Глава 11.

Моргат раптом видає тихий, злегка нервовий смішок, який абсолютно не пасує його звичному образу холодного та витонченого маніпулятора. Відкидається на спинку стільця і легковажно змахує рукою.

​— Ох, Вокс, у тебе просто неймовірна уява, — белькоче, хоча його чорні очі залишаються крижаними і колючими. — Які ще перевірки? Ми просто турбуємося про наших дорогих першокурсників. Ґарете, Сіласе, залиште дітей у спокої. Вони й так перелякані після нашої невеличкої вечірньої екскурсії.

​Старшокурсники невдоволено пирхають. Ґарет напослідок кидає на Кайрена важкий, багатообіцяючий погляд, і обидва йдуть геть, розчиняючись у натовпі. Решту вечері п'ятірка доїдає в абсолютній, гнітючій тиші. Навіть Торік перестає тремтіти і просто мовчки колупає виделкою овочі, поки Зіірі монотонно хрумтить щось, скануючи простір. Щойно тарілки порожніють, студенти майже синхронно підриваються з місць і швидко розходяться по своїх кімнатах, не бажаючи затримуватися поруч із Моргатом ні на зайву секунду.

​Опинившись у своїй кімнаті, Кайрен зі злістю скидає мантію на підлогу і важко падає на ліжко. Лежить у темряві, втупившись у кам'яну стелю, але сон уперто не йде. Усередині все кипить від безсилля та гніву.

​«Вони точно щось підозрюють, — не полишають думки. — Цей жовтоокий Сілас дивився на мене так, ніби вже бачив на мені той клятий мереживний корсет. Бляха, чому все так складно? Навіщо куратор Вейл поїхав саме зараз? І Торвальд... Невже цей самовдоволений ідіот справді не розуміє, що з нього роблять порожню посудину для демона? А Вірея? Навіщо вона лізе в саме пекло, дозволяючи йому залишати на собі ці мітки? Це ж чистої води самогубство. Ще й ці пари... Як взагалі можна зосередитися на тонкощах злиття аур у професорки Ліори чи не розбитися під час карколомних маневрів у Фламберґа, коли щоночі ти ризикуєш стати кормом для химер або жертвою якогось тіньового ритуалу?»

​Думки наскакують одна на одну, перетворюючись на суцільний клубок тривоги. Кайрен крутиться з боку на бік, стискаючи подушку, аж поки фізична втома нарешті не бере своє, і він провалюється в неспокійний, важкий сон.

​Прокидається різко, ніби від невидимого удару під дих.

​Годинник на стіні тьмяно світиться червоним: 03:00. Кайрен робить судомний вдих і одразу заходиться глухим кашлем — повітря в кімнаті настільки крижане, що обпікає легені. З рота виривається густа хмарка пари. Все покрилося товстим шаром сріблястого інею. Температура явно впала далеко нижче нуля.

​І тоді починається шепіт.

​Звук не має джерела. Він лунає звідусіль — зі стін, з-під ліжка, з темних кутків, але найгірше те, що він вібрує прямо всередині його черепа.

​— Дарма... Ти дарма приїхав сюди... — шипить багатошаровий, нелюдський голос, від якого кров холоне в жилах швидше, ніж від морозу в кімнаті. — Твоя магія така слабка... але така солодка. Я вип'ю її. Висмокчу тебе крапля за краплею, поки від тебе не залишиться лише порожня, нікому не потрібна шкаралупа...

​Кайрен намагається сісти, хоче крикнути, покликати на допомогу, але тіло паралізує неймовірна, колосальна вага. Ехо безодні знову прийшло за ним.

​— Ти нічого не вдієш із тим, що насувається, — продовжує зловтішно муркотіти темрява, вкручуючись у його мозок іржавими цвяхами. — Всі ваші жалюгідні спроби, всі ваші дитячі таємниці... Ви лише пил. Я розчавлю вас. Твій розум належить мені...

​Невидимі щупальця болісно стискають свідомість. Кайрен відчуває, як у скронях пульсує пекучий біль, очі закочуються, а в голові вибухає справжнє пекло. Юнак з останніх сил хапається пальцями за льодяне простирадло, відчайдушно намагаючись втриматися за реальність, але атака просто нестерпна. Темрява повністю поглинає його, жорстко і безкомпромісно вимикає свідомість. Знову те саме.

​Вранці Кайрен різко розплющує очі й сідає на ліжку, жадібно хапаючи ротом повітря.

​Обмацує своє обличчя, груди, руки. У кімнаті тепло. Жодного натяку на мороз, жодного інею на металі. Відкидає суху, теплу ковдру, розгублено спускає босі ноги на кам'яну підлогу і міцно заривається пальцями у власне волосся.

Що це було? Ілюзія? Наслідки стресу? Кайрен ще довго сидить на краю ліжка, вслухаючись у тишу і марно намагається заспокоїти скажене серцебиття. Але наступні дні не залишають йому жодного часу на рефлексію.

​Тиждень без куратора Вейла пролетів з такою шаленою швидкістю, ніби хтось прокрутив час через магічний прискорювач. Дні злилися в один суцільний, безпросвітний і дуже виснажливий туман. Вокс і Бамбл перетворилися на справжніх параноїків. Увесь тиждень вони потайки винюхували деталі, ховаючись по найтемніших кутках, ризикуючи бути спійманими на гарячому.

​Вони одержимо стежили за Моргатом, але староста поводився ідеально — він щодня розчинявся в просторі, залишаючи по собі запах сандалу і лиховісну, зверхню усмішку. Вони пасли Дракена Торвальда, проте той занадто зайнятий своїм статусом непереможного чемпіона і, звісно ж, Віреєю, яка не відходила від нього ні на крок. Рейнар Ксейл взагалі як справжній привид — зникав одразу після пар, ніби розчинявся в стінах. Навіть ті моторошні старшокурсники, Ґарет і Сілас, поводились як звичайні студенти.

​Усе йде підозріло добре. Занадто тихо і гладко. Ця ідеальна тиша нагадує затишшя перед бурею, і це виводить Кайрена з рівноваги ще сильніше, ніж прямі погрози.

​До того ж професори цього тижня наче остаточно змовилися доконати першокурсників, користуючись відсутністю Архонта. На парах стало не просто важко — там почалося справжнє пекло на виживання. Особливо старався майстер Драґорн. Викладач із першої ж хвилини відверто зненавидів Кайрена, перетворивши його життя на суцільні тортури. Хлопцю доводиться раз у раз ухилятися від кислотних плювків тренувальних химер, стрибати через палаючі перешкоди і повзати по багнюці, поки Драґорн кричить на весь ангар, що його реакція гірша, ніж у мертвого крота. Єдиним порятунком цього пекельного тижня стає те, що викладачі не задають домашнього завдання. Після пар студенти ледь доповзали до своїх кімнат і падали на ліжка, не маючи сил навіть стягнути з себе мантії.