Глава 20

Підвальні рівні Академії тягнуться один за одним, наче нутрощі величезної істоти. У повітрі стоїть запах сирості й засохлої крові, а вкриті сірим грибком стіни навіть пульсують. Повільно. Але достатньо, щоб зрозуміти, що це місце не зовсім мертве.

Моргат зупиняється перед герметично зачиненими дверима, що нагадують люк космічного корабля часів Першої Ери. Кидає на п'ятірку такий погляд, ніби прощається з ними назавжди.

​— Тут мої повноваження закінчуються, дітки, — нахабно усміхається. — Далі — територія "крові драконів". Якщо ви не хочете, щоб вас розірвало на атоми, не чіпайте нічого, що світиться червоним. І головне — не дихайте надто глибоко. Там... дуже специфічна енергетика.

​— Ти нас кидаєш? — Кайрену огидно. — Це був наш договір! Ти ж обіцяв іти з нами.

​— Угода була в тому, що я вас проведу, — недбало відмахується. — Я зробив це. Тепер ваша черга працювати ногами. Реєстр у центральному сховищі. Не здумайте подохнути, ви мені ще потрібні живими.

​Розвертається і зникає у темряві коридору.

​— Ну що, бро, — Торік нервово облизує губи, розглядаючи заіржавілу панель управління, — схоже, ми офіційно перейшли межу «просто студентів» у категорію «ті, кого скоро оголосять у розшук».

​— Заткнись, Бамбл, — озивається Рейнар.  — Кайрене, клади руку на панель. У тебе Чорний, він найстаріший. Можливо, воно зреагує.

​Кайрен підходить до дверей. Долоня тремтить, але він наважується торкнутся металу. Панель раптом видає вібруючий звук, від якого зуби занило. Зі стелі спускаються тонкі, мов голки, магічні сенсори, які боляче впиваються в пальці.

​Хрясь!

​Метал під його рукою змінює текстуру, тепер він м'який, наче розігрітий віск, і двері зі стогоном, що нагадує передсмертний хрип, розходяться.

​За дверима темно, як у глотці чудовиська. Зіірі першим активує свій ручний ліхтарик, і вузький промінь світла розрізає морок.

​— О ні... — подає голос Вірея.

​Зовсім не схоже на архів. Тут все схоже на операційну.

​Уздовж стін тягнуться стелажі, на яких у прозорих циліндрах, заповнених мутним розсолом, плавають... не просто папери. А.... заспиртовані рештки драконячих крил, які досі сіпаються в конвульсіях, і шматки ментальних вузлів, що мерехтять слабким синім світлом.

​— Це не реєстр, — хрипить Рейнар. Його сапфіровий дракон усередині нього зараз явно б'ється в істериці. — Це лабораторія. Вони вирощують... фрагменти свідомості.

​— Чуваки, подивіться на стіни, — пищить Торік.

​Направляє ліхтарик на написи. Стіни списані тисячі разів одним і тим самим кодом, вишкрябаним нігтями, ножами, або, можливо, зубами: «Е.Б. Ехо Безодні. Ми знову чуємо їх. Е.Б. Вони всередині. Е.Б.»

​— Це просто жесть, — Кайрен відчуває, як на потилиці волосся стає дибки. — Вони тут тримали вершників, які збожеволіли. Подивіться на ці медичні карти. "Пілот 412: повна втрата ідентичності після контакту з мережею. Спроба виходу з планети. Ліквідовано".

​Вірея обережно підходить до центрального столу, де лежить важка папка, обтягнута шкірою дракона. Вона відкриває її, і блідне. Відчуває, як несамовито тремтить тіло.

​— Тут не просто записи про божевілля, — шепоче крізь сльози. — Тут схеми. Вони розібрали свідомість драконів на компоненти. Вони навмисно змушували їх страждати, щоб виділити цей "біль" у чисту енергію. Вони не намагалися зупинити Ехо... вони його будували.

​Кайрен вихоплює папку з її рук. Останній документ підписаний печаткою Ректорату, і від заголовка його серце провалилося в шлунок:

​«ПРОЄКТ ЕХО. Фаза IV. Контрольоване пробудження. Мета: повна інтеграція свідомості Еха в мережу Драксарії для отримання абсолютного контролю над усіма драконами планети.»

​— Не експерименти, — шепоче. — Це перетворення цієї планети на одну велику ферму для вирощування божевілля. І ми... ми наступні у списку. Та тут всі у списку.

Тишу архіву порушує різкий звук — клац!

​— Що це було?! — Торік підскакує на місці, ледь не впустивши свій ліхтарик.

​— Пастка, — відрізає Кайрен, вдивляючись у темряву коридору, що веде вглиб лабораторії.

​Раптом підлога під їхніми ногами здригається. Десь далеко вгорі, у стінах Академії, чується гул, який поступово переходить на високе, неприємне виття. Червоні аварійні лампи під стелею спалахують, заливаючи кімнату кров’яним сяйвом.

​— Ей, хлопці, не подобається мені цей колір! — істерить Торік, нервово озираючись. — Моргат казав: «не чіпайте червоне». Ну, ми нічого не чіпали, воно само!

​— Воно реагує на нашу присутність, — Рейнар вихоплює кинджал, який раптом починає пульсувати синім світлом. — Система охорони виявила чужаків. Ми в пастці.

​Зіірі вчеплюється в панель керування, пальці літають по сенсорах швидше, ніж очі можуть встежити.

— Блокування дверей! Система викачує повітря! Шість хвилин до повної ізоляції!

​— Бамц! — важкі металеві листи з гуркотом опускаються на вихід, відрізаючи їм шлях назад.

​— Вниз! — командує Кайрен, штовхаючи всіх до розбитого вікна в підлогу, яке веде в технічні тунелі.

​Вірея першою стрибає в темряву. Хрясь! — приземляється на купу старих кабелів, ледь не вивихнувши щиколотку. Решта стрибають слідом за нею.

​— Біжимо! — гукає Кайрен.

​Вони мчать крізь вузькі технічні лази, де замість стін суцільні сплетіння дротів, що іскрять від найменшого торкання. Ззаду чути важкий, металевий тупіт — охоронні дрони Академії, старі й брутальні, пробивають собі шлях крізь вентиляцію.

​— Пі-пі-пі! — дрон, що вилетів із повороту, випускає паралізуючий промінь.

​— Вправо! —  віштовхує Рейнара. Промінь просвистів повз, випалюючи дірку в стіні.

​Бабах! Рейнар розвертається і одним точним кидком свого кинджала влучає у сенсор дрона. Той з іскрометним вищанням врізається в стелю і вибухає.

​— Не зупинятися! — гаркає Кайрен, вибиваючи плечем чергові двері, що ведуть до сміттєвого жолоба. — Це наш єдиний шанс!