Глава 15.

​— Якщо цей психопат знову змусить нас голими руками сортувати мариновані жовчні міхури, я реально лівну з цієї пари і піду писати заяву на відрахування, — стогне Торік, нервово смикаючи комір своєї чорної мантії.

​Першокурсники повільно спускаються гвинтовими сходами до підвального рівня Академії. Світло смолоскипів тут тьмяніше, а повітря — неприємно вогке.

​— Та не душни, Бамбл, — хмикає Кайрен, хоча під його очима залягли глибокі темні кола від недосипу. — Минулого вівторка було не так уже й погано. Зате тепер ти знаєш, що драконяча кислота пропалює черевики швидше, ніж ти встигаєш скрикнути.

​— Не так уже й погано?! —  зривається голос на обурений писк. — Це був лютий треш, Вокс! Ми були по лікті в слизу якогось дохлого болотного віверна! Я потім три дні відмивав руки, а мені досі здається, що вони пахнуть тухлими яйцями.

​— Згоден, це був повний зашквар, — несподівано підтримує його Рейнар. Кайрен крадькома розгядає його : виглядає як завжди,іде сховавши руки в кишені, але здається, що навіть йому нудно . — Особливо коли Кровіс змусив нас куштувати ту настоянку на лусці. Я думав, у мене шлунок вивернеться навиворіт.

​— Ви поводитеся як зграя вередливих дітей, яким не купили льодяник, — холодно додає Вірея, граціозно спускаючись сходинками попереду всіх. Сьогодні сріблясте волосся ідеально заплетене, дівчина має свіжий вигляд, і вже не така нервова як останні дні. — Це Академія Драксарії, а не курорт. Нам дають знання, які можуть врятувати життя.

​— Ой, та розслабся, Соларіс, — Кайрен злегка штовхає її в плече, від чого дівчина здивовано кліпає. Не очікувала такої фамільярності. — Ми просто скидаємо стрес. Ти ж сама плювалася після того завдання, забула?

​Вірея збирається відповісти щось різке, але слова застрягають у горлі. Вони підійшли до масивних дверей Аудиторії Кісток.

​Цього разу щось було інакше. Зазвичай звідти долинав звук брязкання інструментів або маніякальне мугикання професора, який готував препарати. Зараз там панувала абсолютно мертва, вакуумна тиша.

​Кайрен обмінявся тривожними поглядами з хлопцями, штовхнув важкі двері, і вони переступили поріг.

​Температура всередині досить низька, з рота миттєво вирвалася хмарка пари. Гігантські скелети драконів під стелею здаються ще більш загрозливими в напівтемряві — більшість факелів сьогодні приглушені магією до ледь помітного, синюватого тління.

​Професор Кровіс стоїть біля свого викладацького столу, спиною до них. На ньому все той же закривавлений шкіряний фартух, але він не метушиться. Стоїть абсолютно нерухомо, схиливши голову над гігантським срібним контейнером, від якого віє густим білим холодом.

​Намагаючись не дихати, студенти навшпиньках прослизають до своїх парт. Торік навіть затулив рота долонею, щоб випадково не чхнути.

​Коли всі розсілися, Кровіс повільно обертається. Має дивний вигляд : щоки запали, очі горять не звичним фанатизмом, а чимось глибоким і темним. Його вигляд трохи лякає, і....насторожує. 

​— Ви занадто шумні, — лунає несподівано.

В Кайрена по шкірі побігли крижані мурашки. — Ви приносите сюди свій пульс, свої емоції, свою підліткову метушню... А вони цього не люблять. – вказує на скелети.

​Ніби в трансі, піднімає кістляву руку і вказує кудись угору, на скелети під стелею.

​— На першій лекції містер Ксейл запитав мене про гнилизну, — наближається до парт. — Про те, де ховається пам'ять мертвих вершників і як вона отруює живих драконів. Ви бачили м'ясо. Ви мацали кислоту. Але сьогодні...

​Різко зупиняється перед партою Віреї та Кайрена, нахиляється так близько, що вони відчули запах морозного формальдегіду, який ішов від його шкіри.

​— Сьогодні, — шепоче Кровіс, і його обличчя раптом спотворюється в тому самому божевільному, хижому вишкірі, — ми будемо слухати, як кричить мертва пам'ять. Відкривайте контейнери на ваших столах!

Кайрен повільно опускає погляд на стіл. Перед ним стоїть невелика квадратна скринька з темного срібла, вкрита густим інеєм. Торік поруч навіть не дихає, очі за традицією нагадують два величезні блюдця, намагається сховатися під партою.

​— Відкривайте, — знову повторює Кровіс. Він із насолодою потирає долоні. — Ну ж бо! Сміливіше! Пограємось в патологоанатомів!

​Кайрен обережно торкається металевої засувки. Вона настільки крижана, що обпікає шкіру крізь рукавичку. Клацання лунає в мертвій тиші аудиторії, мов пістолетний постріл. Кришка відкидається, і на парту миттєво виповзає густа хмарка білого, морозного туману, а в ніздрі потрапляє кислий запах крові.

​Всередині, на чорній оксамитовій подушечці, лежить... щось. Воно виглядає як шматок пористого, гранованого обсидіану, але його поверхня не тверда. Вона вогка і ритмічно пульсує, немов досі дихає. І від цього шматка чорноти виходить такий концентрований, важкий відчай, що Кайрену миттєво забуває як дихати.

​— Це якийсь лютий кріп, —  шепоче Торік, відсахуючись від своєї парти так різко, що ледь не падає зі стільця. — Матінко природа, воно що, досі живе? Чому воно б'ється?! Це реально треш...

​— Бо це, містере Бамбл, фрагмент Магічного шлуночка серця дракона! — Кровіс раптом гучно плескає в долоні. Першокурсники аж підскакують на місцях. Тихий шепіт миттєво випаровується. Тепер це екстаз божевільного науковця. — Тієї самісінької камери, де величні ящури перетворюють магію на вогонь! І саме туди, як вірно зауважив наш похмурий одинак Ксейл на минулій лекції, осідає «гнилизна». Пам'ять їхніх мертвих напарників!

​Професор швидко походжає між рядами. Здається навіть підстрибує, так йому радісно. Розмахує своєю указкою з драконячого ребра, ніби диригує невидимим оркестром.

​— Дракони живуть століттями! А ви, пілоти... о, ви такі крихкі! Ви розбиваєтеся, згоряєте, божеволієте, вас розривають на шмаття. І коли вершник помирає у стані злиття, його останній крик, його найбільший, найтемніший страх намертво, немов тавром, вдруковується в серце його ящура. Цей шматочок плоті, — різко зупиняється і тицяє указкою в бік скриньки Віреї, — це кристалізована агонія!