—Чому ти ніколи не дивишся мені в очі, Яне? — я зумисне підходжу надто близько, переступаючи невидиму межу. — Куди завгодно: на мої губи, на ключиці, на двері…Тільки не в очі.
Він повільно ставить склянку з віскі на стіл. Жодного зайвого руху, але напружена лінія щелепи видає його стан.
— Тому що в твоїх очах я бачу те, що робить із мене зрадника. Іди до своєї кімнати, Ксю. Поки я ще пам'ятаю, кому давав обітницю.
​Тато загинув у підлаштованій аварії, і моє життя зламалося за один день. А потім нотаріус зачитав заповіт, і воно перетворилося на клітку.
​Я позбавлена всього. Мої рахунки заблоковані, пересування відстежуються, а на кожному кроці чекає охорона. Усе це — справа рук Яна. Колишнього друга мого батька, людини з важким поглядом і бетонними принципами. Тепер він мій офіційний опікун