773
“Драксарія”
Анотація до книги "Драксарія : Ехо Безодні"
На планеті Драксарія дракони — не легенда. Вони живуть поруч із людьми, обирають своїх вершників і пов'язують із ними свідомість у союз, який здатен змінити долю цілих світів.
Щороку до найвідомішої Академії драконів прибувають юнаки й дівчата з різних планет, щоб пройти навчання, опанувати мистецтво польоту та довести, що гідні стати єдиним цілим зі своїм драконом.
Серед них опиняється й Кайрен Вокс — хлопець із планети, де драконів ніколи не існувало. Він не знає місцевих правил, не відчуває того загадкового зв'язку, про який говорять усі навколо, і вже в перший день розуміє, що тут він чужинець.
Одні студенти борються за право стати найкращими вершниками,інші приховують небезпечні таємниці. Дивний куратор, який знає більше, ніж повинен. Давні легенди, про які викладачі воліють мовчати.
Щороку до найвідомішої Академії драконів прибувають юнаки й дівчата з різних планет, щоб пройти навчання, опанувати мистецтво польоту та довести, що гідні стати єдиним цілим зі своїм драконом.
Серед них опиняється й Кайрен Вокс — хлопець із планети, де драконів ніколи не існувало. Він не знає місцевих правил, не відчуває того загадкового зв'язку, про який говорять усі навколо, і вже в перший день розуміє, що тут він чужинець.
Одні студенти борються за право стати найкращими вершниками,інші приховують небезпечні таємниці. Дивний куратор, який знає більше, ніж повинен. Давні легенди, про які викладачі воліють мовчати.
інші світидраконимагічна_академія
Зміст книги: 25 глав
41 коментар
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиВау) люблю драконів, підписка♡
Ліша Сил, Дякую, навзаєм)
https://booknet.ua/blogs/post/445823
Ось невеличка рецензія )
Ейларіс Вальєн, Звісно, буду рада якщо дочитаєте. Впевнена - герої Вас здивують.)))
Пятий розділ знову залишив після себе дуже неоднозначне відчуття: з одного боку, я кілька разів ловила себе на думці «ну куди вже жорсткіше?», а з іншого — саме ця жорстокість дедалі більше розкриває, що насправді являє собою Академія. Особливо зачепила історія Торіка та «Відсікача» — тут уже страшно не за тіло, а за людину, яку можуть стерти зсередини, залишивши лише слухняну оболонку. А Блікс і його урок про хаос взагалі змусили подивитися на все, що відбувається, трохи інакше. І, здається, союз Кайрена з Торіком тепер може привести їх туди, куди Академія зовсім не хотіла б їх пускати.
Більш розгорнутий і детальний відгук напишу у своєму блозі, бо тут на все, що хочеться сказати після прочитаного, просто не вистачить місця. А я тим часом іду читати далі — тепер особливо цікаво, що буде після Турніру Чорного Сонця. Дякую!
Ейларіс Вальєн, Дякую, приємно, що Ви отримуєте такі емоції під час читання. Сподіваюсь, що герої дивуватимуть і далі. Академія дійсно дуже жорстока, бо злиття свідомостей з драконами це не іграшки, тому настільки суворе навчання.
Четвертий розділ знову змусив мене нервувати разом із героями, але цього разу найбільше зачепило навіть не саме випробування, а те, що воно робить із ними. Відбраковані ящури тут для мене стали майже дзеркалом самих студентів — травмованих, небезпечних, непередбачуваних, але все ще живих. За Кайрена я переживала буквально під час польоту, Торік своїм станом після випробування налякав набагато сильніше, ніж сама небезпека, а холодність Рейнара змусила окремо насторожитися. Чим далі читаю, тим більше здається, що головне питання Академії вже не «чи виживеш?», а «ким ти залишишся після цього?». Дуже сильний розділ, який залишає після себе багато думок. І я, звісно, йду читати далі, бо тепер особливо цікаво, що автор приготував героям наступного разу.
Ейларіс Вальєн, Так, на героїв чекає ще багато небезпечних випробувань, що зроблять їх сильнішими. Також буде і романтична лінія, щоб трохи розбавити небезпеку і ще глибше показати деяких героїв). Дякую за Ваші глибокі думки.
Третій розділ для мене став одним із тих, після яких хочеться одразу читати далі. Тут так багато контрастів — моторошна атмосфера Академії, шалені польоти, дракони-духи, вибухова енергія Фламберга, холодна логіка Зіїрі й моменти, коли навіть найсильніші герої втрачають контроль, — що розділ буквально не дає видихнути.
Особливо сподобалося, як через ці випробування поступово розкриваються самі герої. У кожного свій спосіб зустрічатися зі страхом, і саме це робить їх живими. А філософія падіння взагалі змусила мене замислитися: тут падіння вже не просто фізичне випробування, а майже метафора того, як навчитися діяти тоді, коли контроль більше не працює.
І після появи Ейріс та відкриття іншої природи зв'язку з драконом розділ отримав ще один, зовсім інший відтінок. А фінал із Архонтом Ноктіром Вейлом залишив дуже цікаву тривогу, особливо після реакції Фламберга. Тепер мені справді цікаво, що чекає героїв далі.
Ейларіс Вальєн, Дякую Вам. Так, в цій сцені падіння закладена глибока філософія - не бійся впасти низько, щоб потім злетіти ще вище. Як глибоко Ви все відчуваєте, мене безмежно тішить, що я змогла передали те, що заклала в свій задум коли писала книгу. А виношувала я її довгенько))
Його гумор для мене навіть трохи схожий на захисний механізм: якщо перетворити страшне на смішне, його хоча б на кілька секунд можна витримати . І через це його комічність не віддаляє мене від нього, а навпаки, робить живішим.
Зіірі мене зацікавив, мабуть, найбільше саме психологічно. Людина, яка звикла шукати логіку та пояснення, фактично тримається за розуміння ситуації як за спосіб зберігати контроль. Якщо я можу пояснити те, що відбувається, значить, я можу з цим щось зробити. Але що відбувається, коли пояснень немає?
І саме тому його кошмар для мене такий промовистий.
Бо страх Зіірі — це не просто страх перед небезпекою. Це момент, коли ламається його звичний спосіб взаємодії зі світом . Там, де логіка перестає працювати, йому вже нема за що триматися. І мені дуже цікаво, чи стане ця ситуація для нього лише епізодом, чи вона заставить його переглянути власне ставлення до невідомого.
А Віра... Отут я особливо поважно читала її реакцію.
Ейларіс Вальєн, Як приємно, що Ви окремо відписали враження про кожного головного героя, ще й так тонко відчуваєте кожного, його початкову точку та потенціал. Це неймовірне відчуття коли читач занурюється так в історію і відчуває кожного героя. Дякую Вам)
Враження від другого розділу:
Після першого розділу я вже збагнула, що Драксарія — місце зовсім не для тих, хто шукає спокійного навчання, але другий розділ змусив мене подивитись на Академію ще з одного боку. Тут вона ніби перестає бути просто величезною, незвичною спорудою, куди Кайрен та інші герої щойно потрапили, і починає поступово втручатися в їхнє життя . Причому не лише вдень, коли навколо відбуваються дивні речі, а й уночі, коли людина зазвичай залишається наодинці із собою.
І саме це мені дуже сподобалося.
Мене взагалі неймовірно чіпляють моменти, коли в книжці показують не лише те, як персонаж поводиться перед іншими , а й те, що з ним відбувається тоді, коли вже не потрібно тримати обличчя. Бо вдень Кайрен може намагатися шуткувати, триматися, ховати розгубленість і переконувати себе, що він якось упорається. Але сон не питає, чи готовий ти показати свою слабкість. Він просто витягує її зовні.
Ейларіс Вальєн, Так, особливе задоволення для мене - це показувати внутрішній світ героїв, з їхніми сумнівами, страхами, та подекуди іронією.)
Тому другий розділ для мене — це не просто чергування гумору та містики. Це перший момент, коли герої починають відкриватися не через свої слова, а через те, чого вони бояться. І саме це мені здалося одним із найцікавіших моментів у всьому розділі.
Ейларіс Вальєн, Ого, стільки об'ємних та ґрунтовних відгуків від Вас. Приємно читати, для кожного ця історія розкривається по різному, адже я вклала в неї багато різних аспектів, в тому числі і психологічних. Приємно, що Ви це окремо відзначили.
Бо вдень я дивлюся на героїв і думаю, хто з них сильніший, хто сміливіший, хто розумніший, хто краще пристосовується . А після жахів я вже думаю зовсім про інше: чого вони насправді бояться? Що кожен із них намагається приховати? Що станеться, якщо цей страх перестане залишатися лише сном?
І саме тому мені дуже сподобався контраст цього розділу. Спершу я сміюся через побутові абсурдності Академії, потім придивляюся до характерів, звикаю до героїв — і вдруге мене буквально витягують із цього легшого настрою та кидають у щось дуже темне.
Для мене це спрацювало чудово.
Бо тепер Драксарія вже не здається просто місцем, де герої навчатимуться, житимуть, зваряться, дружитимуть і проходитимуть випробування. У мене виникає відчуття, що сама Академія поступово вивчає їх . Як вона перевіряє не тільки ті, на що вони здатні фізично, а й ті, на кого вони залишаються тоді, коли страшно.
І після цього розділу я вже дивлюся на Кайрена, Торіка, Зірі та Віру трохи інакше. Тепер я знаю, що за їхньою поведінкою є значно більше, ніж вони показують одне одному. І мені дуже цікаво, що станеться, коли їхні внутрішні страхи почнуть перетинатися з реальними небезпеками цього світу.
Мене дуже зацікавила саме ця психологічна сторона. У шкірного персонажа своя реакція, своя межа витривалості, свій спосіб переживати страх, але джерело виявляється спільним. І через це Ехо Безодні для мене починає виглядати не просто як містичне явище, а як щось, що поступово проникає у свідомість героїв та руйнує їхнє відчуття безпеки.
І знаєте, що я ще подумала?
Сон — це чи не єдине місце, де герой не може брехати так легко, як у реальності.
Вдень Кайрен може сказати, що впорається. Торік може пожартувати. Зірі може спробувати все пояснити. Віра може залишатися холодною та зібраною. Але вночі всі ці засоби захисту дають тріщину. І мені саме тому так сподобався цей хід: авторка ніби по черзі знімає зі шкірного персонажа його психологічну броню і показує, що знаходиться під нею.
Через це другий розділ для мене став набагато особистішим, ніж я очікувала після першого.
Оце вже той момент, після якого я перестала сприймати жах як просто жах.
Дракон із чорними дірами замість очей — дуже сильний образ сам по собі, але мене більше налякав навіть не він. Мене зачепило відчуття порожнечі , яке йде разом із цим чином. Сотні голосів, шепіт, передчуття чогось невідворотного — і ти вже не можеш зрозуміти, де закінчується сон і починається щось інше.
А найцікавіше для мене те, що цей страх переживають не один чи два персонажі. Він ніби проходить крізь усіх.
І тут я вже почала думати про це зовсім по-іншому: якщо одна й та сама загроза проникає у сні різних людей, то, можливо, вона говорить не лише про зовнішню небезпеку. Вона торкається колективного страху , чогось такого, що існує глибше за особисті переживання шкірного героя.
У першому розділі вона здалася мені дуже зібраною, холодною, майже недосяжною. І саме тому мені було цікаво побачити її у ситуації, де неможливо просто одягнути звичайну маску . Чоловік може бути сильним, дисциплінованим, стриманим, може чудово контролювати голос, вираз обличчя, поведінку — але страх все одно залишається страхом.
І мені подобається, що це не робить Віру слабкою. Навпаки. Для мене її вразливість робить образ більшим. Тепер я дивлюся на її холодність трохи інакше: можливо, це не просто риса характеру, а спосіб тримати себе в руках. І такі моменти мені завжди цікаві, бо вони змушують запитати: де закінчується справжня особистість людини і починається її психологічна броня?
А потім – Ехо Безодні.
Тому його жах я сприйняла набагато глибше, ніж просто страшний епізод. Для мене це був момент, коли за зовнішньою впертістю Кайрена на мить стало видно самого Кайрена — наляканого, невпевненого, ще не готового до всього, у що він потрапив . І саме тому він став мені ближчим. Мені взагалі набагато цікавіші герої, яких можна побачити не лише сильними, а й такими, якими вони є тоді, коли ніхто не бачить.
А Торік у цьому розділі мене одночасно і розсмішив, і змусив трохи інакше подивитись на його характер. Його паніка спочатку сприймається комічно, але якщо придивитися, за нею є дуже зрозуміла психологічна реакція. Коли людині страшно, вона не обов'язково починає поводитися серйозно та героїчно. Хтось сміється, хтось говорить зайве, хтось перебільшує небезпеку, хтось починає метушитися. І мені подобається, що Торік не намагається бути «правильним» у своїй реакції.
Тому після першого розділу я залишилася не стільки з відповідями, скільки з цілою купою запитань — і для мене це добрий знак. Хочу зрозуміти Кайрена, хочу розібратися у Вірі, хочу більше Рейнара, хочу побачити, що насправді стоїть за Академією Драксарії та цим світом драконів. І найбільше мені цікаво навіть не те, які пригоди чекають на героїв , а те, що вони зроблять із ними самими.
Бо вже зараз складається відчуття, що цей світ випробовуватиме не тільки їхню фізичну витривалість. Він перевірятиме характер, страх, довіру, здатність залишатися собою і, можливо, навіть тими, ким вони вважали себе до того, як переступили цей поріг.
А після такого першого розділу мені вже дуже хочеться переступити його разом із Кайреном і подивитися, що чекає там далі .
І тепер я, звісно, хочу знати про нього більше. Не тому, що вже щось про нього придумала, а саме навпаки — тому що авторка поки що залишила достатньо простору для припущень. А я дуже люблю, коли текст не пояснює персонажа відразу, а змушує мене саму збирати його з деталей.
Ще мені сподобалося саме відчуття першого кроку Кайрена у цей світ . Це не просто початок навчання чи знайомство з новим місцем. Для нього це момент, після якого звичайне життя вже не буде таким, як раніше. І я дуже люблю такі сюжетні точки, коли герой ще не усвідомлює всього масштабу того, що входитиме, а читач уже відчуває: назад повернутися до колишнього себе буде складно.
Дракони над шпилями теж дали мені не стільки відчуття казки, скільки відчуття масштабу. Уявити цей простір легко, але водночас він трохи лякає. Коли над тобою літають істоти такого розміру й сили, ти дуже швидко усвідомлюєш власні фізичні межі. І мені подобається ця зміна перспективи: у своєму звичному світі людина може бути ким завгодно, але тут вдруге опиняється серед того, що значно сильніше за неї.
А поява Рейнара Ксейла взагалі змінила для мене настрій сцени. Якщо дракон може налякати своєю силою, то Рейнар зацікавив мене зовсім іншим — своєю загадковістю . Є персонажі, які багато говорять і тому одразу привертають увагу, а є ті, кому достатньо кількох деталей, погляду чи поведінки, щоб у читача виникло відчуття: «Стоп, а цей достеменно не випадково тут». У мене з Рейнаром саме така реакція.
А потім з'являється Академія Драксарії — і тут я просто зависла на описах. Вона справила на мене враження не звичайної величної будівлі, а чогось майже живого. Мені взагалі дуже подобається, коли простір у книжці перестає бути просто декорацією. Тут Академія ніби сама має характер: вона не просто стоїть перед героями, а створює певне відчуття ще до того, як вони встигають по-справжньому з нею освоїтися.
І це цікаво психологічно: коли людина потрапляє в абсолютно нову середу, вона спочатку намагається її зчитати — де безпечно, кому можна довіряти, які тут правила, хто має владу. А тут саме середовище вже виглядає так, ніби каже: «Ти прийшов сюди не для того, щоб почуватися комфортно» . Тому Академія для мене стала майже окремим персонажем.
І мені вже цікаво, чи справді Віра настільки холодна, якою вона здається на перший погляд. Бо найцікавішими для мене стають саме такі персонажі: ті, у кого зовнішня стриманість викликає питання, що вони так старанно не дозволяють побачити іншим . Поки я не хочу робити про неї залишкових висновків, але увагу вона точно привернула.
Торік став для мене приємним відкриттям. Мені сподобалося, що його іронія не просто слугувала для того, щоб додати до тексту кілька смішних реплік. У певні моменти я сприймала його жарти майже як спосіб упоратися з напругою. Людина може жартувати саме тоді, коли їй зовсім не до сміху, і від цього такі репліки часом навіть краще показують страх, ніж пряме зізнання у ньому. Тому Торік мене не просто розважав — через його реакції я ще сильніше відчувала, наскільки незатишним є світ навколо.
І ось це мені, як читачці, було цікаво ловити. Він боїться — але страх не зупиняє його повністю. Він розгублений — але не відступає. І для мене саме тут починається справжня характеристика Кайрена.
Сміливість для мене – це не відсутність страху, а те, що людина робить, коли страх уже є.
Тому я поки не сприймаю його як якогось готового героя, якому все під силу. Навпаки, мені цікаво спостерігати, як саме він змінюватиметься під тиском цього світу.
А Віра Соларіс на його тлі відчувається майже протилежністю. Вона справляє враження людини, яка дуже добре знає, де її місце і як себе подати. У її холодності для мене є щось, що змушує тримати дистанцію. І саме тому їхній контраст працює: поруч із Вірою невпевненість Кайрена стає ще помітнішою, але водночас і його живість відчувається сильніше. Вона ніби вже навчилася носити свою броню, а він ще тільки вчиться її творити.
Вітаю! Я до вас з марафону "Прочитай мене 2", плюс ваша книга була в моїй бібліотеці, тож ось ділюсь своїми першими враженнями)
Я не знаю, чи можна після одного розділу вже говорити про те, що книга мене «затягнула», але тут у мене саме таке відчуття. Причому найбільше мене зачепило не саме те, що в світі є дракони, польоти чи Академія, а відчуття небезпеки, яке стоїть за всім цим . Тут політ не виглядає гарною мрією, якою його легко уявити в історіях про драконів. Навпаки, за ним відчуваються ризик, відповідальність і дуже чітке розуміння: помилка може коштувати дорого. Тому я читала ці моменти не з відчуттям «вау, як романтично», а радше з думкою: гаразд, а що зараз піде не так?
Кайрен Вокс одразу викликав у мене бажання придивитися до нього уважніше. Мені подобається, коли герой не входить до сюжету вже повністю сформованим, упевненим у собі та готовим підкорити весь світ. У Кайрена є вразливість, і мені здається, він сам не дуже хоче, щоб її хтось помічав. Зовні можна намагатися триматися впевнено, жартувати, робити вигляд, що все під контролем, але внутрішні думки дуже швидко видають справжній стан людини.
5. Нема слів - одні емоції. Стільки сюжетних гачків на квадратний метр я давно не бачив. Тут уже викручено на всі 13 з 10
TeyLemishNock, )))
4. Не ну тут штірліц ще ніколи не був так близько до провалу, причому в вентиляції під напором. Ех, Торік-торік...
3. Тут ледь мене самого дракони не перемололи. Ще б квантову фізику і точно б один фарш залишився) йду пригадувати сопромат
2. Торік так і напрошується на кличку "містер кіпіш", пхаха. Розбавляє це "поле бою" у вигляді академії, хоча кінцівка з кошмарами прям смачно...
Вітання з прочитайки...
(ага-ага, там непоганий казус стався... кхм...то вже зовсім інша історія)
Приземлення пережили, отже можна й зібрати себе до купи... Зловив дуже приємний напад ностальгії — чомусь одразу згадав знайомство "обраного", "рижика" й "всезнайки". Знаю, що це взагалі не навмисно, але вайб на секунду повернув мене в те саме купе — тільки тепер десь дорогою до академії драконів.
Ще як мінімум декілька раз буду надоїдати... на поки пішов далі
TeyLemishNock, Вітаю, дякую. Класно, що Ви впіймали такий вайб)
О, дракони й Академія вершників — уже звучить як історія, в яку хочеться зануритися ?? Особливо зацікавив Кайрен: чужинець серед тих, для кого зв’язок із драконами — щось природне. А таємниці Академії та дивний куратор додають ще більше інтриги ? Бажаю автору натхнення й багато захоплених читачів! Буду рада взаємній підтримці та знайомству на Booknet ❤️
Irena Duke, Дякую)
Вітаю себе у вас на сторінці))) Такий комент від Ромула ,що я як матиму час обов'язково почитаю. ..
Світт Лана, Сподіваюсь сподобається.)
Дочитав повністю... Ммтак.. треба перетравити... Це дуже епічно. І несподівано. Такої кінцівки я неочікував. Хоча писав, що Кайрен себе проявить. Але не думав, що аж так. Шкода Вірею. Вона стільки намучитася з тими хлопцями. Торік, Зіірі. Інші. Вчителі. Практично все поглинула безодня. Знаєте... це варте екранізації, як на мене. Був би крутий фільм. Сцена, де Вірея відправляє надокучливого Моргата з тією чудернацькою іншопланетянкою — була б дуже ефектною)) І не тільки ця)) Ні разу не пошкодував, що обрав цей твір в марафоні. Бажаю Вам легкого пера і в другій книзі. Читатиму)
Ромул Шерідан, Дякую, радію). Збираю все натхнення для другої книги. Останні 2 глави було важкувато писати, але ж хотілося щоб книга відповідала жанру. Сподіваюся здивую Вас у 2 гій книзі.
Дочитав до 17 розділу. Це дуже цікаво. Дуже багато вражень. І ті візуалізації, що Ви додали — підкреслюють епічність історія. Хочу зауважити, що попри усі студентські молодіжні перепетії, залицяння та інтриги, в тексті досить багато наукових елементів. Це робить Ваш твір науково фантастичним. Напруга та емоційні гойдалки між Дракеном та Віреєєю — бачу проходять ниткою сюжетом. Прикро було бачити його зверхність в їдальні, тоді, коли вона також проявила стійкість і дала відсіч. А от з тим Моргатом, здається , не треба було зв'язуватися. Тепер ще він її фактично шантажем затягнув в авантюру на Вейларіс. Та ще й домагається її, гад.)) До речі, у мене в двох моїх книгах фігурує подібна назва незаселеної планети — Валаріс)) Дуже цікаво читати про навчання. Особливо проф. Фламберга і Кровіса. Взагалі, я фанат методів Кровіса))) Також дуже цікаво було, як наші першачки походили процес осідлання і підключення до своїх драконів. Ну а ситуація з Вейлом — дуже інтригуєте. Здається, дійсно архонти щось приховують. Дуже подобаються мені Торік і Кайрен. Торік трохи панікер. Але уявляю завжди його випучені очі, як блюдця. А Кайрен щось приховує. Дуже вже легко він осідлав свого дракона.))
Ромул Шерідан, Дякую за такий об'ємний та теплий відгук. Дракони - то взагалі моя любов. Тому так багато уваги приділяю їх фізіології та навичкам злиття. Хотілося максимально закрутити сюжет, щоб кожен міг знайти за що зачепитися оком. Звісно ж тут кожен має свій секрет, інакше було б не цікаво. Я дійду до Ваших книг теж, впевнена там шедеври.)))
Вітаю з завершенням ✨ Тепер залишилося тільки дочитати)))
Ромул Шерідан, Так). Чекаю на Ваші враження.)
Дракон і Вірея випромінюють хімію, попри двоякі відчуття. Навчатися в цій академії — зовсім не легко, як виявляється. Деякі завдання, які тут дають — на межі гідності і божевілля. Але це цікаво))
Ромул Шерідан, По факту не так і страшно. Адже він повністю вміє зливатися зі своїм драконом.
Прийміть рекомендацію)
Ромул Шерідан, Моя перша рекомендація.) Довели мене до сліз, тому безмежно вдячна.))
Вітаю! Обрав Ваш твір у марафоні Уляни, ось я з першими враженнями. Наразі проковтнув 7 розділів і відмітив їх повним комплектом зірочок. Дуже цікаве технофентезі з усіма задатками sci-fi. Написано дуже гарно. Дотепний гумор додає хорошого присмаку й так динамічному сюжету. Ідея дуже цікава. Челенджі, які очікують героїв — від кумедних до відразливих. Особливо вразило домашнє завдання професора Кровіса. Це щось))) Кайрен, Вірея Торік, Ейнар та інші — ті, до компанії яких швидко звикається. Кожен має свої якості і харизму. Ну а дракони — це окрема історія. Дуже цікаво прописана анатомія цих драконів. Їхні два серця, два кола. Вразливість і так далі. З захватом читатиму далі. Рекомендація і наступні коментарі — по мірі читання.
Ромул Шерідан, Дякую. Дуже приємно читати Ваш відгук. Сподіваюсь, що і далі не розчарує книга.
Поки що найбільше мені подобається Торік. Цікавий персонаж.)
Елітний медичний центр ULTRASOUND PRO, Так, це доволі колоритний персонаж.
Вітаю! Цікавий задум! Завітайте і до мене на сторінку)
Олександр Олджі, Дякую. Завітаю.)))
Щасти вам! Натхнення!❤️❤️❤️
Яра Крихта, Дякую)))
Вітаю з новинкою! Успіхів! )))
Лея Дар, Щиро вдячна))
Вітаю з новинкою , бажаю успіху вашій книзі , буду рада взаємній підписці))
Larysa Samoryha, Дякую.Навзаєм)))
Вітаю!!! Підписався, буду радий взаємності.
Peter Cooper, Дякую, навзаєм.)
Вітаю з новинкою!)
Руслан Баркалов, Щиро дякую)))
Вітаю з новинкою!❤️
Юлія Куліш, Дякую.)))
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати