відчулася боротьба характерів Антареса та принцеси. Й загалом сподобалося, що автор вигадує власний світ, зі своїми законами, устроєм. Принаймні раніше не зустрічав схожих сюжетів, тому незвично і цікаво.
Микола Давидкін, Дякую вам) Сподіваюсь, книга вас не розчарує...)
Еларіс... Оце так зимній! То й не дивно, що варто такого ненавидіти. Бідолашна Лада, як вона витримала таке випробування.
Але ж тепер цікаво, до чого додумається Селест?)
Дякую за чергову порцію насолоди, нарешті я дісталася до читання ':-)
Ханна Трунова, Та якби й ця була такою) Бо я як завжди, у собі сумніваюся)))
Моя Сонячна дівчинко, сердечно дякую тобі за рекомендацію!(~￣³￣)~ Для мене це надзвичайно важливо! Я дуУууууже ціную твою підтримку!(人 •͈ᴗ•͈)
Бережи себе. Безмежного натхнення, якомога більше радості та світлого неба! Міцно обіймаю(づ￣ ³￣)づ
Лекса Т. Кюро, Завжди будь ласка)))
Як для мене, оповідь написана живою, емоційною мовою, що занурює в атмосферу темного фентезі. Стиль витриманий, багатий на метафори, з гарною ритмікою фраз. Герої — виразні, індивідуальні, та й з внутрішніми конфліктами, які хочеться розібрати. Особливо подобається вміння авторки поєднувати містичне з інтимним, і наповнювати сцени емоціями. Я зазвичай не читаю у цьому жанрі, але, мушу визнати, історія лишила у мені післясмак. Щиро дякую авторці за занурення в цей незвичайний світ❤️❤️❤️
Анжеліка Вереск, Дякую за щирі слова.
Ага, схоже між батьком та сином існує давній конфлікт. Тільки з батькової сторони більш поблажливий, він більше спостерігає. Але оцей наказ про портрет мами..не розумію корінь проблеми їхніх відносин. А Антарес в нас максималіст: зазіхнув на безсмертя? Цікаво те, що сказав батько Антареса про Селест, що вона дуже могутнє створіння(хоче контролювати це певно). Не знаю, чи було про це у попередній книзі
Анжеліка Вереск, Ну, не "створіння"...) Вона дівчина) Відьма! В переносному сенсі, звісно. Туть радше думка про слабкість, любов, про "виття вєрьовок" і так далі... А про портрет буде згодом)
Лада добре розуміє Селест. Я, до речі, теж. Бо мені Антарес зовсім не сподобався, він мислить як людина негнучка, закосніла, егоїстична та вперта( не в гарному сенсі цього слова. А от в Лади є інші причини вважати цей союз сгубним для Селест. Цікаво послухати її історію. Хоча, відчуваю, що вона не буде радісною...
Анжеліка Вереск, Так і є. В Лади дуже непроста історія.
Розділ 6. Привіт, моя Сонячна) Нарешті я дісталася твого нового розділу. І в мене стільки емоцій, й стільки запитань...
По-перше, хочу сказати, що дуже цікаво спостерігати, як один персонаж усвідомлює історію іншої людини. Напевно, якби це було написано як діалог, то мало б інший вайб, а тут ми бачимо, як саме історія Лади осідає в Селест. Це дуже цікавий та вдалий хід, мені таке подобається.
Ну й, по-друге, дякую тобі за твій стиль написання, ніби стародавню казку читаю у товстій палітурці з позолочений буквами. Вайб від твоїх рядків той самий що й в дитинстві, лише не вистачає живої та мертвої води, якими мертвих до життя повертали !)
Лекса Т. Кюро, То він вбивав. Тим самим і натякав, що то він. І троянди залишав... А Лада після його смерті так і не змогла повернутися в селище: і совість мучила, і пережитий страх давався взнаки, і не треба їй любові вже. Зіпсував їй життя Еларіс.
Дякую тобі за розлогі коментарі. Приємно, що історія відгукується...)
Селест дуже сумує за своїм коханим Астартом...її зовсім ніщо не хвилює((( добре, що поряд з нею хоча б є Зореслав, який хвилюється, спілкується, приймає її сум близько до серця. Спочатку думала, що вона поставила умову Антаресу, щоб помститися за Астарта. Але тепер думаю, вона просто хоче його позбутися
Анжеліка Вереск, Хтозна, хтозна...) Можливо все, особливо, коли гнітить печаль.
Схоже Антарес відчуває себе приниженим. Він не розуміє, чому сила дісталася тому, хто не хоче і не буде нею користуватися належним чином. А Кріос молодець, попри все, він залишається, людиною розуму а не сили(на відміну від Антареса). Йому, схоже, шкода Селест, та й усі ці закони вважаються дикими...І оце суперництво між братами, незважаючи на любов.. Правда, воно більше з боку саме Антаресу)) Кріосу то не потрібно))
Анжеліка Вереск, Якось так)))
Я так розумію, що Селест хоче помститися за смерть Астарта, і саме тому поставила таку умову Антаресу: принести голову того чупакабри, чи пак демона? Їхня перспектива на союз, звісно, лише питання політики, за їхнім укладом, він має бути її охоронцем( дивний збіг, до речі). А вже в столиці ми бачимо, як Антарес віддається пристрасті з красунею Крістою. Щось цей Антарес мені зовсім не подобається(((
Анжеліка Вереск, Мені теж(( Поживемо, побачимо, що Кроваві Місяці йому приготували.
Ох...він там мріяв бути з нею, попри заборону системи та загрозу, а тут...Тільки налаштувалася на романтичну ейфорію, як авторка спустила мене на землю. Сумний початок(((Хоча, звісно, маю зазначити, що усе в історії наразі відповідає заявленому жанрові
Анжеліка Вереск, Та так... Відразу натяк, що туть сум та печаль( Не весела історія, коротше. Дякую, що читаєте)
Я так розумію, що сторінка після анотації, це перший пролог))схоже, що це алегорія на головних героїв.Отже, на читача чекає історія про любов, де герой зіпсує її власними руками? (Сподіваюся, я правильно зрозуміла алегорію. В мене, просто, з ними завжди було важко) Автор дуже поетично описує Проклятий ліс, та історію Зимнього і Троянди.
Анжеліка Вереск, Не зовсім Пролог) Ця "Балада" радше налаштовує нас на історію, представляючи три образи. І так, ваш хід думок правильний)))
Почала знайомитися з вашою книгою❤️❤️❤️початок дуже епічний, до речі))
Анжеліка Вереск, Дякую)
Написати розділ без єдиного діалогу завдання не просте)) Криваві місяці тому свідки.
У Лади важка історія. Фактично приреченою зробив зимній її. Позбавив щастя і вселив почуття провини за смерті інших. Так і змарніла її врода у самотності((
Цікаво яка доля очікує Селест.
Інна Турянська, Агась, Зимні любити не вміють.
Дякую тобі...)
Розділ 6)
Лелечки... як же атмосферно і водночас так гарно ти написала! Читаючи, я й сама відчувала, як серце стискається, і аж на душі стає так сумно за Ладу... Спершу я думала, що їй не пощастило з коханням, що він зрадив її і на тому крапка. Але що далі сталося це просто жах. Тепер я розумію, чому Лада так ставиться до Антареса. Я б на її місці, особливо після всіх цих подій, теж не довіряла б іншим. Таке пережити...
Однак розділ вийшов дуууже цікавим! Чесно кажучи, в тебе на всі тисяча відсотків вийшло описати і відчуття, і емоції, і моторошні події... Аж мурахи по шкірі, бр-р-р..
Спершу Еларіс здався доволі непоганим. Та що там! Ідеальним навіть. Але я розуміла, що хепі-енду тут не буде( І яким же він виявився... жахливим! Такого треба сковорідкою віддухопелити, щоб знав своє місце! А червоні троянди... Вони постають в зовсім інакшому світлі, коли читаєш цю історію.
Віка Лукашук, Мені було складно писати цей розділ, тому твоя похвала, сонце, неабияк тішить. Побачимо, чи винесе Селест урок з історії Лади, а може, в неї вже й вибору нема...
А в наступному розділі полюватимемо на чупакабру) Дякую, що читаєш)
6 розділ такий моторошний! Дійсно, як же не пощастило Ладі натрапити на такого зимнього. Цей Еларіс, як виявилося, ще той маніяк. Ну і власник ще той, звісно, але до цього ще й мстивий і підступний. Він їй дійсно все життя споганив. Називається — ні собі, ні нікому. Дивує, що коли вона побачила її з тією жінкою, він так нахабно себе повів, а потім ще запропонував коханкою стати. Такої наглості ще не бачила. Хоча по суті він їй навіть права вибору не дав. Типу або зі мною, або ні з ким. По суті з таким наміром він міг і її саму вбити, але ні,він вирішив вчинити більш жорстоко— робити її винною в смерті інших, щоб вона себе проклятою відчувала і боялась навіть думати про кохання. Їй просто прийшлось відокремитись від людей через нього (ще й тягар вини нести..а він просто підступний вбивця спостерігав за нею, її життям і всіх вбивав..жах...
Реально...як говорить твоя історія, Зимні дійсно, ще ті вбивці... І в кого Майк такий пішов. Не бачу я в ньому рис зимніх...як таке можливо) він доводить що не всі Зимні такі, що не вміють любити...і це хоч якась надія, що то пропаща нація)
Єва Лук'янова, От і я дивуюсь, у кого Майк такий..) Його доброта його врятує, або погубить...)
Ти дуже тонко вловила суть історії Лади. Щербатою виявилася її доля. Дякую за щирий коментар...)
Розділ 5)
Ух, ну й складне життя у Антареса! Навіть в дитинстві батько не дозволяв йому такого простого, як просто поплакати. Але, якщо так подумати, на полі бою ніхто й справді не зважатиме на сльози і все таке... Та все одно якось шкода його.
Щодо алхімії, мені одразу на думку спав Ден зі своїми експериментами)) А щодо безсмертя... Згадався Любомир і його секрет вічної молодості) Невже він зміг розгадати таємницю безсмертя? Цікавенько...
Під час розмови з батьком одразу подумала, що щось тут не те. Не просто він такий добренький. І на тобі: знову розмова про Селест і те, коли вона опиниться в замку.
В додаток до всього, цікаво, хто ж стоїть за "полюванням" на Антареса. І чому його батько так ненавидить картину своєї дружини? Щось тут не те...
До речі, дуже сподобалися фразеологізми в цьому розділі)) Дуже гарно звучать:)
Тооож чекатиму продовження! Дякую за таку чудову книгу ( ◜‿◝ )♡
Віка Лукашук, Авжеж, зараз Антареса можна пожаліти) А про безсмертя тссс...)))
Дякую, що читаєш( ◜‿◝ )♡
Розділ 5. Отже, Антарес займається зіллєварінням, прямо як Ден з «Пір року» чи професор Снейп з Гаррі Поттера!) Мабуть, корисно вміти загоювати рани, але й при цьому можна нашкодити комусь, як-от брату)) Бідний Кріос).
Бачу, що Антареса батько виховував дуже в суворих умовах. Я б цьому «доброму» чоловіку порадила «Емоційний інтелект» почитати та дізнатися, повинен чоловік плакати, чи ні, і в чому справжня сила) О, ці чоловіки із застарілим світобаченням!
Слухай, поки читала, ось що спало на думку: а чи контактували тоді мешканці Атлантики зі звичайними людьми? Бо думаю, тоді людський світ був ще досить примітивний...
А ще я помітила, що у мешканців Атлантили є якісь свої технології, і атмосфера схожа на наш 18-й вік, проте в книзі «Піри року...» в них все те саме. Наче вони застиглі в цьому всьому на тисячі років. І якщо людство паралельно розвивалося то вони, виходить, ні?
Лекса Т. Кюро, Скоро дізнаємося, чому той портрет так роздратував...) Дякую тобі! =)))
Розділ 5. Такі цікаві подробиці тут... Дійсно, дуже цікаво, кому ж була потрібна тоді смерть Антареса. Можливо хтось з Єдиних? Ну, я звісно, розумію причину ненависті до них, але от конкретно ...
Хоча чого ж казати, в «Зникненні зими» теж скільки цих таємниць було)
Цікаво, що ж з цих дослідів набуде чинності в майбутньому...) Антарес нагадує мені Дена, ну той теж любив всіляке зілля варити) Що он бідний Майк від нього страждав. Цікаво, хто в майбутньому постраждає тут, чи може дійсно таємницю молодості відкриє) Я звісно, пам'ятаю спойлер, але не буду цим хизуватися)Батько в нього звісно, прям віддзеркалення свого сина. Аби гульнути, та й жінки як трофей, без кохання, бо ж не всім дано (і як все таки Майк іншим народився, для мене ще та загадка)
Ну і звісно, мені теж цікаво вже, коли Селест до замку прибуде, але пам'ятаю, що не скоро, тож буду терпляче очікувати на продовження)
Єва Лук'янова, Сама чекаю, коли Селест прибуде до замку) Колись це тратиться...) Дякую тобі(〃^ー^〃)
Розділ 5.
М-дя... Ну і таточко! Зимні вони Зимні і є. Не дивно, що й діти в них виростають за їх подобою. Але Антарес через своє захоплення проявився з іншого боку. І портрет отой. Ще лишилося щось тепле у його крижаній душі. Та от чи вдасться це розгледіти Селест?
Дякую, як завжди круто)))
Ханна Трунова, А, он як? Ну-у-у-у, пригадуючи, чим закінчуються стосунки Єдиних і Зимніх, то можна припустити, що й не треба.
Хм, задумалася)))
Розділ 4.
"Макоцвітний" - точно про Антареса)))
Але що ж тих єдиних так до Зимніх тягне? І не всі ж вони такі прям безсердечно. Кріос чомусь зовсім таким не видається.
P.S.: Але ж мова! Мова! Цілковитий кайф)))
Дякую)))
Тетяна Овчіннікова, ))) Дякую і тобі! =)))
Розділ 3.
Вранішні тренування - це вам не міста, їх так просто не прибереш)))
А Кріос недарма у книгах порпається, в голові розумні думки водяться))) Мені він подобається)
Ото й до добре, що Антаресу не дістався талан брата, він, судячи з усього, і так дров наламає ':-)
Тетяна Овчіннікова, краще б не ламав, але таки наламає...) шкода, що до Кріоса не дослухається.
Нарешті добралася до 4 розділу. Як і в попередньому — атмосфера неперевершена! Ще й дійсно дуже гармонійно підкреслює сьогоднішню погоду дощову. А сам ліс в таку погоду взагалі неймовірний, особливо знаючи всю його історію...так і чекаєш, що щось станеться погане) я таке просто обожнюю, як ти знаєш по моїй книзі. А ще мені дуже хотілося б дізнатися історію Лади. Напевне, там було таке кохання, що вона ні з ким не могла потім бути. Але й зрозуміло, що зимній розбив їй серце, а може й щось страшніше. Та й Селест при всьому її коханні до Астарта, не сліпа, щоб помітити привабливість Антареса, а значить на його гачок вже клюнула. Нехай розум відштовхує, але серце все одно тягнеться...так вже виходить, що вони як наркотик. Що ж, тепер ще з більшим нетерпінням чекаю на продовження!!!
Єва Лук'янова, Історія Лади дуже непроста. Їй довелося пережити кошмарні речі. А Селест... Складно не помітити привабливість Антареса)
Дякую тобі за підтримку!
4 розділ. Сподобався емоційний рел'єф цього розділу: від затишного тепла дому /уявляю, як Селест не хотілося нікуди йти/, потім Проклятий ліс /хащі, дощ, багнюка/, а тоді світла та затишна атмосфера в будинку Лади. Цікава жіночка, до речі. Мабуть, в неї своя трагедія із Зимнім відбулася в минулому, тому вона самотня... Ох, ці ж Зимні... Винищувачі жіночих сердець Єдиних.
Слухай, а жінкі Зимні теж так впливать на чоловіків Єдиних? Чи це в тебе все-таки патріархальний світ?.. І чоловіки Єдині на це не поведуться?.. Або такий вплив не потрібен Суддям..?)
А ще я помітила, що в тебе оці цитати на початку, як і в мене, натякають на події в розділі. Дуже люблю таке.
Чи я правильна зрозуміла, що троянда тут Селест, а от жар-птиця — Лада? Тепер цікаво, що ж вона розповість дівчині. Буду чекати на новий розділ!
Ти молодчинка! Багато нових цікавих слів для себе побачила!) Натхнення тобі! (づ￣ ³￣)づ
Лекса Т. Кюро, Дякую, що зацінила)) Задум такий, щоб до кожного розділу такі вставки були.
Світ тут патріархальний, це правда. Але Зимні-дівчата на Єдиних-чоловіків теж такий вплив мають, просто жінки в основному лісами не вештаються...)) Так, це двосторонньо.
Спасибі тобі(〃^ー^〃)
Ну і справді є у тих зимніх якась загадка. Бо ж холод він же відштовхує, як не крути мерзнути в почуттях, відчувати болісний мороз душею ой як неприємно, але ж і тягне до них до тих зимніх. Ніби то не крига, а магніт холодний:)
Цікаво що ж розповість їй Лада. Здається мені що у неї достатньо досвіду, щоб знати, що зимніх варто оминати.
Інна Турянська, Ага, прокляття якесь)) Побачимо, що Лада розкаже)
Розділ 4)
Ех, завершила на найцікавішому! І як тепер мені дочекатися середи?)) Ну добренько, якось почекаю) Зате за цей час зроблю купу припущень щодо історії Лади.
Поки читала про дощову погоду, водночас дивилася у вікно) З самого ранку якраз ллє дощ, мов із відра. Зате атмосферненько вийшло:) Я у прямому сенсі чула звуки крапель дощу, і водночас читала книгу)) Це було прям дууже класно)
До речі, персонаж вийшов дуже цікавий (✷‿✷) Лада здалася мені такою спокійною (якщо при ній не згадувати Антареса, звісно), розумною й досвідченою. Хоча, відчуваю, життя в неї було не з легких. Цікаво, що ж сталося з нею в якості Єдиної. І як насправді звучать слова: «Бережись ти, Зимній, Проклятого лісу. Не силкуйсь розгадати його таємниці». Можливо, вже скоро я дізнаюся щось дуууже цікаве про "Пори року" і про Ладу:)
А, ще хотіла додати щодо білих троянд в її домівці. Вони мені одразу нагадали Дена, хахах)))
Тому чекатиму з найбільшим у світі нетерпінням! А тобі натхненнячка і легкого пера)))
Віка Лукашук, Дякую, сонечко (〃^ー^〃) Лада — цікавий персонаж) Сподіваюсь, її історія не розчарує.
Загальне враження від книжки в мене лишилось досить позитивне , буду читати її і надалі ))) Дякую вам за вашу працю і бажаю натхнення
Вікторія Ляховець, Дякую) Сподіваюсь і надалі бачити ваші змістовні відгуки)
У третьому розділі яскраво відображено внутрішній конфлікт між братами Антаресом і Кріосом, що служить метафорою для боротьби між обов'язком і особистими прагненнями. Антарес, сповнений амбіцій і бажання стати воїном, відчуває гнів і заздрість до свого брата, який, незважаючи на свої здібності, обирає шлях науки і знань. Цей контраст підкреслює різні підходи до життя: один з братів прагне до дії і боротьби, тоді як інший шукає істину в книгах і манускриптах.
Діалоги між персонажами наповнені емоціями, що робить їх реалістичними та близькими. Антарес, який відчуває тягар очікувань, намагається довести свою цінність через фізичну силу, тоді як Кріос, з його спокійним і розумним підходом, ставить під сумнів традиційні уявлення про мужність і героїзм.
Цей розділ викликає питання про справжню силу: чи полягає вона в умінні воювати, чи в здатності розуміти і вчитися? Взаємодія братів демонструє, як важливо знайти баланс між цими аспектами, адже обидва шляхи мають свої ризики та переваги. Читач залишається в напруженні, спостерігаючи за тим, як їхні шляхи можуть перетнутися в майбутньому, і чи зможуть вони зрозуміти одне одного, перш ніж буде запізно.
Вікторія Ляховець, Антарес і Кріос — не просто брати, вони два світи, які намагаються існувати поруч, хоча тягнуться в різні боки.
І мені дуже важливо було передати цей внутрішній розлам, де кожен із них має свою правду, свої рани й своє бачення світу.
Ви дуже точно підмітили: один шукає силу в дії, інший — у розумінні, але обидва — насправді шукають себе. І саме в цих пошуках, у їхніх діалогах, навіть у мовчанках, — народжується конфлікт, який, як я сподіваюся, торкає читача.
Щиро дякую за відгук. Нехай далі ця історія розкривається ще глибше — і не лише в сюжеті, а й у роздумах, які вона залишає.
Розділ другий вражає своєю емоційною глибиною та атмосферою. Селест, заглиблена в горе, стає символом втрати і надії. Взаємодія з русалками створює магічний контраст між її внутрішнім світом і зовнішніми спробами втягнути її в небезпеку. Принц Антарес, що прагне виконати обіцянку, додає елемент напруги, змушуючи читача задуматися про ціну обіцянок і ризиків. Цей розділ майстерно поєднує фентезійні елементи з глибокими людськими переживаннями, залишаючи бажання дізнатися, як розвиватимуться події далі.
Вікторія Ляховець, Сподіваюся, подальші події вас не розчарують. Дякую, що ви з героями цієї історії❤️
Ваше оповідання про Атлантиду захоплює! Особливо цікаво спостерігати за динамікою між Антаресом і Селестиною, а також за конфліктами, що виникають через традиції та нові правила.
Чи плануєте ви розширити світ Атлантиди в наступних розділах, можливо, додавши нові племена або культури?
Вікторія Ляховець, Ну-с, Зимніх, Весняних, Осінніх, Літніх та Єдиних вам замало?)
Цікава зав'язка з елементами темного фентезі! Особливо вражає глибина внутрішніх переживань Астарта та його боротьба з системою.
Які джерела чи натхнення ви використовували для створення світу Проклятого лісу та його персонажів?
Вікторія Ляховець, Дякую) Проклятий ліс виник сам собою, та й все. А персонажі виникли, коли я працювала над "Зникненням Зими" ще.
Загалом цей твір є яскравим прикладом темного фентезі, що поєднує в собі елементи страху, бажання і магії. Вона спонукає до роздумів про наслідки вибору, ціну бажань і взаємозв'язок між людиною і природою. Текст захоплює і залишає читача в очікуванні подальшого розвитку подій.
Вікторія Ляховець, Дякую) Рада, що історія змусила вас замислитися)
Перша глава вражає своєю атмосферою та глибиною емоцій. Опис Проклятого лісу створює відчуття тривоги і таємничості, що притягує читача з перших рядків. Моторошна природа лісу, де навіть повітря просякнуте страхом, майстерно передає відчуття безвиході та небезпеки.
Особливо вражає образ сяйливої троянди, яка, незважаючи на свою красу, стає символом загибелі та ілюзії. Взаємодія між Зимнім і трояндою підкреслює тему жертви та руйнівної сили бажання. Крижане серце троянди, яке втрачає своє тепло, викликає співчуття і змушує задуматися про наслідки необачних вчинків.
Фінал глави з Жар-птицею, яка оплакує троянду, додає елемент трагедії та підкреслює, що навіть у світі магії і фантазії існують невблаганні закони природи. Це залишає читача з глибокими роздумами про ціну бажання і наслідки вибору.
Загалом, глава вражає своєю лірикою та містикою, спонукаючи до подальшого читання і розкриття таємниць цього загадкового світу.
Ханна Трунова, ❤️❤️❤️
Анотація дуже інтригуюча . Я ж правильно зрозуміла що це не перша ваша книжка про Атлантиду ?
Вікторія Ляховець, Це приквел до "Пір року. Зникнення Зими", тому так, не перша книжка)
3 розділ. Чудовий, динамічний розділ. Ти прекрасно тренування передала, під час якого ми якраз і познайомилися з братами. Які ж вони різні, проте обидва — цікаві особистості. Кріос мені вже подобається, а Антарес... зухвалець, який наразі в тіні брата знаходиться — часто всім молодшим в сім'ях притаманно. А от заздрість — це не дуже гідне почуття, гм. Сподіваюсь, в майбутньому це не зіграє з братами погану гру.
Цікаво, чому Кріос відмовився від престолу? І чи справді це збереже його? А ще цікаві в нього думки стосовно законів... Думаю, такі думки небезпечно висловлювати в голос... А чи не може їх хтось підслуховувати?
А ще дуже цікаво спостерігати, оці паралелі в цьому й в попередньому розділі: там Селест з братом висловлюють свої думки щодо переїзду до Кригожару, в тут — Антарес з братом. Крутезно!
Безмежного натхнення тобі! Ти молодець! Нові персоналі вже чіпляють!) Ой, що ж буде?.. Дуже чекаю на продовження!(づ￣ ³￣)づ
Лекса Т. Кюро, Ага, теж повторюю, що такі персонажі як Кріос довго не живуть. Занадто добрий він. Але побачимо, як Кровавий Місяць закрутить події)
А ще окрім битви тут ще й Антарес проявив свою віртуозність))) Каламбурний моментик трішки)
Дякую тобі(〃^ー^〃)
3 розділ дуже цікавий) Ну ти взагалі знаєш, як я полюбляю ці сцени з тренувань та реальних боїв читати. В тебе це виходить дуже яскраво і гарно описує характери героїв. )) Антареса, звісно, видно захопив азарт стосовно Селест. Такий собі спортивний інтерес. Він зовсім не прагне зазирнути в їх душу, спробувати її зрозуміти, побачити душею, а не тільки очима. Для нього це просто цікаве завдання і настанови суддів. Кріос же мені сподобався, так як він більш проникливий, досить здібний і бачить речі глибше, ніж наш головний герой. Подобається цей персонаж, та й його спроби достукатися до Антареса викликають повагу) Що ж побачимо, що буде далі, бо я вже з нетерпінням чекаю коли Селест приїде до Кригожару)
Єва Лук'янова, Щодо Кригожару... Краще б Селест туди не потрапляти. Але побачимо, що Кровавий Місяць їй приготував)
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати