1 659
Пори року. Балада про сяйливу троянду та кригу
В процесі ·
92 стор.
· Повільно оновлюється
“Пори року”
Анотація до книги "Пори року. Балада про сяйливу троянду та кригу"
Велика війна, що вогнем і мечем прокотилася Атлантидою — древньою цивілізацією Пір року, — звичний світ до невпізнання змінила. Щоб уникнути нового кровопролиття, двадцять п’ять Суддів встановили новий порядок чергування влади. Мир нарешті можливий, але чи не виявиться він крихким? Адже з двох Кровавих Місяців залишився тільки один…
Селест — принцеса з племені Єдиних, Антарес — її охоронець. Між ними — сотні років кров’ю виточеної історії, які в балади-застереження вилилися. «Зимні мають серця крижані, а Єдині — згубні чари відьомські». Що, коли цього разу все інакше буде? Що, якщо союз їхній стане початком незатьмареного майбуття, де місця брані більше нема? Чи сяйлива троянда так і залишиться навіки закута вістрям меча?
Вибір, нищівне кохання та війна поколінь, де зло вже перемогло.
Селест — принцеса з племені Єдиних, Антарес — її охоронець. Між ними — сотні років кров’ю виточеної історії, які в балади-застереження вилилися. «Зимні мають серця крижані, а Єдині — згубні чари відьомські». Що, коли цього разу все інакше буде? Що, якщо союз їхній стане початком незатьмареного майбуття, де місця брані більше нема? Чи сяйлива троянда так і залишиться навіки закута вістрям меча?
Вибір, нищівне кохання та війна поколінь, де зло вже перемогло.
“Ця книга - справжній шедевр в жанрі темного фентезі! З перших сторінок вона вражає детальним всесвітом, неоднозначними героями, доля яких змушує хвилюватися за них. Інтриги й захоплюючі пригоди - ось, що чекає на нас тут”
Зміст книги: 21 глава
Останнє оновлення: 9 дн. тому
182 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиТим, хто вже читав "Пори року. Зникнення Зими", початок не буде новим. Так вже сталося, що ці історії тісно переплетені. Та все ж не оминайте вступні розділи, бо кожен перечитинг допомагає по-новому подивитися на текст.
Будь ласка, не скупіться на відгуки, навіть спойлерні. Це неабияк надихає! Не дайте авторові в декреті духом занепасти!..)☺️
Тг-канал — Письменницьке??hannatru_writer https://t.me/hannatrunova_writer
Так не цікаво...відразу я згодна казати:) Завжди цікаво відчути супротивника у "бою", відчути його силу, смак перемоги, навіть якщо вона не твоя)
Антарес побачив її слабкі сторони у бою, а вона його сильні ❤️ напевно кожен отримав те, що хотів)
16. Оце так! Хоча я й була впевнена, що шансів у неї немає, втім Селест молодчинка)) гарний діалог під час двобою завела— і звісно вона має рацію)) та й якби той мир дійсно настав, не потрібна була б та небесна сталь, але як ми знаємо, всі царі земні в своїх інтересах усе роблять, навіть той начебто мир.
Напруга була шалена! Втім Антарес має рацію— в замку треба мовчати, бо ворогів там, відчуваю, немало буде... ох, коли ж вона вже туди поїде? наче тепер повинна скоро, раз двобій програла) дуже цікаво, чекаю з нетерпінням на продовження))
Єва Лук'янова, По прогнозу, через 2 глави десь...))) Скоро ми вже до другої частини переходитимемо. Дякую(〃^ー^〃)
Розділ 16)
Леле! А я точно зараз не екшен фільм дивилася?) (･o･;) Бо в очах так і поставали кожна сцена, кожен удар... І ці діалоги... Як же класно вийшло (｡♡‿♡｡) Мені так подобається, коли в книгах описують не просто бій, а й про діалоги не забувають між героями. І, скажу відверто, діалоги то прям у серденько ❤️ З одного боку Антарес, який, можна сказати, з мечами з малечку дружить. І Селест, яка хотіла б, аби ця війна не існувала ніколи. З одного боку можна зрозуміти її позицію. Але от в Кригожарі за таке навряд помилують. Треба буде їй трохи обережнішою стати. Бо хто його знає...
До речі, от останні слова Антареса викликали в мене прям купу думок в голові! Чи запросила Селест Антареса на дуель лише для того, щоб потрапити до Кригожару?.. Але й без того вона опинилася б там. То чи може бути, що її план мав на меті зовсім інше?..
Короче, от знову купа здогадок! І так хочеться якнайшвидше отримати відповідь на всі питання... Тому бажаю тобі натхнення, бо я прям дуууже хочу прочитати продовження ( ◜‿◝ )♡
Віка Лукашук, Дякую(〃^ー^〃) Так і задумувалося) Не відкладатиму написання продовження, чекай))
Розділ 16. О, який насичений на емоції та цікаві думки розділ! Ханночко, ти молодчинка. Така напруга, такий азарт між цими двома.
Посміхнулася фразі Антареса про «найкоротший бій»)). Але Селест трималася молодцом, навіть здивувати зуміла цього зухвальця.
Проте я поки що так і не зрозуміла: навіщо вона його викликала на цей двобій?.. Шансів же геть не було, а дурепою її не назвеш... Та й розмірковує вона добре щодо війни та небесної сталі. Невже справді до Кришожару поспішала потрапити?)
Втім, тут Антарес слушність має — такі роздуми їй життя не полегшать. На будь-які дії завжди знайдуться протидії, особливо якщо в цьому замішані гроші та влада. І так, як у «Порах року» небесна сталь все ще є, тож роблю висновок, що Селест не вдасться її роздуми втілити в життя.
Дякую тобі за купу нових слів(人 •͈ᴗ•͈) Ти завжди поповнюєш мій словник чимось цікавеньким!)
З нетерпінням чекаю на продовження! Бо інтрига ж за інтригою!) Сонячного, весняного настрою й океан натхнення!
Лекса Т. Кюро, Причина для поєдинку була) Наступний розділ, сподіваюсь, більше світла проллє. Дякую тобі, що продовжуєш читати...))) Я так повільно ці шматки викладаю, що сама на себе злюсь інколи) Маленьку історію вирішила написати, ага))
15 розділ)
Як класно ти передала почуття Селест. Певно, Антарес не очікував, що вона плакатиме. І його реакція на сльози Селест)
Але цікаво от що: чи вигадала Селест щось на цей раз? Бо битися з Антаресом погана ідея) Він з мечами на "ти", як то кажуть)) Тому буду й надалі голову ломати щодо плану Селест:)
А тобі легкого пера ❤️ Чекатиму продовження!!!
Віка Лукашук, Вона щось точно задумала ;) Дякую)
Сонце дуже миле та тепле звернення, але Зореслава воно обпікає добряче:) як меч з небесної сталі))
Селест виглядає вольовою доволі, відважною, з власним баченням. Ймовірно, це симпатизує Антаресу, але й дратує водночас. Але як би там не було, навряд вона переможе у бою з ним. Мабуть, не минути кожному своєї долі.
Ханна Трунова, ну мабуть що так)) але ж й Антарес не схожий на довірливого) цікаво що ж буде)
15 розділ. А це було неочікувано) Хоча епіграф до розділу про це натякав) Поки незрозуміло яким чином Селест хоче виграти? Чи вона вже подумки пакує валізи до замку?)
А от хімія між героями вже грає на нервах)) Цікаво спостерігати за їхньою взаємодією у різних ситуаціях.
Що ж у тих сльозах угледів Антарес? Він, як любитель зіль, може побачив новий інгредієнт?..
Чекаю на продовження) Заінтригувала!)
Лекса Т. Кюро, Аха,)))) Може, просто давно сліз не бачив?))) Дякую тобі))) Поки планую дописати розділ, бо все-таки обірвала я його...) тому, сподіваюсь, продовження не доведеться чекати місяць)))
15. Селест відчайдушна однак, і на що вона розраховує?! Не терпиться до Кригожару, чи що?)І на що вона розраховує? Втім, буде цікаво, що ж з цього вийде) Чекаю на продовження)
Єва Лук'янова, Хехе, мстя?))) Селест точно щось задумала)))
Коротенький, але чіпляючий розділ. Що ж там далі буде?
Очерет, Далі буде вогінь)
Анотація зацікавила з першого рядка ✨
Лія Лісова, дякую)
Розділ 14. Чудовий розділ, як завжди. Особливо тут звернула на міміку й емоції персонажів. Класно!
Селест така гостинна, і така дбайлива) Полікувала, спати поклала, тепер ще й нагодує) — це прямий шлях до серця хлопця)) Тим паче такого, як Антарес — якого не дуже турботою балували. Тож полум'я поки ще немає, але жар вже відчутно ;)
Цікаво, що він зауважив, що Зореслав хоча й Єдиний, але має спільне з Зимніми. Гм. Може, гени?
А суперечка між Антаресом та Зореславом мені нагадала сутички двох котів під балконом) Коли вони стоять і виють один на одного) Галасу багато, а КПД — нуль) Хоча здається, що в кінці Антарес не жартував. І для Зореслава всі його ганебні дії можуть скінчитися погано ¯\_(ツ)_/¯
Цікаво було дізнатися трохи більше про батька Селест. Певно, що багато хороших рис вона він нього успадкувала. Щось я не пам'ятаю: де їхні батьки поділися? Нагадай, будь ласка (人 •͈ᴗ•͈)
Лекса Т. Кюро, Загинули батьки. Але невдовзі про це буде більше) Дякую тобі)
Розділ 14)
Стривай, стривай! То це, виходить, мати Антареса брала участь в русі опору. І, виходить, Зореслав член Ордену Нескоримих. Якщо все скласти, то мати Антареса була учасницею цього ордену! Ще один факт до мого розслідування з приводу Пір року (. ❛ ᴗ ❛.)
Щодо самого розділу, то я була впевнена, що Зореслав і Антарес вчинять бійку. Але Селест їх зупинила. Та щось мені підказує, вони ще встигнуть викликати одне одного на дуель)
Слово «...бусурмана...» змусило мене засміятися, хахах) Хоча зрозуміло чому Зореслав так ненавидить Антареса. Але, до речі, він й справді жодного разу не бився з ним один на один. То мара, то чупакабра... Та я думаю, що тут справа не в тому, що Зореслав боїться і тд. Він досить мужній і сильний. Можливо, через те, що Селест не була б рада, якби він вбив Антареса. Тож і робить це чужими руками. Просто думки)))
Віка Лукашук, Молодець, що звернула увагу на цю деталь) Жар-птиця сама тут написалася, ніби не моєю рукою) А ще саме цей символ згадувався в "Порах року. Зникнення Зими"... Хіхі)))
Дякую тобі)))
Бусурман хх))
Навіть не знаю, чого більше чекаю - як буде розвиватися основна лінія, чи коли вже ті двійко навіжених хлопів нарешті одне одному пики наб'ють. Ну чи спробують)))
Очерет, супер)
14. Оце між Зореславом та Антаресом напруга!!! Ох!!! відчуваю, що якби Селест не було б поруч, ці двоє б точно влаштували дуель на смерть. Щодо самої Селест, то думаю, в ній зіграло не тільки милосердя і доброта, як Єдиній — щось до Антареса в неї таки є. Як і в Антареса до неї... тим паче після цього випадку! Незвично спостерігати як крижане серце Зимнього тане від дій дівчини... а отже він спроможний на ці почуття... Та й взагалі... що то за момент як вона рукою провела по шрамові? Коли хтось подобається — хочеться його торкатися... от тут видно магніт вже працює і ні вона його вже не контролює, ні він ... Звісно, це ще тільки початок чогось між ними, а я вже млію від цих моментів. Люблю коли повільно почуття зароджуються .. через такі моменти... тепер буду з нетерпінням очікувати на продовження))
Єва Лук'янова, Млій, але не сильно...))) Дякую)))
Ого...ну правда виявилася жорстокішою за домисли самого Антареса. Треба ж таке...Не відомо звісно чи говорив король правду, та однак я йому повірила. Занадто щиро звучало з його вуст то. А ті удари які потім зазнав син, підтверджують правдивість, яка ось лягла на спину Антареса((
Ох..ну а наступний розділ дуже навіть зворушливий) Селест вирішила підлатати свого охоронця. А Антарес веде себе з нею зухвало, хоча й приязно водночас, бог його знає як це так мило поєднується:)
Інна Турянська, =))) Дякусіки, що завітала в гості)
Розділ 13. Полум'я над кригою не владне? Ага, бачу) Цікава така сцена намалювалася, і хімія вже ширяє в повітрі) Ах, уж ці юнацькі роки з їхніми вічними запереченнями) Хоча в цьому ж свій вайб (•‿•) Що ж... крига скресла) Бачу, що їх обох цікавлять зілля, тож щось спільне вже є. Ще й Селест виявилася такою... кхм... дбайливою) Невже це лише через угоду щодо брата?) Чи..?) Вона молодець, що не ведеться на провокації Антареса. Втім, спостерігати за ними досить цікаво) Наче фільм дивлюся) Такий яскравий діалог.
Цікава рослина цей чорний корінь... Думаю, все не просто так з ним буде. От якесь передчуття... Може в майбутньому. Навіщо насправді він Антаресу?..
Ця сцена з його лікування нагадало мені, як я писала торік про Ріку, про її покарання, і як вона потім відходила. Писати тоді було важко, як і зараз читати про Антареса. Дуже сильна сцена, і вона тобі точно вдалася.
Наскільки ж у хлопця низький больовий поріг, що він ще й після цього піднявся й прийшов до Селест. Цікаво, він сам себе намагався вилікувати, чи що?..
Лекса Т. Кюро, ))) Ще рано Антаресові помирати) Хай поживе ще)))
Обов'язково потім політаємо на місяцептахах. Все буде))))
Дякую тобі за увагу))))
Розділ 13)
Селест і Антарес потроху починають мені нагадувати Діану та Майка (. ❛ ᴗ ❛.) І це так мило, коли дівчина лікує пораненого хлопця! Одразу хочеться шиперити їх) Але водночас як же шкода Антареса! Після тієї правди, отриманого покарання він знайшов сили приїхати до Селест. До речі, в уяві так і намагалася уявити місяцептаха) До останнього сподівалася, що Антарес покатає Селест на ньому. Але розділ вийшов навіть цікавішим ( ◜‿◝ )♡
Попри біль Антарес навіть кепкує з Селест (ніщо не може зробити його менш зухвалим і харизматичним, хах) За цим можна спостерігати вічно)) А як він намагався втриматися та не погодитися, щоб та вилікувала його) Короче, розділ вийшов цікавим.
Але ще цікаво от що: чи насправді на добро просив Антарес чорнокорінь? Чи можливо, що він щось вигадав з цією рослиною? Але можливо він й правду казав. Все ж покарання в його батька важкі.
Дякую за чудовий розділ! Чекатиму продовження! Натхнення тобі і легкого пера ( ◜‿◝ )♡
Віка Лукашук, Теж ловила флешбеки(〃^ー^〃) Побачимо, нащо Антаресу той чорнокорінь, сама ще не знаю))) Дякую тобі)
13. Ну ти знаєш, як я люблю поранених хлопців, яких лікують дівчата)); я прямо насолодилася читанням глави...)) Селест мені подобається, так тримає марку з ним, а Антарес такий зухвалий, саркастичний і харизматичний)) Мені все більше подобається ця парочка!!! Ну як їх не шипперити скажи?? це протистояння мені до вподоби!! Ще й Антарес таку фраза їй кинув про кригу .. типу як собі повторював, що його вона не чіпляє, але ж думаю в глибині душі таки якісь струни здригнулися ..) А от те, що на його спині — це жах .. бідолашний, навіть не думала, що батько міг бити настільки жорстоко .. Але він реально має ще ту закалку!!! Тепер мені здається, що крига потроху почне танути, особливо після допомоги Селест ..) Можливо після побаченого вона захоче зрозуміти в якому світі він живе, що викличе симпатію .. дуже чекаю!!!
Єва Лук, Та, складно їх тепер буде не шиперити))) Дякую тобі)
Ну, отакого я точно не очікував) Що він з не загоєними до пуття ранами попхається до неї.
Але ж не просто так мабуть))
Очерет, людина слова)))
Сімейка в них просто епічна. А скелетів у шафі походу вистачить на цілу фракцію Некрополіса з Героїв меча і магії))
Очерет, хаха))) це точно)
12 розділ. Оце так поворот! Невже це правда?.. Невже мати хотіла смерті рідної дитини?... Не очікувала такого зізнання з боку батька Антареса... Він же не замилює йому очі? Хоча шрам же біля серця справі існує... Гм.
Утім, бачу, що Деморіс — ще той Зимній... Жорсткий, безжальний. На власноруч покарання здійснює. Отакої... Ото батьки Антаресу дісталися... ಥ‿ಥ Одна вбити намагалася, інший лупцює... Якщо б хлопець втік, я б не здивувалася. Втім, в нього є гідність і досить міцний стрижень всередині — стільки ударів витримав, і майже не кричав. Видно, що загартований вже роками. Хоча, думаю, тут він намагався фізичним болем закрити душевний — болить в ньому ця правда про маму... Але все це діє лише тимчасово. Фізичні рани з часом загоються, і лише шрами залишаться, а от душевні рани будуть продовжувати пекти. Що ж, сподіваюсь, Антарес з цим справиться, і знайде сенс в житті.
Ханночко, невичерпного натхнення, спокою та сил для писання, а я нову чекаю на продовження!)
Лекса Т. Кюро, Дякую тобі))) вже почала писати продовження) Сподіваюсь, воно теж здивує(〃^ー^〃)
12. Ну нарешті! Довго чекали і таки дочекалися довгоочікуване продовження!!! Ще й яке! Я постійно гадаю, що ж там насправді сталося і яка істинна правда деяких речей, зокрема, що сталося з мамою Антареса, але завжди мої здогадки виявляються не такими!Молодчинка! Ведеш історію так, що важко навіть припустити, що ти задумала і що там дійсно було. Адже я увесь цей час думала, що його мати реально в якійсь занедбаній потаємній кімнаті замкнена! (хоча вірогідності цього не виключаю) А от що виявляється було... Бідний Антарес... Мені здавалося, що мати була єдиною особою, до якої він всім серцем тягнувся і яку по своєму любив, але Деморіс і це зруйнував... Тепер сумніваюся, що в його душі колись запанують теплі почуття, навіть до принцеси, чи нареченої... бо ніби щось після цього в душі помре. Хоча звісно, це я так думаю, а хто зна, що ти насправді задумала .. Втім чи правду Деморіс сказав? Я не вірю йому взагалі, він теж бачить речі через свій світогляд... але інфа про бажання вбити свого сина .. щось мені підказує, що це таки порада. Ох, багато різних думок! Требую продовження!!!
Єва Лук'янова, (〃^ー^〃) Шось мені підказує, що тут король говорив правду. Дякую, що читаєш)
Розділ 12)
Ох, оце так правда виявилася неочікуваною ⊙.☉ Й досі трохи у шоці. Навіть не думала, що Деморіс розкаже чому вбив матір Антареса. Після всього цього мені так стало шкода Антареса. Він любив свою матір. А виявилося, що майже кожного разу вона хотіла його вбити!
Леле, поки читала в голові аж картинки ніби з фільму з'являлися. І, скажу чесно, це так страшно уявляти, як мати сиділа біля ліжка своєї ж дитини, тримаючи зброю. І це поранення серця... Які б не були в неї переконання, але це ж її рідна дитина!(´;︵;`)
Водночас закрадалася думка: чи може Деморіс брехати? До останнього так думала, але його реакція після розповіді змусила відкласти підозри. Яким би він не здавався поганим, та мені на мить й самій здалося, що він кохав дружину. Хоча все може бути.
Чомусь сподівалася, що Деморіс прибере покарання сина. Все ж той і так у повному шоці. Про таке дізнатися! Тому зараз сиджу, і так шкода Антареса(｡•́︿•̀｡)
Але ці діалоги такі класні! Не перестаю насолоджуватися читанням)) І емоції персонажів ти передала прям дууже чудово ❤️
Чекатиму з нетерпінням продовження! Натхнення тобі й легкого пера! ( ◜‿◝ )♡
Віка Лукашук, (〃^ー^〃) Дякую тобі за відгук) Для мене ця правда теж виявилася шоком. Інколи історія вносить свої корективи.
11. Також, надзвичайно цікаво сюжетна лінія підводить тут нас до матерів обох братів. От недарма їх знову пригадали, а в серці Кріоса вже посіялися зерна сумнівів. Ще й інтрига така довкола слів"в Кригожарі достобіса покоїв". Все так і натякає на цікаву пригоду, в якій брати можуть об'єднатися й дослідити таємницю власного замку, де неодмінно можуть з'явитися сліди діяльності їхнього батька. А раптом, зовсім близько, десь спочивають скелети колишніх дружин правителя Зимніх, все можливо, і від цієї думки стає дуже моторошно.
З нетерпінням чекатиму на продовження пригод улюблених героїв,бажаю тобі натхнення, віри в улюблену працю й себе, адже ти створюєш справжній шедевральний самоцвіт і він вже прекрасний з першого погляду!
Максиміліан Степовий, Все можливо)))
Дякую тобі за коментарі та рекомендації(〃^ー^〃) Приємна несподіванка)))
Скоро для Ютуб дороблю відео, і тоді візьмуся вже за продовження, бо знову затянула...)
11. Видно, що Кріос сам не прагне причинити братові біль, але вибору в обох немає. Один змушений коритися волі батька, а інший не здатен тримати язика за зубами, прагнучи продемонструвати свій характер. Все ж таки, добре, що Антарес довірився братові й поділився з ним своїми враженнями від нічних пригод в Проклятому Лісі. Шкода тільки, що Кріос поки не вірить стовідсотково братовим словам і тільки марними застереженнями сипле навкруги. Відчуваю, що такі страшні слова про Проклятий Ліс не дарма написали, там якась таємниця схована, яка здатна пролити світло і на Зимніх, і на Єдиних, адже це ж хтось придумав страшні речі про згубу розповсюджувати.
Максиміліан Степовий, Так, Кріос слухається голосу розуму, тому не повірив на слово.
11. Бідний Антарес, його в цьому розділі неймовірно шкода. Батько до нього занадто жорстоко ставиться, а він ще й молодець, гідно тримає обличчя та не збирається демонструвати ні страху, ні слабкості під час цього покарання. Дивно ще, як це в нього шрами не залишаються на зап'ястях після таких шипастих кайданів.
Максиміліан Степовий, Та отож бо...
10. Дивує те, наскільки винахідливим виявився брат, що одразу на ходу декілька варіантів здобуття фамільного меча вигадав! Добре, що Селеста настільки розумна, що не купилася одразу на його побрехеньки і виявила істину на місці. Справді,поведінка Зореслава викликає обурення, адже він більше якось за себе думав і особисту ненависть до Антареса, чим про благополуччя сестри. Через нього тепер можуть постраждати невинні люди, а ще він сам же прискорив переїзд Селести до Кригожару. Чим більше намагаєшся уникнути своєї долі, тим частіше вона сама тебе наздоганяє. Цікаво тепер як Селесті вдасться налагодити цей складний конфлікт з участю свого брата. Відчуваю, що нас чекає цікава поїздка до Кригожару і попереду ще багато конфронтацій не тільки з Антаресом, а й із його батьком та Крістою)))
Максиміліан Степовий, Ой, попереду багато всього)
10. Ну Зореслав прямо найчудовіший брат на світі. Схоже, що його добрі наміри перетнули небезпечну межу і зайшли занадто далеко. Він своєю надмірною опікою Селести, брехнею та самоправством, тільки більшу біду накликав на Єдиних. Доволі дурний був план покладатися виключно на випадок. І тут більш хоробрішою виглядає якраз Селеста, вона хоч пряма,щира й готова прийняти свою невідворотну долю, а не так, як Зореслав, який спочатку заварив всю цю кашу, а потім боягузливо почав "хапай речі, ми виїжджаємо".
Максиміліан Степовий, Мене тут Зореслав теж здивував. Не очікувала від нього такого)
9. В принципі, Антарес може стати хорошим персонажем, якщо протиставить себе батьку й перетвориться в його повну протилежність, всі шанси знаходяться в руках! О, розмова про наслідки Великої Війни страшно заінтригувала, відчуваю, що незабаром будуть розкриті всі карти і виявиться,що не все так однозначно, як здавалося на початок. Цікаво, чому за Проклятий Ліс точилася настільки запекла боротьба.
Антарес молодець, що так сміливо все батькові в обличчя сказав, але тепер його шкода стало, адже він прирік себе на жахливі тортури в кайданках. Але цікавіше всього, що він вже охолов до своєї власної нареченої, зате частіше думав про Селесту. Оце так злам неочікуваний, схоже, що тут буде від ненависті до кохання перехід)))
Максиміліан Степовий, Побачимо, на який бік пристане Антарес)
9. Бідний Кріос, не дивно, що він добряче розлютився на всіх - його прямо в слугу тут перетворили і всі так зневажливо якось до нього ставляться, а він мені самим чистосердечним тут здається, голос розуму для цих гарячих голів за столом. От Деморіс виявився настільки жахливим тираном,що його жорстокості та байдужості до власної родини можна тільки подивуватися. Він ще й так легко укладає нові династичні шлюби, що й не дивно, що Антарес настільки скипів з батькової поведінки, адже сам хлопець тужить за рідною матір'ю й досі в усьому звинувачує батька.
Максиміліан Степовий, Так і є)
9. Схоже, що Антарес несвідомо почав закохуватися в Селесту, раз вже Кріста його не задовольняє та дратує. В принципі, дуже глибоко показана оця еволюція героя в його ставленні до Крісти та Селести. Знову проявилося красиве протиставлення - холодна, зловісно-красива горда Кріста з крижаним серцем та легкодоступна проти прекрасної в своїй душі, крихкої, тендітної і доброї Селести, яка постійно зубки показує Антаресу, а таке одразу його приваблює.
Максиміліан Степовий, (〃^ー^〃)
8. Ось ніби Селеста врешті отримала те, чого так прагнула весь цей час, але здійснення помсти не вдовольнило її душу. Як не крути, а нареченого цим до життя не повернеш, тільки порожнечу всередині сильніше поглибиш. Антарес прямо відчуває себе вже беззаперечним хазяїном тут, нічого не боїться, знущається просто в обличчя нещасній принцесі. Розуміє, що їй діватися нікуди, а засобів для хитрощів в неї зовсім не залишилося.
Дуже втішили натяки на особистість нападників, тепер врешті весь пазл склався і одразу стало зрозуміло хто ж це там вирушив вночі на прогулянку лісом))) Бідна Селеста, її так шкода, вона немов пташина, яку силою намагаються запхати в золоту клітку. Принцеса в одну мить вигукнула Антаресу все, що накипіло в її душі за весь цей складний час. Вона ще й ледве не піддалася владі харизми принца, вже відчувається оцей небезпечний вплив Зимніх, котрий здатен звести з розуму довірливих добрих Єдиних. Схоже,що події зараз досягають свого найбільшого зламу і попереду на нас чекає багато захоплюючих пригод!
Максиміліан Степовий, ....)))) Дякую тобі за глибокі коментарі(〃^ー^〃)
7. В пророцтві мари втілився весь глибинний сенс Балади про Сяйливу Троянду та Кригу, бо тут і натяки на прокляття Зимніх, їхню розплату власним життям, а наприкінці слова інтригують, згадуючи "плід справжньої любові". Ну це прямо приємний натяк на Майка, Зимнього, який здатен розірвати це прокляте коло і досягти кращого майбутнього, ніж його попередники.
Цікаво теж, хто наважився напасти й полонити нещасного Антареса, прямо якісь таємні ордени підключилися до цих справ. Але так, кінцівка розділу вийшла доволі гіркою, бо мені справді шкода стало нареченого Селести. Одразу зрозуміло хто міг стати причиною його загибелі, бо полювання на чупакабру пішло абсолютно не так, як я очікував раніше, це був несподіваний й захоплюючий поворот подій.
Максиміліан Степовий, Угу, Антарес приховує безліч таємниць...
7. Але теж дуже цікаво хто стоїть за марою і представляє собою третю силу, яка провадить тут антикампанію проти Антареса. Це хтось зі справжньою ненавистю до всіх Зимніх. Історія мами принца оповита найважчим смутком, бо одразу здогадуєшся хто виявився безжальним холоднокровним вбивцею цієї невинної жінки. Взагалі, майстерно показана оця відмінність сторін - Зимні, які тікають від живих почуттів, переховуючись за книгою байдужості, та Єдині, котрі, навпаки, занадто теплі й чуттєві. Ці сторони несвідомо врівноважують одна одну та не здатні існувати без іншої.
Максиміліан Степовий, )))
7. Саме полювання на чупакабру від початку інтригувало, тому хотілося дочекатися розв'язки пригод в лісі та побачити чим все закінчиться. План хлопця здавався доволі простим - виманити звіра приманкою, змусити жертву самій йти назустріч мисливцю. Але я зовсім не очікував такої зустрічі із примарною Селестою посеред лісу))) Одразу відчувалося, що з нею щось не так, але Антарес теж кумедне ставлення до дівчини мав, явно зневажав її, не вважаючи, навіть, й привабливою. Жорстокість принца теж стала справжнім відкриттям в цьому розділі, змушуючи поглянути на нього зовсім іншими очима. Чомусь тут більше мару було шкода, ніж самого Антареса, бо її пророцтво несло подих невідворотної долі і в смерті істоти принц не знайшов би власного порятунку.
Максиміліан Степовий, Ох, Антарес ще вразить...
7. Надзвичайно цікавою вийшла подорож до Проклятого Лісу, його моторошна атмосфера передана настільки вражаюче, що одразу уявляєш перед собою і місячну ніч, і тісне сплетіння темних віт дерев, страхітливі звуки жителів цього зловісного місця.... Антарес справді дуже хоробрий, раз наважився увійти до лісу наодинці, ще й блукати ним в таку пізню пору.
Максиміліан Степовий, ))) Безстрашний)
6. Брехливий вчинок Еларіса просто не має вибачень, він ставився до Лади немов до бажаного трофею, речі, заманюючи її розкошами і зовсім не думаючи про її почуття. Дивним збігом стала загадкова смерть нареченого Лади і вона прямо співпадає з нинішньою загибеллю нареченого Селести. Невже Зимні дійсно спроможна на такі жорстокі вбивства?
Доля Лади виявилася надзвичайно тяжкою і завершилася смутною нотою, коли вона, сповнена недовіри до всіх, обрала вічну самотність в лісі, а в її пам'яті досі палали крижані очі невблаганного переслідувача. Таке не легко забути і неможливо, ні за яку ціну, пробачити!
Максиміліан Степовий, Так, доля Лади скалічена(( Урок для Селест.
6. Нарешті ми повернулися до таємничої історії Лади, яка викликала стільки питань, коли вона вперше заговорила на цю тему. Виявляється, що Лада була доволі популярною особою в своєму селищі, ще й такою дівчиною з перцем, котра вміло ставила на місце всіх своїх надокучливих кавалерів. Цей Еларіс справді від самого початку викликав підозри, бо якось він раптово з'явився саме в цьому селищі, почав часто туди ходити і для простого хлопця занадто розумним й мудрим виявився, що натякало на його непросте походження.
Дивно, що вибір Еларіса впав саме на Ладу, невже її постійні відмови настільки сильно запалювали в ньому цю небезпечну пристрасть? Шкода, що така горда дівчина врешті купилася на харизму чужинця, не повіривши пересторогам власного батька. А погнавшись за таким коханням, в кінці наштовхнешся на колючий терн, що здатен серце на шматки порвати.
Максиміліан Степовий, Гострих відчуттів захотілося, ага...
5. Виявляється, що життя Зимніх теж сповнене небезпеки і за ними можуть полювати у стінах власного замку. Це надзвичайний героїзм, що Антарес не злякався переслідувача, а зміг вчасно поквитатися з ним. Навіть, цікаво, хто ж це міг надіслати вбивцю в серце самісінького Кригожару.
Методи виховання батька теж вражають своєю жорстокістю, він немов би витесував із сина міцну скелю, змушуючи його не демонструвати слабкодухості. Цікаво, чому він так розлютився на портрет власної дружини, відчуваю, що це показано не просто так і далі ще розкриється неочікувана правда про те, що вона теж була Єдиною. Надзвичайно захоплююче показано, як працює пропаганда з обох сторін - тільки Лада налаштовувала Селесту проти Зимніх, як батько змушує і Антареста берегтися звабливих чар цих підступних відьом. Відчуваю, що принцу та принцесі доведеться самим одне одного пізнати краще й розвіяти міфи з минулого.
Максиміліан Степовий, ...))) На них чекає багато цікавого)
5. Оце так неочікуваний поворот в історії))) Що, що, а я й не сподівався дізнатися про алхімічні захоплення Антареса. Це цікаво, що Пори Року живуть надзвичайно довгим життям, але роблять спроби досягти повного безсмертя. Надзвичайно цікава тема,бо часто, наближаючись до подоби божества, ті, хто отримує безсмертя, можуть потім пожалкувати про цей проклятий тягар, спостерігають за невблаганним плином віків перед собою.
Я чомусь так і здогадувався, що батькові все відомо про витівки сина, бо важко щось приховати, коли володар Кригожару знає тут кожен закуток, але він подарував Антаресу це відчуття певної таємничості в яку син свято вірив))) Ох, він же ледве брата свого не отруїв такими експериментами і нагадав мені сильно епізод, в якому Ден приспав свою сестру відварами.
Максиміліан Степовий, =))) треба ж над кимось експериментувати)
4. Сама природа й погода в цьому розділі одразу змушують відчути смуток, скорботу й самотність Селести, яка досі переживає глибоко в душі не найкращі часи. І як добре, що в неї є настільки чудова тітка, котра завжди готова прийти на допомогу дівчині й вислухати все, що накипіло в племінниці на душі. Історія Лади дійсно починає інтригувати від самого початку, адже вона живе ось так аскетично посеред лісу і по ній видно, що вона пережила якусь трагедію в минулому.
Ох, Селеста могла так красномовно сказати все,що думає про Антареса і всі її слова були б суцільною правдою про цього егоїста, але і вона, біднесенька, дозволила собі купитися на привабливе личко принца, відкинувши всі зайві сумніви. Лада молодець, вона спробувала нагадати принцесі про небезпеку від крижаних Зимніх, що все це кохання може закінчитися доволі трагічно, хоча й небажання Селести жити в Кригожарі здатне призвести до жахливих наслідків. Вже не терпиться почути історію Лади, пов'язану із Зимніми, бо на самому цікавому все перервалося)))
Максиміліан Степовий, Юне серце ще в Селест...)
3. Навіть, у ставленні до Селести простежується різниця в характері братів. Антаресу плювати на її почуття, він думає тільки за себе й власне его, а от Кріос одразу цікавиться життям принцеси і доволі турботливо про неї відгукується, що це б йому впору бути її охоронцем. І здається мені, що неспроста Кріос так свариться на жорстокі закони, він може стати одним з тих, хто може спробувати кинути виклик існуючим правилам. Саме ім'я героя теж надзвичайно красиве, бо якраз передає те,що він сам холод, мороз, прекрасний вибір)))
О, а слова на початку так цікаво розкривають походження небесної сталі, відсилаючи нас до падіння небесного тіла, з якого згодом і утворився цінний матеріал для виробництва зброї.
Максиміліан Степовий, (〃^ー^〃)
3. Яким цікавим та дивовижним вийшов поєдинок між двома братами, надзвичайно вражаючим було їхнє безстраше зіткнення! Незважаючи на всю майстерність і бойові навички, Антарес доволі легко дозволяє гордості, самовпевненості та гніву оволодіти своєю душею, а це його засліплює та робить слабким і вразливим перед ворогами. Кріос легко довів, що його не варто недооцінювати і насміхатися з нього, бо на мечах немає кращого за нього. Мені цей герой надзвичайно сподобався тим, що він влучно говорить про те, як книги ще нікого не вбили, віддаючи перевагу мирному життю, вважаючи знання найціннішим скарбом на світі. І він правий, бо груба сила не завжди спроможна виграти там, де розум стратега зможе швидко проаналізувати всі ходи й ландшафт поля бою.
Максиміліан Степовий, Кріос теж нравки)
2. Окреме захоплення викликають імена брата та сестри - Зореслава та Селести. Вони прекрасні своєю гармонією і втіленням космічної природи - срібної зорі на темній шовковій вуалі нічного неба і півмісяця, який проливає сльози у формі проміння на озерні води. Такі асоціації викликають миттєво імена героїв, коли перший раз зустрічаєшся з ними на сторінках книги. Стосунки брата й сестри такі теплі, милі, жартівливі, вони одразу наповнюють радістю й світлом, змінюючи загальну атмосферу. Схоже, що Зореслав стане моїм улюбленцем в цій книзі за відмінне почуття гумору й душевність)))
От нам так демонструють вдавану безсердечність Селести, коли вона холодно надсилає Антареса на вірну смерть, бажаючи отримати голову чупакабри, але не все так однозначно. Варто лише поглянути глибше - і перед нами розкривається тендітна душа дівчини, яка нещодавно пережила горе від втрати нареченого, вона хвилюється від того, що їй назначили охоронця в іпостасі наслідного принца Зимніх. Ці фактори створили своєрідний афект під час якого Селеста в серцях вигукнула те, що в неї вирувало у думках, але Антарес сміливо прийняв цей виклик і тепер цікаво,чи вдасться йому завойовувати довіру Селести.
Максиміліан Степовий, Побачимо, який Антарес сміливець)) Дякую тобі)))
2. Який моторошний та містичний початок розділу, цей ліс викликає правдиві мурахи на шкірі. Похмурі вигуки русалок нагадують старовинні прокляття, які повисають в повітрі тяжким тягарем, віщуючи темне і скорботне майбутнє для кожного, хто почує ці слова... Смуток й самотність Селести враз змушують проникнутися глибше до цієї героїні, вона мені подобається найбільше всього зараз. Нарешті стало зрозуміло кого ми бачили на початку в лісі і значення тієї трагічної загибелі стало ще більш значним, демонструючи всю жорстокість королівства. Дівчина нещодавно втратила нареченого, а Суддям плювати на це, вони не дають шансу для скорботи, а вже приписали Антареса для дівчини і її маленький бунт проти системи прекрасно можна зрозуміти.
Максиміліан Степовий, (〃^ー^〃)
1. Кріста теж стала доволі загадковим персонажем. Вона справді більш гармонійно пасує до Антареса і його обов'язок перед Селестою теж став на заваді їхнього щасливого сумісного життя. Буде цікаво спостерігати за тим, як Антарес почне лавірувати між колишнім життям та новим в ролі охоронця. Закони Пір Року теж доволі цікаві, одразу відчувається, що всі тут переводять стрілки й роблять винними або Зимніх, або Єдиних, хоча сама ситуація доволі неоднозначна й складна для всіх після війни, яка прокотилася всім королівством.
Максиміліан Степовий, Так, протиборство між цими двома родами було ще тоді)
1. Нарешті я дочекався того моменту, коли ми потрапили до Атланти! Про цю столицю дуже давно чув зі згадок, коли туди їздив Макс в оригінальній книзі, і вже тоді не терпілося побачити красу столиці всього королівства. Тобі вдалося здійснити надзвичайне - в цих описах відразу постає образ столиці як прекрасної перлини, найкоштовнішої оздоби всієї країни, де зосереджені всі торгові шляхи і у котрій розквітають економічні гіганти в постаті Зимніх, що відають виготовленням зброї з небесної сталі чи родини Крісти, які чеканять титани.
Антарес поки що на початку викликає такі змішані почуття. Він мені нагадує людину, яка мала цілком успішне нормальне життя, але оця роль охоронця та взаємини із Селестою лягли на нього надзвичайним тягарем, змушуючи героя відчувати себе роздратованим й розгубленим. Взагалі, нова пара героїв разюче контрастує з Майком та Діаною. Тут ми маємо гордих незалежних людей, що абсолютно чужі по відношенню один до одного. Їм байдуже на ці обов'язки, просто закон вимагає слідувати таким правилам. Схоже,що Селеста просто хотіла позбавитися бідного Антареса, посилаючи його на таке небезпечне завдання.
Максиміліан Степовий, (〃^ー^〃)
Вау, пролог дійсно розпочинається доволі епічно й вражаюче! Описи Проклятого Лісу настільки детальні та атмосферні, ніби ти йдеш поруч з героєм його тінистими заплутаними нетрями та спиною відчуваєш всю небезпеку від кожної тіні під кронами дерев. Також, початок пріквелу миттєво завойовує серце різкою зміною атмосфери, в порівнянні з оригінальною історією, бо тут переважає суворість, похмурість й непередбачуваність темних віків давнини. Тобі вдалося прекрасно втілити перед нами світ,який не так давно пережив страшну війну і тепер намагається відновитися після цієї трагедії й кровопролиття, а нові закони досі ще не закріпилися остаточно в свідомості жителів королівства. Не очікував тут почути про Зимніх в контексті їх варварської природи, зовсім їх не любили в давні часи й всю провину на них покладали. А я так відчуваю, що легше всього Зимніх звинуватити, але вони тут такі ж самі жертви війни, як і кожна нація Пір Року, що поклала душу й тіло в цій боротьбі. Біль Астарта настільки яскравий, що його гнів та скорбота відлунуються в глибинах серця, немов коханих несправедливо розлучила жорстока система.
Максиміліан Степовий, Ти чудово відчув настрій історії...)))
Боже, на початку стільки красивої витонченої поезії зустрічає нас, це одразу сприяє зануренню в атмосферу історії. Немов ти сидиш в бібліотеці замку Кригожару й до рук потрапив безцінний стародавній манускрипт, який врешті пояснить нам корені легенди про Сяйливу Троянду та Кригу, бо тут точно щось не чисто і на нас чекає не менш грандіозна історія з унікальними героями! Мені подобається твоя майстерність з цими поетичними вставками, вони роблять книгу тільки кращою, а світ ще більш живим та реалістичним. Інтригує вже з перших рядків і поки що грає на струнах сильної ностальгії за попередніми книгами з цієї серії. Що не кажи, а Майка та Діану не проміняєш за жодну ціну і вони в серці навіки)))
Максиміліан Степовий, Вже скучила за ними)
Із настанням зими врешті душа моя потягнулася до знайомого Кригожару, щоб знову провести захоплюючий час із новою історією з мого улюбленого всесвіту! Якою ж радістю й приємною ностальгією обдаровує переказ відомої легенди з оригінальної книги, одразу пригадалася вся загкдковість взаємин Зимніх та Єдиних. Вони такі різні, але їх несвідомо притягує одне до одного, немов протилежності - тепло й холод, світло і пітьму, дружність та самотність. В оригінальній книзі легенда про Троянду та Кригу змушувала мене хвилюватися за долю Майка та Діани, бо ідеально втілювалася в їхніх образах. Весь час боявся, що або Майк стане холодним й заморозить серце Єдиної, згубивши її, або ж Єдина перетвориться в ту, що отруїть нещасного Зимнього, зробивши його слабким через їхню взаємну прив'язаність один до одного. Синергія оригінальних героїв досі залишається однією із самих найкращих в літературі!
Максиміліан Степовий, Дякую) Рада бачити тебе тут(〃^ー^〃)
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати