Глава 12.

Кайрен різко розплющує очі й сідає на ліжку з таким голосним вдихом, ніби щойно випірнув із глибокої крижаної води.

​Він гарячково озирається. Знайомі кам'яні стіни його кімнати. Його власна, трохи зібгана ковдра. Що за чорт? (У голові панує суцільний, густий туман, крізь який пробивається гострий, пульсуючий біль. «Як я опинився у своєму ліжку?!»)

​Останнє, що яскраво і болісно спалахує в пам'яті — це розкішне, залите червоним світлом лігво старшокурсників. Задушливий запах сандалу і того клятого солодкого пійла. Відчуття абсолютного паралічу в тілі. А потім... важкі двері відчиняються, і на порозі з'являється Дракен Торвальд. Льодяний Принц, на шиї якого безсоромно висить і палко його цілує якась рудоволоса старшокурсниця з факультету ілюзій.

​Кайрен чітко пам'ятає той крижаний спалах дикої паніки за Вірею. «Де вона була в той момент? Що вони з нею зробили? І чому я взагалі так відчайдушно хвилювався за цю срібноволосу, пихату аристократку, якщо ми навіть не друзі, а просто товариші по нещастю?»

​Юнак до болю стискає скроні пальцями, намагаючись витягнути з пам'яті хоч ще один фрагмент того вечора. Хоч щось. Нічого. Абсолютна, ідеальна порожнеча. Спогади ніби просто стерли брудною, мокрою ганчіркою з дошки.

​— Бляха... — хрипить Кайрен, зриваючись із ліжка на холодну підлогу. Погляд падає на магічний годинник над дверима. 08:45. — Проспав!

​Ранок понеділка миттєво перетворився на божевільний марафон. Він вилітає в коридор, мчить до загальних купелей Обсидіанового сектора. Крижаний душ трохи приводить до тями, змиваючи липкий нічний піт, але не змиває тривоги. Юнак на ходу натягує чорну мантію, нервово застібає срібні ґудзики, ігноруючи гучне бурчання порожнього шлунка. Сніданок він безнадійно пропустив.

​Але найгірше не це. Найгірше те, куди він зараз так відчайдушно біжить.

​Сьогодні пара у професорки Ліори Селестін. І це не просто чергова лекція, де вони будуть записувати теорію. Сьогодні вони йдуть вибирати своїх драконів. Точніше, як попереджала Ліора, це прадавні істоти вибиратимуть їх.

​Думки Кайрена наскакують одна на одну, перетворюються на панічний, задушливий вир: «Я найслабший із них усіх. Вірея має чисту, спадкову магію, Торік хоча б геніально знається на травах, Зіірі взагалі ходячий комп'ютер, а Рейнар... він живий якір для монстрів. А я? Я просто шахтар із Нижніх Рівнів, який звик працювати з бурами, металом та брудом! Що, якщо жоден дракон не захоче мати зі мною справу? Або гірше — що, якщо я не впораюся з бар'єром, ця істота залізе мені в голову і просто випалить мій розум? Перетворить мене на порожню оболонку, що пускає слину в лазареті?!»

​Серце гупає десь у самому горлі, перекриваючи дихання. Кайрен долає останні десятки сходинок, ледь не збиваючи з ніг якогось другокурсника з факультету некромантії, і з розгону влітає у високі двостулкові двері аудиторії Злиття.

​Знайомі запахи миттєво б'ють в ніс. В аудиторії панує напружена, чи не мертва тиша. Студенти вже сидять на своїх місцях, завмерши, ніби їх посадили на електричні стільці перед стратою.

​Кайрен важко дихає, спираючись рукою на одвірок, і його погляд миттєво вихоплює з натовпу знайому срібну маківку. Вірея Соларіс сидить за першою партою, з ідеально рівною спиною. Вона повільно повертає голову на звук відчинених дверей.

​Кайрен завмирає, ніби натрапив на невидиму стіну. Очі аристократки, завжди такі холодні, непроникні та зверхні, зараз яскраво-червоні. Набряклі.

​«Вона що... плакала? — подумки жахається Кайрен, повільно і невпевнено йдучи до свого місця. — Ні, стоп. Вона що, взагалі ВМІЄ плакати?! Ця крижана статуя з Елізіум-Прайм, яка вважає емоції слабкістю?!

​Юнак мовчки сідає за свою парту, не зводячи з дівчини підозрілого, стурбованого погляду. Вірея одразу ж різко відвертається, ховає обличчя за щільною завісою срібного волосся. Плечі напружені.

​«Це точно якось пов'язано з Торвальдом. З тією дівулею на вечірці, — Кайрен до болю стискає кулаки під столом. — Треба буде після пари затиснути її в кут і витягнути правду. Я ж, бляха, так і знав! Я з самого початку знав, що ці ігри з Льодяним Принцом і старшокурсниками не закінчаться нічим хорошим...»

​— Ви запізнилися, містере Вокс. Ваші думки знову гримлять, як порожні металеві відра, — раптом лунає м'який, але небезпечно тихий голос професорки Ліори, яка безшумно матеріалізується за його спиною.

​Кайрен здригається, різко обертаючись. Професорка дивиться на нього своїми глибокими, космічними очима, левітуючи в кількох міліметрах над підлогою.

​— Сподіваюся, ваша свідомість готова до того, що зараз відбудеться, — Ліора плавно обводить поглядом усю аудиторію, і на її губах з'являється легка, химерна усмішка. — Вставайте. Усі. Ми йдемо до Гніздов'я. Час розбити ваші дзеркала.

Шлях до Гніздов'я пролягає через нескінченні, вирубані просто в скелі спіральні сходи, які ведуть кудись у самісінькі надра Драксарії. З кожним кроком повітря стає все гарячішим і густішим, наповнюється запахами розпеченого каменю, сірки та старої луски.

​Кайрен іде позаду всіх, відчуваючи, як мантія липне до мокрої від поту спини. Коли важкі залізні ворота нарешті зі скреготом розчиняються, п'ятірка першокурсників опиняється на краю гігантської підземної печери.

​Склепіння тут настільки високе, що губиться в тінях. Усередині печери, на масивних кам'яних плато, що виступають над озерами киплячої лави, лежать вони. Десять драконів.

​Вони абсолютно різні: один вкритий чорною, матовою лускою, що поглинає світло; інший нагадує згусток зеленого полум'я і шипів; третій має дві пари крил і спить, згорнувшись у гігантське кільце. Усі вони величезні, смертоносні і зараз уважно дивляться на маленьких людей своїми фатальними, вертикальними зіницями.

​Студенти завмирають на краю платформи, наче миші перед виходом на арену з левами. Паніка в рядах першокурсників миттєво сягає критичної межі.

​— Йой... ви тільки подивіться на ці зуби, — жалібно, майже пошепки скиглить Торік, відступаючи за спину Кайрена. Навіть дрібно і беззупинно тремтить. — Вони ж величезні.....і небезпечні. Матінко природа, ми всі тут помремо. Вони ж зжеруть нас і навіть не поперхнуться! Я занадто худий для них! Я ж на вісімдесят відсотків складаюся з води і м'яких рослинних волокон, я для них просто легкий веганський салат перед основною стравою! Вокс, скажи мені, що ми можемо просто піти...