— Поїхали, я відвезу тебе додому.
— Ти нормальних слів не розумієш, так? — починаю дратуватись. — Гадаєш, що тобі все можна?
— А що, ні? Не все? — зупиняється, усміхаючись.
— Люди тобі не належать.
— Серйозно? — удавано дивується, насолоджуючись моїм сум’яттям.
Не звертаю уваги на його погляд, продовжую вбивати адресу, щоб знайти найближче таксі.
— Ти таки смілива, — протягує. — Добре, я зрозумів, поміняємося місцями. Сьогодні тобі можна все. Обирай, що завгодно, я виконаю, але за однієї умови.

Цей вечір міг завершитись інакше, однак я зробила вибір і погодилася на його авантюру.