Глава 13.

Наступний ранок в аудиторії Злиття починається з абсолютно неприродного, лякаючого явища: професорка Ліора Селестін усміхається. Це не її звична химерна або крижана посмішка. Вона буквально світиться зсередини, левітуючи над своєю кафедрою, а її космічні очі іскряться справжнім, непідробним ентузіазмом, від якого першокурсникам стає ще страшніше.

​— Вітаю вас! Готові почути новини? — радісно лунає голос професорки під склепінням аудиторії. — Ви пережили ніч і не втратили розум. Але найголовніше — сьогодні вранці я отримала вібрації з Гніздов'я. Дракони зробили свій вибір.

​Студенти миттєво напружуються. Торік втискає голову в плечі, Вірея завмирає, а Кайрен відчуває, як у животі скручується тугий, холодний вузол.

​— Ви всі обрані, — проголошує Ліора, змахуючи рукою, і на чорній дошці за її спиною спалахують сяючі руни з іменами. — Жоден із вас не залишиться пішоходом. Рейнаре Ксейл, сапфіровий ящір визнав у вас споріднену тінь. Зіірі, зелений шипастий дракон, це його тепловіддачу ви так недолуго оцінювали, погодився стати вашим партнером.

​— Цікаво, — монотонно констатує інопланетянин, щось швидко занотовуючи у візор. — Мені доведеться розрахувати траєкторію ухилення від його шипів під час посадки в сідло.

​— Торіку Бамбл, — професорка переводить погляд на блідого флоріанця. — Вас обрав чотирикрилий дракон.

​— Той, що хотів здути мене в лаву своїм чханням?! — істерично пищить Торік, хапаючись за волосся. — Але ж він мене терпіти не може! Він бачить у мені лише алерген!

​— Він бачить у вас потенціал, Бамбл, — відрізає. Погляд стає гострішим, коли вона дивиться на першу парту. — Віреє Соларіс. Червоний ящір. Той самий, що вчора ледь не відкусив вам голову, готовий впустити вас у свій розум.

​Вірея здригається, але намагається приховати свої емоції.

— Я приборкаю його, професорко, — тихо мовить.

​«Приборкаєш? Ти хоч пам'ятаєш правило про взаємне поглинання? Він же тебе просто спалить ізсередини!» — панічно думає Кайрен, коли дивиться на її напружені плечі.

​— І нарешті, Кайрен Вокс, — Ліора повільно повертається до нього, і її усмішка стає трохи загадковою. — Матовий чорний. Найдавніший і найтемніший із виводка. Він чекає на вас.

​Усередині Кайрена все обривається і летить у прірву.

​«Чорний... Той самий, торкнувшись якого я почув голос Еха Безодні. Той, що дивився на мене так, ніби знав, що я приречений. Це не збіг. Мене просто віддають на поталу монстру!»

​— Тепер, коли зв'язки визначені, ваше життя в Академії кардинально зміниться, — продовжує Ліора, плавно опускаючись на підлогу. — Ви будете вчитися зливатися зі своїми драконами всюди. На моїх парах ми будемо ламати ваші ментальні бар'єри. На уроках майстра Драґорна ви вчитиметеся виживати разом із ними в бою. А на божевільних заняттях Фламберґа — літати, не вбивши одне одного. Проте...

​Вона робить театральну паузу (в аудиторії стає так тихо, що чутно, як гуде магічний годинник на стіні).

​— Проте все це неможливо без першого, істинного контакту, — шепоче професорка. — Тому сьогодні я даю вам особливе завдання. Ми спустимося в Ізоляційні Камери. Ви залишитеся зі своїми драконами сам на сам. У повній темряві.

​— У темряві? З гігантськими хижаками? — жалібно перепитує Торік, та блідне.

​— Саме так, — радісно киває Ліора і змахує рукою. Перед кожним студентом на парті з легким дзвоном матеріалізується маленький, гострий кинджал із чорного кришталю. — Ваше завдання: опинившись у камері, ви маєте зробити надріз на своїй долоні. Потім підійти до дракона всліпу, спираючись лише на інтуїцію, знайти його первинне серце на грудях, притиснути закривавлену долоню до луски і... розказати йому свій найстрашніший секрет.

​Кайрен шоковано витріщається на кинджал.

​— Ви маєте поділитися своїм найтемнішим страхом чи гріхом, — голос Ліори гіпнотизує, вона повільно крокує між партами. — Дракон спробує цей секрет на смак через вашу кров. Відчує вашу вразливість. Якщо ви збрешете, або ваш секрет буде недостатньо щирим — він відторгне вас. Фізично. (Іншими словами, це означало сильні опіки або втрачені кінцівки). Але якщо ви будете чесними... ви побачите видіння. Видіння очима вашого дракона.

​— А якщо ми не хочемо ділитися секретами? — раптом різко питає Вірея, стискаючи кинджал так сильно, що аж руки терпнуть. — Що, якщо мій страх — це моя особиста справа?

​— Тоді вас розчавлять, Соларіс, — з усмішкою відповідає Ліора. — У злитті немає місця для "особистого". Ви або віддаєте все, або стаєте кормом. Беріть кинджали. Ми йдемо.

​Спуск до Ізоляційних Камер проходить у гробовій тиші. Це глибокий, сирий рівень під Гніздов'ям, де замість лави лише голі, слизькі від вологи кам'яні стіни та важкі металеві двері, на яких висічені руни стримування. З-за дверей лунає загрозливе гарчання, шкрябання кігтів і важке дихання гігантських рептилій.

​Кайрен стоїть перед дверима з цифрою "10". У руці він стискає кришталевий кинджал.

​«Що я маю йому розказати? Що щоночі мене намагається висмоктати якась демонічна сутність? Що я чую голоси? Чи те, що я найбільше боюся стати порожньою оболонкою, як ті нещасні в лазареті?»

​— Заходьте, — командує Ліора, що стоїть в кінці коридору. — Двері зачиняться за вами. У вас є година. Якщо через годину хтось не вийде... я покличу прибиральників.

​Двері перед Кайреном зі скреготом від'їжджають убік, відкриваючи прохід у суцільну, непроглядну темряву, з якої тягне могильним холодом. Юнак робить глибокий вдих, переступає поріг, і двері за його спиною з гуркотом зачиняються, відрізаючи всі шляхи до відступу.

Темрява миттєво ковтає Кайрена, наче паща гігантського звіра. Повітря тут настільки наелектризоване, що юнак відчуває, як волоски на його руках стають дибки. У тілі якісь дивні, неприємні відчуття: скроні стискає невидимими лещатами, в грудях розливається холод, ніби гравітація раптом змінила свій напрямок.

​З глибини камери лунає низьке, ритмічне дихання. Кожен видих невидимого дракона змушує кам'яну підлогу вібрувати.