Глава 8.

Дракен судомно вдихнув, відчуваючи в роті металевий присмак власної крові. Повітря перед ним, яке ще секунду тому здавалося абсолютно порожнім, раптом пішло чорними, маслянистими хвилями. З цієї густої тіні, немов павук із павутини, повільно і безшумно виступив Архонт Ноктір Вейл.
​Очі палали холодним, нещадним вогнем у напівтемряві коридору.
​— За мною. У мій кабінет. Зараз же, — голос куратора не залишав простору для суперечок (він звучав так, ніби Вейл віддавав наказ мерцю).
​Скривившись від болю в ребрах Торвальд все ж піднявся на ноги. Стояти рівно не виходило, але він уперто підняв підборіддя, витираючи кров із розбитої Віреєю (і добитої Вейлом) губи. Мовчки рушив за куратором сходами вниз, у самі надра Обсидіанового сектора.
​Кабінет Архонта Вейла цього разу нагадував склеп. Замість вікон — голі чорні стіни, вздовж яких у левітаційних колбах плавали якісь потворні, заспиртовані серця та шматки драконячої луски. Куратор обійшов свій масивний стіл із цільного шматка вулканічного скла і різко розвернувся до хлопця.
​— Ти забув, навіщо ти тут, Торвальде? — Вейл спирається обома руками на стіл, нависаючи над ним, немов хижий птах. — Ти занадто розпоясався. Привертаєш до себе стільки уваги, ніби ти не пілот, а циркова мавпа.
​— Я щойно виграв Турнір Чорного Сонця, розірвавши сингулярність, — Дракен зухвало схрещує руки на грудях, хоча йому доводиться докласти зусиль, щоб не скривитися від болю в животі. В очах гнів. — Я найкращий у цій проклятій Академії. Хіба це не те, чого ви хотіли? Абсолютна влада та увага?
​— Увага до твоїх навичок, а не до того, кого ти тягнеш у ліжко! — Вейл раптом б'є кулаком по столу, і по склу йде загрозлива тріщина. — Ти поводишся як дешевий блядун! Скуповуєш випивку, влаштовуєш таємні вечірки, мацаєш дівчат по кутках... Я все знаю, не думай, що від мене щось можна приховати. Якою б магією ви там все не покривали.Ти думаєш, Інше Вимірювання або Рада Архонтів не помічають цього? Наш план вимагає ідеального образу, ідеального контролю. А ти поводишся так, ніби у тебе замість мізків розпечена плазма!
​Дракен хижо вишкірився. Каяття не було (він ненавидів, коли ним командували, навіть якщо це був могутній куратор).
— Мій образ — бездоганний. Те, що я роблю у вільний час, вас не стосується, Вейле, — хлопець підходить ближче, не відводячи погляду. — Я виконаю свою частину угоди. Коли прийде час, мій дракон зробить те, що ми планували. Але я не збираюся жити як чернець.
​Він згадав Вірею. Розпалені щоки, її запеклий, дикий опір у ніші і смак її шкіри, який він устиг відчути. «Вона буде моєю. Я зламаю її гордість», — промайнуло в голові Дракена, але він ретельно сховав цю думку за непроникним ментальним щитом. Вейлу абсолютно не обов'язково знати, що у «Льодяного Принца» з'явилася нова, маніакальна одержимість, яка не має нічого спільного з їхнім глобальним планом.
​Куратор задумався, можливо зважував, чи не вбити цього нахабного хлопчиська прямо тут. Зрештою, куратор сухо кивнув самому собі.
— Добре, Торвальде. Але запам'ятай: якщо твої розваги хоча б на міліметр відхилять нас від курсу, або якщо ти дозволиш якійсь дівці стати твоєю слабкістю... я згодую тебе василіскам. А тепер геть з моїх очей. До своєї кімнати.
​Дракен різко розвернувся  і, не сказавши ні слова, вийшов із кабінету.
​Двері за ним з гуркотом зачинилися. Хлопець ішов темним коридором, ледь стримуючи лють. Дратував Вейл, дратувала ця ситуація, а найбільше дратувало те, що йому справді боліли ребра після удару куратора.
​Він різко повернув за ріг, прямуючи до крила старшокурсників, і ледь не збив з ніг постать у пом'ятій чорно-срібній мантії.
​Кайрен. Знову. Хлопець якраз повертався з Бібліотеки Забутих Схем, занурившись у думки про те, як пробратися на вечірку в Закинутий Колектор, тому крокував майже наосліп.
У ​Дракена настрій і так був гіршим за отруту мантикори, але він все таки зупинився.  Вп'явся поглядом, в якому було стільки ненависті в першокурсника. А ще міцно стиснув щелепи (синець на вилиці від удару Віреї став ще помітнішим у світлі флуоресцентних кристалів на стіні).

​— Чого витріщився, йолоп? — просичав Торвальд, злісно зблиснувши очима. — Дорогу не бачиш? Чи тебе в шахтах не вчили очі піднімати, коли еліта йде?
​Не чекаючи відповіді, Дракен грубо штовхнув Кайрена плечем так, що той ледь не відлетів до стіни, і швидким кроком зник у темряві коридору.
​Кайрен вирівнявся, подивився у спину старшокурснику. Він одразу помітив і розкушену губу, і синець, і те, як ідеальний "Льодяний Принц" злегка припадав на лівий бік, тримаючись рукою за живіт.
«Ого. Здається, хтось дуже гарно приземлив нашу зірку з небес на землю», — без жодного співчуття подумав Кайрен. Мозок швидко зіставив факти. Торвальд збирався до Віреї. Вірея — не з тих, хто терпить нахабство. Невже ця худенька аристократка так сильно його відгамселила? Щось тут не так.
​Але роздумувати про це часу не було. Переконавшись, що в коридорі більше нікого немає, Кайрен попрямував до кімнат першокурсників. Йому потрібен був Торік.
​Підійшов до важких залізних дверей із рунами флоріанця і, не стукаючи, швидко натиснув на сенсорну панель. Двері безшумно від'їхали вбік, впускаючи Кайрена всередину.
Кімната Торіка виявилася напрочуд... живою. На відміну від спартанської порожнечі інших резиденцій , флоріанець уже встиг перетворити своє житло на мініатюрні джунглі. По всіх кутках у химерних горщиках росли якісь синюваті папороті, що тихо пульсували неоновим світлом, а на тумбочці затишно булькала колба з чимось схожим на мариновані люмінесцентні водорості.
​Сам господар сидів по-турецьки на ліжку, обклавшись кількома пакунками з їдальні, і з насолодою жував щось хрустке.
​— О, Вокс! — рудий радісно помахав надкушеним пиріжком, розсипаючи крихти на ковдру. — Заходь, зачиняй двері. Будеш запечені щупальця кальмара-пісковика? Звучить гидко, але на смак як найкраща шинка!
​Кайрен опустився на сусіднє крісло, та витягнув ноги, які нещадно гули від втоми. Потер перенісся, намагаючись прогнати залишки головного болю після удару у Вежі Етеру.
— Відмовлюся. Мій шлунок і так сьогодні пережив занадто багато стресу, — хлопець втомлено відкинув голову на спинку. — Ти бачив нашу статистику? Драґорн зняв із мене бали за те феєричне падіння?
​Торік активно замотав головою, ледь не вдавившись випічкою.
— Нуль балів за практикум для всіх нас. Навіть ідеальній Соларіс нічого не накинув, прикинь! — флоріанець злизав крихту з великого пальця, мружачись від задоволення. 
— Але та Вейлова сотня за василісків досі на рахунках. Тому ми офіційно найбагатші невдахи на курсі! Слухай, а ти готовий до завтрашньої екзекуції?
​— Ліора і Блікс, — похмуро констатує Кайрен, виводячи пальцем невидимі візерунки на підлокітнику.
​— Саме так! І якщо професорка Ліора зі своїми лекціями про Злиття свідомостей ще звучить як шанс вижити, то друга пара в ангарі... — рудий закочує очі до стелі, театрально хапаючись за серце. — Клянуся, мій вестибулярний апарат збирає речі і планує втечу! Я не переживу ще одну гравітаційну рулетку Фламберґа!
Кайрен всміхнувся, але його думки літали далеко від завтрашніх занять. Він подався ближче до друга, спираючись ліктями на коліна. Атмосфера в кімнаті миттєво змінилася з легкої на змовницьку.
​— Торіку, кидай свої щупальця. У нас є проблема цікавіша за Блікса, — голос хлопця знижується до ледь чутного шепоту. — Я щойно з бібліотеки. Старшокурсники обговорювали плани на вихідні. Випадково підслухав.
​Очі у флоріанця округлилися, він відклав їжу вбік, та приготувався слухати.
— Торвальд? — здогадався він, нахиляючись назустріч.
​— Він. До речі, я зіткнувся з ним у коридорі, і виглядає наш "Принц" так, ніби його щойно погамселив якийсь дракон. Губа розквашена, на вилиці синець, тримається за ребра. Підозрюю, він спробував свої таланти зваблення на Віреї, і вона його гарненько приземлила.
​Торік видав такий несамовитий звук, схожий на суміш писку і хрюкання, затуливши рот долонями.